Постанова

від 09.10.2013 по справі 910/5456/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. Справа№ 910/5456/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Зеленіна В.О.

Синиці О.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача: Двораківська М.С. - дов. №221 від 15.07.2013р.

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МДП АГРО» на рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2013р. (повний текст підписано 24.04.2013р.)

у справі № 910/5456/13 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Інституту картоплярства Національної академії аграрних

наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МДП АГРО»

про стягнення 281 112, 00 грн.

В судовому засіданні 09.10.2013р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.04.2013р. по справі № 910/5456/13 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МДП АГРО» на користь Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України 281 112, 00 грн. боргу, 1 386, 00 грн. 3% річних, 5 622, 24 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального права, оскільки на думку апелянта, оплата по договору проводиться згідно представленого рахунку, який для оплати не наданий, а тому рішення суду є передчасним.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р. для розгляду справи № 910/5456/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий - суддя Скрипка І.М., судді - Зеленін В.О., Синиця О.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р., колегією суддів в зазначеному складі, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 09.10.2013р.

09.10.2013р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти доводів апелянта, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 09.10.2013р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 09.10.2013р. не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 93), про причини неявки суд не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі усної домовленості між сторонами, позивач за накладними № 495 від 12.04.2012р., № 498 від 13.04.2012р., копії яких залучені до матеріалів справи, передав відповідачеві товар на загальну суму 12 300,00 грн.

Факт отримання відповідачем товару за вказаними вище накладними також підтверджується довіреністю (типова форма № М-2) №3 від 12.04.2012р.

Відповідач за отриманий на підставі накладних № 495 від 12.04.2012р., № 498 від 13.04.2012р. товар не розрахувався.

Крім того, 10.05.2012р. між позивачем (за договором - продавець) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір № 1/05/12 купівлі-продажу, у відповідності до умов якого продавець продає, а покупець купує насінневу картоплю в кількості 77 тон сорту «Серпанок».

Також, 01.06.2012р. між сторонами було укладено Договір № 1/06/12 купівлі-продажу, у відповідності до умов якого продавець продає, а покупець купує насіннєву картоплю в кількості 54 тон сорту «Серпанок».

У пункті 2.1. договорів купівлі-продажу сторони визначили, що на день укладання договору узгоджено ціну за 1 кг картоплі сорту «Серпанок» - 2,05 грн.

Згідно п.п. 2.3., 2.4. договорів купівлі-продажу, оплата товару проводиться згідно представленого рахунку продавця, враховуючи ціни, зазначені в пункті 2.1. договору. Власність на товар переходить від продавця до покупця з моменту надання продавцем товарної накладної.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що на виконання умов Договору купівлі-продажу № 1/05/12 від 10.05.2012р. позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 158 004,00 грн., що підтверджується накладними № 621 від 11.05.2012р., № 622 від 14.05.2012р., № 624 від 15.05.2012р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Також, згідно з умовами Договору купівлі-продажу № 1/06/12 від 01.06.2012р. позивач, на підставі накладних № 637 та № 638 від 01.06.2012р., копії яких наявні в матеріалах справи, передав відповідачу товар на загальну суму 110 808,00 грн.

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, за отриманий товар не розрахувався.

18.09.2012р. позивач надіслав на адресу відповідача вимоги про сплату заборгованості за вих. № 289 від 14.09.2012р. на суму 12300,00 грн., № 290 від 14.09.2012р. на суму 158004,00 грн., № 291 від 14.09.2012р. на суму 110808,00 грн., які відповідач залишив без відповіді та задоволення.

Отже, на день розгляду справи загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 281 112,00 грн. (12300,00 грн. + 158004,00 грн. + 110808,00 грн.).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Так, судом встановлено, що між сторонами було укладено два договори купівлі-продажу № 1/05/12 від 10.05.2012р., № 1/06/12 від 01.06.2012р. у письмовій формі, а також договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, зміст якого зафіксований в документах, якими обмінялися сторони (накладні № 495 від 12.04.2012р., № 498 від 13.04.2012р. на отримання товару тощо).

В силу ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. № 9/252-10 та від 28.02.2012р. № 5002-8/481-2011.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього, у зв'язку з чим його посилання на ненастання строку оплати, яка по договору проводиться згідно представленого рахунку, який для оплати не наданий, не ґрунтується на нормах чинного законодавства та матеріалах справи.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечувався факт отримання товару за представленими накладними та не надавалися докази повної оплати або повернення переданого товару на суму 281 112,00 грн., відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу вірно задоволені місцевим господарським судом.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1 386,00 грн., які нараховані на суму заборгованості 281 112,00 грн. за період з 28.09.2012р. по 18.03.2013р.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, клопотань про вихід за межі позовних вимог позивач не подавав, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення заявлених вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 1 386,00 грн., хоча розрахунок 3% річних, проведений позивачем, є арифметично неправильним (281 112,00 грн. х 3% х 172 дня прострочки : 100 : 365 = 3 974,08 грн.).

Посилання відповідача на його неповідомлення судом першої інстанції про розгляд справи не ґрунтується на матеріалах справи та спростовується доказами, наявними у справі.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 11.04.2013р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МДП АГРО» на рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2013р. у справі № 910/5456/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2013р. у справі №910/5456/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/5456/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 14.10.2013р.

Головуючий суддя Скрипка І.М.

Судді Зеленін В.О.

Синиця О.Ф.