Постанова

від 09.10.2013 по справі 801/8836/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 жовтня 2013 р. (14:25) Справа №801/8836/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Алексєєвої Т.В., при секретарі судового засідання Бордуленко М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Реммаркет"

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

представника позивача - Д'яконенко Ю.С., паспорт НОМЕР_1;

представника відповідача - Григор'євої Т.В., довіреність № 401/9/27/10.0-19 від 08.08.13, посвідчення НОМЕР_2;

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Реммаркет" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Джанкойської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.07.2013 року № 0007352200, яким позивачу нарахована суму податку на прибуток у загальній сумі 57406,25 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 45925,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 11481,25 грн. та податкового повідомлення-рішення від 22.07.2013 року № 0007342200, яким позивачу нарахована сума податку на додану вартість у розмірі 36740,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем неправомірно та безпідставно визначено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, у зв'язку з необґрунтованими висновками про безтоварність господарських операцій здійснених позивачем по взаємовідносинам з ТОВ "Майра".

Позивач у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог с підстав, викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, дослідивши надані докази, оцінивши їх у сукупності, суд -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Реммаркет" (далі ТОВ "Реммаркет") зареєстровано Виконавчим комітетом Джанкойської міської ради АР Крим 21.06.2010 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 № 242006 (а.с. 13) та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ № 700120 (том 1 а.с. 19-20).

ТОВ "Реммаркет" знаходиться на податковому обліку у Джанкойській об'єднаній державній податковій інспекції Головного Управління Міндоходів в АР Крим з 21.06.2010 року за № 15594, що підтверджується довідкою № 9 від 25.01.2011 року (том 1 а.с. 18) та є платником податку на додану вартість.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ "Реммаркет" є юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що у період з 01.07.2013 року по 03.07.2013 року Джанкойською об'єднаною державною податковою інспекції Головного Управління Міндоходів в АР Крим проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Реммаркет" з питань взаємовідносин з ТОВ "Майра", ЄДРПОУ 36817495, за жовтень 2010 року.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт № 1804/22-00/36615080 від 09.07.2013 року (том 1 а.с. 23-53).

Згідно висновків акту перевірки встановлені наступні порушення ТОВ "Реммаркет":

1. п.п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № № 334/94-ВР від 28.12.1994 року в редакції Закону України 283/97-ВР від 22.05.1997 року зі змінами та доповненнями, наказу ДПА України від 13.10.2005 року № 448, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.2005 року за № 1323/11603 "Про затвердження Змін до форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затверджених наказом ДПА України від 29.03.2003 року № 143" платником завищені валові витрати у сумі 183700,00 грн., у тому числі:

- за жовтень 2010 року завищені в сумі 183700,00 грн.

У зв'язку з чим при визначенні податку на прибуток за період з 01.01.2010 року по 30.09.2010 року встановлено його завищення всього у сумі 45925,00 грн.

2. ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по взаємовідносинам з ТОВ "Майра" за жовтень 2010 року на загальну суму 220440,0 грн., у тому числі ПДВ 36740,00 грн. Дані, наведені у декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року про обсяг придбання у ТОВ "Майра", отже і про задекларований податковий кредит у сумі 36740,00 грн., у порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР із змінами та доповненнями є недійсними.

3. п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року зі змінами та доповненнями в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість за період з 01.10.2010 року по 31.10.2010 року, усього у сумі 36740,00 грн.

Як слідує з даного акту перевірки, вказані порушення податкового законодавства виявлені по взаємовідносинам позивача з ТОВ "Майра".

Зазначені висновки були покладені в основу податкового повідомлення - рішення від 22.07.2013 року № 0007352200, яким позивачу нарахована суму податку на прибуток у загальній сумі 57406,25 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 45925,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 11481,25 грн. (том 1 а.с. 55) та податкового повідомлення-рішення від 22.07.2013 року № 0007342200, на суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 36740,00 грн. (том 1 а.с. 56).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року, суд вважає за необхідне керуватися нормами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто у періоді, що був охоплений перевіркою - жовтень 2010 року.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" було визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, зокрема включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Пунктом 5.3 ст. 5 зазначеного Закону були зазначені витрати, які не включаються до складу валових витрат, зокрема не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону).

Суд зазначає, що за змістом вказаних норм законодавства, підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

При цьому, жодних вимог до того, якими саме первинними документами повинні підтверджуватися господарські операції чинне на той час законодавство України не містило. Не наводить таких норм і відповідач в акті перевірки.

З урахуванням вказаних норм, суд зазначає, що до валових витрат платника податку включається вартість ТМЦ, робіт, послуг, які за своїм призначенням однозначно відповідають смислу господарської діяльності платника податку та передбачають можливість отримання платником доходу або іншої користі від їх придбання.

Законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України "Про податок на додану вартість" (далі Закон № 168).

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону №168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону №168.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді (п.1.6 ст.1 Закону №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Як вже було зазначено вище, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Судом досліджені докази, надані позивачем та встановлено наступне.

У періоді, що перевірявся, ТОВ "Реммаркет" мало фінансово-господарські відносини з ТОВ "Майра".

Згідно статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як свідчить з матеріалів справи, пояснень позивача та не суперечить вимогам чинного законодавства України, між позивачем та ТОВ "Майра" в усній формі було здійснено правочин про поставку товару, а сама цукру.

На виконання цього правочину ТОВ "Майра" поставило позивачу цукор, що підтверджується наступними документами:

- рахунок-фактура № СФ-0000861 від 07.10.2010 року на постачання цукру у кількості 15 тон на загальну суму 102000,00 грн., сума без ПДВ 85000,00 грн., сума ПДВ 17000,00 грн. (том 1 а.с. 71), ТОВ "Майра" виписано видаткову накладну № РН-0001245 від 07.10.2010 року на загальну суму 102000,00 грн., сума без ПДВ 85000,00 грн., сума ПДВ 17000,00 грн. (том 1 а.с. 71) а також податкову накладну № 1342 від 07.10.2010 року на загальну суму 102000,00 грн., сума без ПДВ 85000,00 грн., сума ПДВ 17000,00 грн. (том 1 а.с. 72).

- рахунок- фактура № СФ - 0000902 від 08.10.2010 року на постачання цукру у кількості 16,800 тон на загальну суму 118440,0 грн., сума без ПДВ 98700,00 грн., сума ПДВ 19740,00 грн. (том 1 а.с. 74), ТОВ "Майра" виписано видаткову накладну № РН-0001246 від 11.10.2010 року на загальну суму 118440,0 грн., сума без ПДВ 98700,00 грн., сума ПДВ 19740,00 грн. (том 1 а.с. 74), а також 2 податкових накладних, а саме: від 08.10.2010 року № 1383 на загальну суму 118000,0 грн., сума без ПДВ 98333,33 грн., сума ПДВ 19666,67 грн. (том 1 а.с. 75) та від 11.10.2010 року № 1384 на загальну суму 440,00 грн., сума без ПДВ 366,67 грн., сума ПДВ 440,00 грн. (а.с. 76).

Податкові накладні включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних № 10 за жовтень 2010 року, а саме: рядок 17 розділу І "Отримані податкові накладні" - податкова накладна № 1342 від 07.10.2010 року, отримана від ТОВ "Майра" на загальну суму 102000,00 грн., сума ПДВ 17000,00 грн., рядок 21 розділу І "Отримані податкові накладні" - податкова накладна № 1383 від 08.10.2010 року, отримана від ТОВ "Майра" на загальну суму 118000,00 грн., сума ПДВ 19666,67 грн., рядок 28 розділу І "Отримані податкові накладні" - податкова накладна № 1384 від 11.10.2010 року, отримана від ТОВ "Майра" на загальну суму 440,00 грн., сума ПДВ 73,33 грн. (том 1 а.с. 99).

Суд прийшов до висновку, що згідно первинних документів бухгалтерського обліку, позивачем доведено, що у жовтні 2010 року між позивачем та ТОВ "Майра" були здійснені господарські операції на загальну суму 220440 грн., сума без ПДВ 183700 грн., сума ПДВ 36740 грн.

Згідно платіжного доручення № 246 від 07.10.2010 року позивачем здійснена оплата товару на загальну суму 102000,00 грн. (том 1 а.с. 73); платіжним дорученням № 315 від 21.10.2010 року здійснена оплата товару на загальну суму 440,00 грн. (том 1 а.с. 77), платіжним дорученням № 253 від 08.10.2010 року здійснена оплата товару на загальну суму 97200,00 грн. (том 1 а.с. 78), платіжним дорученням № 162 від 08.10.2010 року на загальну суму 20800,00 грн. (том 1 а.с. 79). Оплата товару здійснена у повному обсязі у сумі 220440 грн.

Оглянувши у судовому засіданні податкові накладні суд вбачає, що вони видані у відповідності до норм діючого на той час законодавства.

Матеріали справи свідчать про те, що контрагент позивача на час виписки податкових накладних перебував платником податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам Закону № 168 та не спростовано представником відповідача під час розгляду справи.

У підтвердження перевезення товару, отриманого від ТОВ "Майра" позивач надав договір на надання транспортних послуг № К/12/32-4 від 16.09.2010 року, укладений з ТОВ "Виол" (том 2 а.с. 36-38), заявку від 07.10.2010 року на надання транспортних послуг, а саме транспортування з м. Харкова товару - цукру у кількості 15 тон (том 2 а.с. 46), заявку від 11.10.2010 року на надання транспортних послуг, а саме транспортування з м. Харкова товару - цукру у кількості 16,8 тон (том 2 а.с. 47). Виконання послуг щодо транспортування товару підтверджується актами про прийом виконаних робіт № 0110/1 від 07.10.2010 року (том 2 а.с. 48) та № 1110/4 від 11.10.2010 року (том 2 а.с. 49).

Також судом досліджені надані позивачем у підтвердження транспортування товару товарно-транспортні накладні від 07.10.2010 року на транспортування з м. Харкова товару - 15 тон цукру (том 2 а.с. 52-53) та від 11.10.2010 року на транспортування з м. Харкова товару - 16,8 тон цукру (том 2 а.с. 50-51).

У підтвердження можливості проведення у жовтні 2010 році господарських операцій позивач надав документи, що у перевіряємий період ТОВ "Реммаркет" орендувало приміщення, обладнане офісними меблями, згідно договору оренди нежитлових приміщень № 03/01-2010 від 24.07.2010 року (том 1 а.с. 235-237) та договір від 01.07.2010 року оренди складських приміщень площею 100 кв. м. та 3 ємностей по 50 куб. м. (том 2 а.с. 62-63). Як свідчать матеріали справи, складське приміщення у жовтні 2010 року використовувалось ТОВ "Реммаркет", що підтверджується актом № 9 про приймання виконаних робіт (наданих послуг), послуги з оренди складського приміщення були сплачені позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 332 від 26.10.2010 року (том 2 а.с. 65-66).

Суд вважає, що позивачем надана достатня кількість первинних документів для права ведення податкового та бухгалтерського обліку та відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат на придбання товарів та податкового кредиту по взаємовідносинам позивача з контрагентом ТОВ "Майра" у жовтні 2010 року, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, банківські виписки, реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

На підтвердження реальності господарських відносин з ТОВ "Майра" та використання у господарській діяльності товарів, отриманих від вказаного контрагента позивач надав суду документи, які свідчать про подальшу реалізацію придбаних товарів.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ виробничо-комерційною фірмою "Ларанд ЛТД" було укладено договір постачання № 18 від 27.07.2010 року (том 2 а.с. 12-13).

На виконання цього договору позивач поставив "Ларанд ЛТД" цукор кількості 31,8 тон, постачання товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковою накладною № РН-0477.5 від 12.10.2010 року на загальну суму 29652,24 грн. (том 2 а.с. 4) та податковою накладною № 477.5 від 12.10.2010 року на суму 29652,24 грн. (том 2 а.с. 5), видатковою накладною № РН-0485.5 від 14.10.2010 року на суму 26773,63 грн. (том 2 а.с. 6) та податковою накладною № 485.5 від 14.101.201 року на суму 26773,63 грн. (том 2 а.с. 7), видатковою накладною № РН-0494.2 від 17.10.2010 року на суму 27878,71 грн. (том 2 а.с. 8) та податковою накладною № 494.2 від 17.10.2010 року на суму 27878,71 грн. (том 2 а.с. 9), видатковою накладною № РН-00494.3 від 17.10.2010 року на суму 53305,69 грн. (том 2 а.с. 10) та податковою накладною № 494.3 від 17.10.2010 року на суму 53305,09 грн. (том 2 а.с. 11), видатковою накладною № РН-0470.3 від 10.10.2010 року на суму 39281,23 грн. (том 2 а.с. 29) та податковою накладною № 470.3 від 10.10.2010 року на суму 39281,23 грн. (том 2 а.с. 30), видатковою накладною № РН-0472.3 від 11.10.2010 року на суму 57874,28 грн. (том 2 а.с. 31) та податкового накладною № 472.3 від 11.10.2010 року на суму 57874,28 грн.

Оплата поставленого товару проводилась контрагентом, що підтверджується виписками банку (том 2 а.с. 14-28).

Також, суть спору полягає в тому, що на думку відповідача операція із контрагентом - ТОВ «Майра» не спричиняє реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемною, вказаний висновок зроблено відповідачем на підставі акту перевірки № 905/233/36817494 від 09.03.2011 року ДПА у Харківській області.

Такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки, ні заперечення відповідача на позов, не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість та податку на прибуток податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, зміст правочину позивача з постачальником ТОВ «Майра» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства та спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з ТОВ «Майра» свої обов'язки виконали в повному обсязі.

Крім того, суд звертає увагу на те, що товар (цукор) не тільки отриманий позивачем, але й сплачена його вартість, що підтверджується платіжними дорученнями, які залучені до матеріалів справи.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення податкової накладної платником податку на додану вартість, проведення розрахунків, отримання товару (послуг), керуючись зазначеними вище положеннями ст. 7 Закону № 168 та ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суд приходить до висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені зазначеному контрагенту в ціні товару згідно зазначеної вище податкової накладної та до складу валових витрат витрати згідно зазначених вище бухгалтерських документів.

Отже, висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на загальну на суму 36740,00 грн. та завищення позивачем валових витрат на суму 183700,00 грн.,є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 36740,00 грн. та з податку на прибуток на суму 45925,00 грн.

Отже, оскільки судом встановлено відсутність підстав для збільшення сум грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 11481,25 грн., які застосовані відповідачем на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 22.07.2013 року № 0007352200 та № 0007342200.

Згідно вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 22.07.2013 року № 0007352200 та № 0007342200 не можуть бути визнані такими, що прийняти на підставі та відповідно до діючого законодавства, добросовісно та безсторонньо, тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані позивачем докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

У судовому засіданні 09.10.2013 року оголошено вступна та резолютивна частина постанови, постанова складена у повному обсязі 14.10.2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим № 0007352200 від 22.07.2013 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим № 0007342200 від 22.07.2013 року.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Реммаркет» (96100, АР Крим, м. Джанкой, вул. Жовтнева, 241, ЄДРПОУ 36615080) судовий збір в розмірі 941,46 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Алексєєва Т.В.