Ухвала

від 25.11.2013 по справі 801/8836/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/8836/13-а

25.11.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи №801/8836/13-а за апеляційною скаргою Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Алексєєва Т.В. ) від 09.10.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Реммаркет" (вул. Жовтнева, буд.241, м. Джанкой, Автономна Республіка Крим,96100)

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Дзержинського, буд.30, м. Джанкой, Автономна Республіка Крим,96100)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.10.13 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Реммаркет" до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим № 0007352200 від 22.07.2013 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим № 0007342200 від 22.07.2013 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Реммаркет» (96100, АР Крим, м. Джанкой, вул. Жовтнева, 241, ЄДРПОУ 36615080) судовий збір в розмірі 941,46грн.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.10.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Реммаркет" (далі - позивач, ТОВ "Реммаркет") звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Джанкойської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.07.2013 року № 0007352200, яким позивачу нарахована суму податку на прибуток у загальній сумі 57406,25 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 45925,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 11481,25 грн. та податкового повідомлення-рішення від 22.07.2013 року № 0007342200, яким позивачу нарахована сума податку на додану вартість у розмірі 36740,00 грн.

ТОВ "Реммаркет" зареєстровано Виконавчим комітетом Джанкойської міської ради АР Крим 21.06.2010 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 № 242006 та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ № 700120 (т.1 а.с. 13, 19-20). Позивач знаходиться на податковому обліку у Джанкойській об'єднаній державній податковій інспекції Головного Управління Міндоходів в АР Крим з 21.06.2010 року за № 15594, що підтверджується довідкою № 9 від 25.01.2011 року (т.1 а.с. 18).

У період з 01.07.2013 року по 03.07.2013 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Реммаркет" з питань взаємовідносин з ТОВ "Майра", ЄДРПОУ 36817495, за жовтень 2010 року.

За результатами перевірки складено акт №1804/22-00/36615080 від 09.07.2013 року (т.1 а.с. 23-53).

Згідно висновків акту перевірки встановлені наступні порушення позивачем п.п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", наказу ДПА України від 13.10.2005 року №448, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.2005 року за № 1323/11603 "Про затвердження Змін до форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затверджених наказом ДПА України від 29.03.2003 року № 143" платником завищені валові витрати у сумі 183700,00 грн., у тому числі за жовтень 2010 року завищені в сумі 183700,00 грн. у зв'язку з чим при визначенні податку на прибуток за період з 01.01.2010 року по 30.09.2010 року встановлено його завищення всього у сумі 45925,00 грн. Також на думку відповідача порушено ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по взаємовідносинам з ТОВ "Майра" за жовтень 2010 року. Порушено п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість за період з 01.10.2010 року по 31.10.2010 року, усього у сумі 36740,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податковое повідомлення-рішення від 22.07.2013 року № 0007352200, яким позивачу нараховане податку на прибуток у загальній сумі 57406,25 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 45925,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 11481,25 грн. (т.1 а.с. 55) та податкового повідомлення-рішення від 22.07.2013 року № 0007342200, на суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 36740,00 грн. (т.1 а.с. 56).

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Враховуючи, що спірні господарські операції, щодо оподаткування яких між сторонами є спір, відбувались у період за жовтень 2010 року, слід перевіряти відповідність правил оподаткування спірних взаємовідносин Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі - Закон №168), Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі - Закон №334).

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону №334 визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не включаються до складу валових витрат, зокрема не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 ).

Отже, підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону №168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді (п.1.6 ст.1 Закону №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У періоді, що перевірявся, позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ "Майра".

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст.205 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ "Майра" в усній формі здійснено правочин про поставку товару - цукру.

На виконання цього договору ТОВ "Майра" поставило позивачу цукор, що підтверджується рахуноками-фактурами, видатковими накладними та податковими накладними, копії яких наявні у матеріалах справи (т.1 а.с.71,72, 74,75,76).

Податкові накладні включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних № 10 за жовтень 2010 року. (т1 а.с. 99).

Згідно первинних документів бухгалтерського обліку, позивачем доведено, що у жовтні 2010 року між позивачем та ТОВ "Майра" здійснені господарські операції на загальну суму 220440 грн., сума без ПДВ 183700 грн., сума ПДВ 36740 грн.

Згідно платіжного доручення № 246 від 07.10.2010 року позивачем здійснена оплата товару на загальну суму 102000,00 грн. (т.1 а.с.73); платіжним дорученням № 315 від 21.10.2010 року здійснена оплата товару на загальну суму 440,00 грн. (т.1 а.с.77), платіжним дорученням № 253 від 08.10.2010 року здійснена оплата товару на загальну суму 97200,00 грн. (т.1 а.с.78), платіжним дорученням № 162 від 08.10.2010 року на загальну суму 20800,00 грн. (т.1 а.с. 79). Оплата товару здійснена у повному обсязі у сумі 220440 грн.

Також наявна копія договору транспортних послуг № К/12/32-4 від 16.09.2010 року, укладений з ТОВ "Виол" (т.2 а.с. 36-38), заявку від 07.10.2010 року на надання транспортних послуг, а саме: транспортування з м. Харкова товару - цукру у кількості 15 тон (т.2 а.с. 46), заявку від 11.10.2010 року на надання транспортних послуг, а саме транспортування з м. Харкова товару - цукру у кількості 16,8 тон (т.2 а.с. 47). Виконання послуг щодо транспортування товару підтверджується актами про прийом виконаних робіт № 0110/1 від 07.10.2010 року (т.2 а.с. 48) та № 1110/4 від 11.10.2010 року (т.2 а.с. 49).

На підтвердження транспортування товару надано товарно-транспортні накладні від 07.10.2010 року на транспортування з м. Харкова товару - 15 тон цукру (т.2 а.с. 52-53) та від 11.10.2010 року на транспортування з м. Харкова товару - 16,8 тон цукру (т.2 а.с. 50-51).

У підтвердження можливості проведення у жовтні 2010 році господарських операцій позивач надав документи, що у перевіряємий період ТОВ "Реммаркет" орендувало приміщення, обладнане офісними меблями, згідно договору оренди нежитлових приміщень № 03/01-2010 від 24.07.2010 року (т.1 а.с. 235-237) та договір від 01.07.2010 року оренди складських приміщень площею 100 кв. м. та 3 ємностей по 50 куб. м. (т.2 а.с. 62-63). Складське приміщення у жовтні 2010 року використовувалось ТОВ "Реммаркет", що підтверджується актом № 9 про приймання виконаних робіт (наданих послуг), послуги з оренди складського приміщення сплачені позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 332 від 26.10.2010 року (т.2 а.с. 65-66).

Також між позивачем та ТОВ виробничо-комерційною фірмою "Ларанд ЛТД" укладено договір постачання № 18 від 27.07.2010 року (т. 2 а.с. 12-13).

На виконання цього договору позивач поставив "Ларанд ЛТД" цукор кількості 31,8 тон, постачання товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами - видатковими накладними, податковими накладними (т.2 а.с.4,5,6,7,8,6,10,11,29,30,31).

Оплата поставленого товару проводилась контрагентом, що підтверджується виписками банку (т.2 а.с. 14-28).

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину позивача з постачальником ТОВ «Майра» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства та спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

Сумуючи вище викладене, висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на загальну на суму 36740,00 грн. та завищення позивачем валових витрат на суму 183700,00 грн., є безпідставними.

Оскільки встановлено відсутність підстав для збільшення сум грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 11481,25 грн., які застосовані відповідачем на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.10.13р. №801/8836/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко