Рішення

від 07.10.2013 по справі 910/14175/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14175/13 07.10.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Айріна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажний трест «Вектор»

про стягнення 35 922, 57 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Пшик І.М.

від відповідача: Юрченко В.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Айріна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажний трест «Вектор» про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг № 26-01/11 від 01.11.2012 р. у розмірі 33 790, 32 грн., а також 1 736, 77 грн. - пені, 50, 02 грн. - інфляційних втрат та 346, 46 грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за вищезазначеним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2013 р. порушено провадження у справі № 910/14175/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 02.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі позивач подав заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажний трест «Вектор» основний борг у розмірі 33 790, 32 грн., пеню у розмірі 2 205, 93 грн., інфляційні втрати у розмірі 25, 52 грн. та 3 % річних у розмірі 471, 44 грн.

Приймаючи до уваги, що вищевказана заява позивача не суперечить вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду та задовольнив.

Під час розгляду спору відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що договором не передбачений порядок прийому-передачі виконаних робіт, в той час як відповідно до ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником та прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

При цьому, відповідач відзначає, що за період з 01.02.2013 р. та станом на даний час позивачем не надавались жодні юридичні послуги Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажний трест «Вектор».

Позивач подав письмові пояснення по справі, у яких відзначає, що відповідачем не надано доказів наявності претензій щодо надання позивачем послуг за договором № 26-01/11 від 01.11.2012 р. та звертає увагу, що договором не передбачено підписання сторонами актів приймання-передачі послуг, а підставою оплати є відповідний договір.

У процесі судового розгляду справи представник позивача заявив усне клопотання про залучення до участі у розгляді справи свідка.

Розглянувши вищевказане клопотання, суд відмовив у його задоволенні з тих підстав, що нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено інституту свідків у господарському процесі та не віднесено свідків до учасників судового процесу.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представники сторін підтримали свої позиції.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 07.10.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Айріна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажний трест «Вектор» укладено договір про надання юридичних послуг, за мовами якого позивач зобов'язався здійснювати консультаційне та юридичне супроводження господарської діяльності відповідача.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2., 4.3. договору оплата послуг відповідачем здійснюється в безготівковій формі на розрахунковий рахунок позивача не пізніше 10-го числа поточного місяця. Оплата послуг позивача становить 6 000, 00 грн. за один календарний місяць. Підставою для проведення розрахунків є даний договір.

Договір, відповідно до п.п. 8.1., 8.2., вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками, договір укладено строком на один календарний рік. У разі відсутності письмового повідомлення однієї із сторін за один місяць до закінчення дії даного договору, він вважається продовженим на один календарний рік. Кожна із сторін має право припинити його дію, попередивши про це другу сторону за один місяць.

13.06.2013 р. позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 12/06/24 від 12.06.2013 р., у якому повідомив про розірвання договору № 26-01/11 від 01.11.2012 р.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказаний лист Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажний трест «Вектор» отримано 18.06.2013 р.

Як стверджує позивач, за період з листопада 2012 року до 17.07.2012 р. ним надано відповідачу послуги, обумовлені договором № 26-01/11 від 01.11.2012 р. на загальну суму 51 790, 32 грн., в той час як відповідачем сплачено 18 500, 00 грн.

При цьому, з наявних у справі документів вбачається, що кошти у розмірі 500, 00 грн. за договором № 26-01/11 від 01.11.2012 р. сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажний трест «Вектор» у процесі провадження у даній справі, що підтверджується платіжним дорученням № 741 від 30.08.2013 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує умови договору про надання юридичних послуг № 26-01/11 від 01.11.2012 р. в частині здійснення оплати послуг, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за період з лютого до 2013 року до 17.07.2013 р. у розмірі 33 790, 22 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своїми правовими ознаками він є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором

У відповідності до ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначені відповідним договором.

За умовами укладеного між сторонами договору № 26-01/11 від 01.11.2012 р. відповідач має здійснювати оплату не пізніше 10-го числа поточного місяця.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову, відповідач зазначає, що між сторонами не підписувались акти приймання-передачі послуг за період з лютого до червня 2013 року та відповідні послуги не надавались, а тому, на думку відповідача, відсутні підстави для їх оплати.

Нормативно обґрунтовуючи заперечення на позов, відповідач посилається на норми ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

При цьому, суд відзначає, що відносини між сторонами, які виникли на підставі договору № 26-01/11 від 01.11.2012 р. за своїм змістом є зобов'язаннями про надання послуг, в той час як норми ст. 882 Цивільного кодексу України регулюють порядок та підстави виникнення і виконання зобов'язань підряду, а відтак - вищевказані норми у даному випадку не застосовуються.

В той же час, умовами договору № 26-01/11 від 01.11.2012 р. встановлено, що підставою проведення розрахунків є даний договір.

Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що договір № 26-01/11 від 01.11.2012 р. є розірваним з 17.07.2013 р. з ініціативи позивача шляхом направлення повідомлення відповідно до п. 8.2. договору.

Тож, приймаючи до уваги відсутність у справі доказів наявності у відповідача заперечень щодо якості та обсягу послуг за договором № 26-01/11 від 01.11.2012 р. у період його дії, з огляду на обов'язковість кожної сторони доводити наявність обставин, наведених в обґрунтування своєї позиції, на підставі наявних у справі документів та встановлених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості за вказаним договором за період з лютого 2013 року до 17.07.2013 р., що становить 33 290, 32 грн.

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, що умовами договору № 26-01/11 від 01.11.2012 р. обов'язок відповідача щодо здійснення оплати не ставиться в залежність від обсягу наданих позивачем послуг.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору № 26-01/11 від 01.11.2012 р., а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Між тим, відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Припинення існування предмета спору, за змістом наведеної статті, свідчить про відсутність між сторонами неврегульованих питань.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

За таких обставин, враховуючи, що після порушення провадження у даній справі відповідач перерахував на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Айріна» грошові кошти у розмірі 500, 00 грн. за договором № 26-01/11 від 01.11.2012 р., що є предметом розгляду спору у даній справі, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі № 910/14175/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Айріна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажний трест «Вектор» в частині стягнення 500, 00 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Також позивач просить стягнути з відповідача 2 205, 93 грн. - пені, 25 52 грн. -інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 471, 44 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тож, приймаючи до уваги, що відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Згідно розрахунку позивача, який перевірено судом, розмір пені від простроченої суми за період з 11.11.2012 р. (дата виникнення заборгованості за відповідним платежем) до 17.07.2013 р. (дата розірвання договору № 26-01/11 від 01.11.2012 р.) за відповідні періоди заборгованості з оплати послуг та з урахуванням часткових проплат становить 2 205, 93 грн.

Розмір 3 % річних від простроченої суми та інфляційних втрат за визначений позивачем період з 11.11.2012 р. до 02.09.2013 р. становить 471, 44 грн. та 25, 52 грн. відповідно.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до п. 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013, № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України» статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 Господарського процесуального кодексу). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

В той же час суд відзначає, що відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат.

Частиною 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Тож, приймаючи до уваги, що спір у даній справі виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір в сумі, що пропорційна частині позову, до якої судом застосовано положення п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажний трест «Вектор».

Таким чином, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Айріна» задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі № 910/14175/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Айріна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажний трест «Вектор» в частині стягнення 500, 00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажний трест «Вектор» (04123, м. Київ, вул. Осиповського, 9, код ЄДРПОУ 36473746), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Айріна» (02068, м. Київ, вул. А. Ахматової, 14-Б, кв. 279, код ЄДРПОУ 36824235) заборгованість у розмірі 33 290, 32 (тридцять три тисячі двісті дев'яносто грн. 32 коп.) грн., 2 205, 93 (дві тисячі двісті п'ять грн. 93 коп.) грн. - пені, 25, 52 (двадцять п'ять грн. 52 коп.) грн. - інфляційних втрат та 471, 44 (чотириста сімдесят одна грн. 44 коп.) грн. та 1 720, 50 (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) грн. - судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.10.2013 р.

Суддя Пригунова А.Б.