Постанова

від 09.10.2013 по справі 902/865/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 року Справа № 902/865/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" на рішення господарського суду Вінницької області від 12 серпня 2013 року в справі № 902/865/13 (суддя Тісецький С.С.)

за позовом Приватного підприємства "Експрес-проект 7"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю ПБП "АДАТ"

про стягнення в сумі 5 841 грн. 09 коп..

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Експрес-Проект 7» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 2-3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Промислове та цивільне будівництво» (надалі -Відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 5755 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 86 грн. 09 коп. (за період з 1 грудня 2012 року по 31 травня 2013 року).

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 12 червня 2013 року (а.с. 1) було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача приватне будівельне підприємство «Адат» (надалі - Третя особа).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 12 серпня 2013 року (а.с. 52-54) позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 5755 грн. основного боргу, 86 грн. 07 коп. три відсотки річних. Також покладено на Відповідача витрати судового збору в сумі 1720 грн. 49 коп.. В частині позовних вимог щодо стягнення трьох відсотків річних в сумі 0,02 коп. відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 61-62) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 12 серпня 2013 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що суд не зважив на той факт, що між сторонами не проводилась звірка суми заборгованості з вини Позивача, оскільки останній не підготував відповідні акти звірки, а тому ціна позову є сумнівною.

Ухвалою суду від 19 вересня 2013 року (а.с. 60) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 9 жовтня 2013 року на 14 годину 50 хвилин.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Представники Позивача, Відповідача та Третьої особи в судове засідання від 9 жовтня 2013 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 69-71). Причини неявки своїх повноважного представників суду не повідомили. Жодних клопотань від Позивача, Відповідача та Третьої особи щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Крім того, ухвалою суду не було визнано обов'язковою явку представників сторін.

У зв'язку з вищеописаним та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Позивача, Відповідача та Третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити частково, рішення господарського суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення 0 грн. 02 коп. річних. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити повністю. В решті рішення господарського суду Вінницької області залишити без змін. При цьому, суд виходив з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 30 червня 2011 року між Позивачем та Третьою особою укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 30/06 (надалі - Договір; а.с. 11-14).

У відповідності до пунктів 1.1, 1.3 Договору, Позивач зобов'язався надати Третій особі в межах території України послуги з перевезень вантажів автомобільним транспортом (далі - транспортним засобом) у міських та міжміських сполученнях за маршрутом, вказаним Відповідачем, котрий зобов'язався сплатити встановлену за послуги плату; Позивач зобов'язався виконувати перевезення, а Третя особа забезпечити приймання та відпуск вантажів.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що: розрахунки Третьої особи з Позивачем за надання транспортних послуг проводяться Третьою особою, на умовах попередньої оплати до 5 числа поточного місяця в розмірі 5000 грн..

Колегія суду звертає увагу, що пунктами 2.3, 2.6 Договору закріплено, те що: у разі необхідності між сторонами проводяться перерахунки на підставі первинних документів про фактичний обсяг наданих послуг за місяць і підписується Акт виконаних робіт ; акти виконаних робіт і рахунки на оплату послуг передаються замовнику не пізніше 5-го числа кожного місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги .

Пунктом 8.3 Договору встановлений термін його дії з 30 червня 2011 року до 31 грудня 2011 року.

Колегія суду зазначає, що на виконання умов Договору, 31 липня 2011 року між Позивачем та Третьою особою було підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) автотранспорту DAF CF 85.380 AA 7185XP загальною вартістю з ПДВ 12 255 грн. (а.с. 15). В даному акті сторони зазначили, що претензій одна до одної не мають. В свою чергу, даний акт є первинним документом, котрий підтверджує факт надання послуг перевезення, та, відповідно, є належним та допустимим доказом здійснення таких послуг.

Згідно банківської виписки від 11 жовтня 2011 року (а.с. 32) Третьою особою перераховано Позивачу кошти у сумі 6500 грн. за транспортні послуги вантажних автомобілів.

Водночас, 1 листопада 2012 року між Позивачем, Третьою особою та Відповідачем укладено договір № 1 (надалі - Договір № 1; а.с. 16-17) про заміну сторони в зобов'язанні та внесення змін і доповнень на таких умовах.

Пункт 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу дії статті 516 Цивільного кодексу України: заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків; у цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, відповідно до положень статтей 512-521 Цивільного Кодексу України, "сторони" домовились здійснити заміну "замовника" в зобов'язаннях, що виникають з Договору, шляхом передачі Третьою особою Позивачеві всіх своїх прав і обов'язків, що виникають з Договору.

Суд зауважує, що згідно пунктів 1-4 Договру № 1: внаслідок заміни "сторони" ("замовника") в зобов'язаннях, що виникають з Договору, Відповідач приймає всі права і обов'язки третьої особи, що виникли із Договору, в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору, а саме: на суму: 5 755 грн. 00 коп. , в тому числі ПДВ на суму: 959 грн. 17 коп.; за домовленістю "сторін" перехід прав та обов'язків "замовника" за Договором від Третьої особи до Відповідача відбудеться "01" листопада 2012 року; у зв'язку з переходом всіх прав та обов'язків за Договором від Третьої особи до Відповідача, Третя особа зобов'язана "01" листопада 2012 року доручити Відповідачу, а Відповідач зобов'язаний взяти на себе оплату встановленої плати за фактично надані Позивачем послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міських та міжміських сполученнях за маршрутом (в межах території України).

Пунктами 8, 11 Договору № 1 закріплено, що: даний Договір № 1 є невід'ємною частиною договору № 30/06; даний Договір № 1 набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін.

Позивачем 21 травня 2013 року на адресу Відповідача була направлена претензія щодо погашення заборгованості за Договором в сумі 5 755 грн. (а.с. 20), що підтверджується описом вкладення із відбитком календарного штемпеля від 21 травня 2013 року та фіскальним чеком № 3671 від 21 травня 2013 року (а.с. 21-22). Відповіді на дану претензію Відповідачем не було надано.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Водночас, частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений говором або законом.

Стаття 626 Цивільного кодексу України, встановлює поняття договору, відповідно до якої, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що правовідносини, які виникли між Позивачем та Відповідачем, регулюються параграфом 3 глави 63 Цивільного кодексу України "Послуги".

Приписами частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що: за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 909 Цивільного Кодексу України: за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За змістом статтею 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

В силу дії частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами статті 526 Цивільного кодексу України (яка кореспондується із статтею 193 Господарського кодексу України) встановлено, що: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено (аналогічна позиція якої закріплена і в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України), що: одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України: боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту; кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Дослідивши дані Договори, докази, наявні в матеріалах справи, проаналізувавши норми діючого законодавства, колегія суду зазначає, що предметом позову в даній справі є стягнення з Відповідача на користь Позивача основного боргу у розмірі 5 755 грн. за надані послуги перевезення, за котрі Третя особа розрахувалася частково на суму 6500 грн., що підтверджується банківською випискою, наявною в матеріалах справи.

Поряд з тим, колегія суду критично оцінює посилання Відповідача, висвітлені в апеляційній скарзі, стосовно того, що між сторонами не проводилась звірка суми заборгованості з вини Позивача. При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що акт звірки розрахунків не є належним доказом існування заборгованості, оскільки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції. До того ж, акт звірки не містить інформації щодо яких саме первинних документів проводиться звірка заборгованості, а тому не може бути визнаний в якості належного та допустимого засобу доказування відповідно до норм статтей 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, дослідивши дані матеріали справи апеляційний господарський суд констатує, що між Позивачем та Відповідачем був укладений правочин, який породжує певні обов'язки, а надані Позивачем докази свідчать про те, що сторони погодили умови Договору, тобто на підставі названого правочину у Відповідача виникли майнові зобов'язання перед Позивачем з оплати вартості послуг перевезення, а у останнього виникло право вимоги виконання такої оплати.

З огляду на усе вищевказане, суд вважає вимогу Позивача про стягнення 5755 грн. основного боргу правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає оспорювань рішення в частині стягнення основного боргу без змін.

Окрім основного боргу, Позивач просить стягнути з Відповідача три відсотки річних (за період з 1 грудня 2012 року по 31 травня 2013 року) в розмірі 86 грн. 09 коп..

Відповідно до пункту 5.5 Договору: питання, що виникають у процесі надання транспортних послуг Замовнику, не врегульовані цим Договором, вирішуються в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вказано вище у даній судовій постанові, Позивач свої зобов'язання по Договору виконав, надавши послуги перевезення вантажу на загальну суму 10212 грн..

Крім того, як встановлено вище в даному судовому рішенні, Відповідачем не сплачено Позивачу заборгованість в сумі 5755 грн. 00 коп..

На дану суму заборгованості Позивач нарахував Відповідачу річні за період з 1 грудня 2012 року по 31 травня 2013 року в розмірі 86 грн. 09 коп..

Суд першої інстанції вказав у своєму рішенні на те, що ним самостійно перераховано суму річних (вказавши, що порядок проведення підрахунку та штрафних санкцій затверджений листом № 62-97 від 3 квітня 1997 року), проте як в рішенні, так і в судовій справі відсутній розрахунок, котрий би міг оцінити суд апеляційної інстанції (за яким суд першої інстанції відмовив в стягненні 0 грн. 02 коп. річних).

В той же час, колегія суду критично відноситься і до посилань місцевого господарського суду при проведенні підрахунку річних на «Порядок проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» затверджений листом Верховного Суду України від 3 квітня 1997 року № 62-97, оскільки даний лист дає рекомендації саме відносно проведення розрахунку інфляційних, та жодним чином не вказує на те, як проводиться розрахунок річних, котрі і були предметом розгляду в даній справі.

З огляду на вищевказане, колегія суду не вбачає можливості оцінити перерахунок річних, проведений судом першої інстанції.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд самостійно здійснив перерахунок річних (за системою розрахунку штрафів, наведеному в «Лізі»; а.с. 73) виходячи з суми заборгованості (5755 грн.) за період визначений Позивачем (з 1 грудня 2012 року по 31 травня 2013 року), згідно котрого сума річних, яка підлягає до стягнення становить 86 грн. 09 коп.. Дану суму просить стягнути з Відповідача і Позивач у своїй позовній заяві.

З огляду на усе вищевказане, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов Позивача в частині стягнення річних в розмірі 86 грн. 09 коп. у повному обсязі. Відповідно, суд апеляційної інстанції скасовує рішення місцевого господарського суду в частині відмови в позові щодо стягнення 0 грн. 02 коп. річних, приймаючи в цій частині нове рішення, котрим задовольняє позов. Рівненський апеляційний господарський суд констатує неправильне застосування норм матеріального права (що полягало у застосуванні листа № 62-97 від 3 квітня 1997 року для розрахунку річних); дане, в свою чергу, в силу дії пункту 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування даного судового рішення. В решті рішення місцевого господарського суду колегія суду залишає без змін.

В той же час, Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що доводи апелянта, висвітлені у апеляційній скарзі є безпідставними, спростовуються усім вищевказаним у даній постанові суду апеляційної інстанції, та, відповідно, до уваги судом не беруться.

Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промислове та цивільне будівництво" - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 12 серпня 2013 року в справі № 902/865/13 - скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення 0 грн. 02 коп. річних.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити повністю.

3. В решті рішення господарського суду Вінницької області залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

6. Справу № 902/865/13 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.