Постанова

від 17.10.2013 по справі 820/8252/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2013 р. № 820/8252/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Заічко О.В.,

при секретарі судового засідання - Демченко В.В.

за участю представників сторін:

позивача - Чирук Г.М., Флоря О.В.,

відповідача - Джиджавадзе Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "ДІОЛ АГРО" до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Приватне підприємство "ДІОЛ АГРО", з адміністративним позовом до Індустріальна ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати противоправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 13.05.2013 року №0000562210 та від 13.05.2013 року № 0000572210.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, які викладені в акті перевірки від 19.04.2013 року №1926/22.1-06/34953706. На думку позивача, податковий кредит з ПДВ за взаємовідносинами з ТОВ «Донтрансторг» та ТОВ «Донстройтранс» підприємством сформований правильно, без порушення вимог законодавства, а також правомірно сформовані валові витрати за первинними документами по господарським операціям із зазначеними контрагентами. З обставинами діяльності контрагентів позивач обізнаний не був, невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку контрагентом платника податків не тягне за собою ніяких правових наслідків саме для цього платника податків. Реальність здійснення господарських операції позивача з вказаними контрагентами підтверджена відповідними документами бухгалтерського обліку і фінансової звітності. За таких обставин, спірні рішення податкового органу суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки, за відсутності визначених законом підстав протиправно покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України.

В судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги і доводи заявленого позову, просили суд прийняти рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив в його задоволенні відмовити через безпідставність позовних вимог.

В наданих письмових запереченнях, зокрема, зазначив, що угоди між ТОВ «Донтрансторг», ТОВ «Донстройтранс» та ПП «Діол Агро» на постачання ТМЦ, не спричиняли реального настання правових наслідків, в зв'язку з чим при проведені операцій з ТОВ «Донтрансторг», ТОВ Донстройтранс» порушено вимоги п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2., п.п.7.4.1, 7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», внаслідок чого ПП «Діол Агро» зависило податковий кредит за червень 2010 грн. в сумі 22690 грн., за серпень 2010 року у сумі 7997 грн. та враховуючи вищенаведене, на підставі наданих первинних документів за результатами взаємовідносин з ТОВ Донстройтранс» встановлено завищення складу валових витрат на загальну суму 26500 грн., у тому числі: за 2 квартал 2010 року у сумі 14000 грн., 3 квартал 2010 року у сумі 12500 грн., чим порушено вимоги п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», зі змінами та доповненнями, в редакції Закону від 22.07.1997 № 283/97-ВР, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 6625 грн., у т.ч. за 2 квартал 2010 року у сумі 3500 грн., 3 квартал 2010 року у сумі 3125 грн.

Представником відповідача зазначено, що підприємство позивача порушило: п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2., п.п.7.4.1, 7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 30687 грн., у т.ч. за червень 2010 року у сумі 22690 грн., серпень 2010 року у сумі 7997 грн., а також порушені вимоги п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6625 грн., у т.ч. за 2 квартал 2010 року у сумі 3500 грн., 3 квартал 2010 року у сумі 3125 грн. за рахунок відображення в обліку показників господарських операцій з ТОВ «Донтрансторг» та ТОВ «Донстройтранс», які не відбувались в реальності.

Оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, а завданням адміністративного судочинства України згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і неухильне дотримання судом вимог даної норми процесуального закону є обов'язковим в кожній адміністративній справі, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів.

Суд, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач, ПП «ДІОЛ АГРО», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 34953706, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) в Індустріальній МДПІ м. Харкова (Фрунзенський р-н) (правонаступником якої є Індустріальна ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області).

У періоді, за який проводилась перевірка, відповідно до свідоцтва про реєстрацію податку на додану вартість від 25.04.2007р. (серії НБ №078674) № 100037310, виданого Державною податковою інспекцією у Фрунзенському районі м. Харкова, індивідуальний податковий № 349537020374, був зареєстрований платником ПДВ з 25.04.2007р. (т. 1 а.с. 10-15).

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду немає сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 27.03.2013р. №572 Індустріальною МДПІ м. Харкова проведено позапланову невиїзну документальну перевірку приватного підприємства «ДІОЛ АГРО» (далі за текстом - ПП «ДІОЛ АГРО») з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Донтрансторг» та ТОВ «Донстройтранс» за травень-липень 2010 року.

Результати перевірки оформлені актом від 19.04.2013 року №1926/22.1-06/34953706 (т. 1 а.с. 15-26).

З посиланням на даний акт перевірки Індустріальною МДПІ м. Харкова було прийняте податкове повідомлення-рішення від 13.05.2013 року №0000562210, згідно до якого підприємству позивача збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств, код платежу 11021000, на суму 8281,25 гривень, у тому числі: 6625,00 гривень за основним платежем; 1656,25 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями, застосованих за порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та прийняте податкове повідомлення-рішення від 13.05.2013 року №0000572210, згідно до якого підприємству позивача збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу 14010100, на суму 38358,75 гривень, у тому числі: 30687,00 гривень за основним платежем; 7671,75 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями, застосованих за порушення п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (т.1 а.с. 51, 53).

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірного рішення слугувало відображене в акті від 19.04.2013 року №1926/22.1-06/34953706 судження суб'єкта владних повноважень про порушення ПП «ДІОЛ АГРО» вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: формування податкового кредиту з ПДВ та витрат за рахунок відображення в обліку з податку на додану вартість та податку на прибуток показників господарських операцій з ТОВ «Донтрансторг» та ТОВ «Донстройтранс», котрі, на думку перевіряючих, реально не відбулись.

Так, відповідачем зазначається, що підприємством позивача порушено вимоги п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 6625 грн., у т.ч. за 2 квартал 2010 року на суму 3500 грн., за 3 квартал 2010 року на суму 3125 грн..

Крім того, відповідачем робиться висновок про заниження підприємством позивача податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 30687 грн., у т.ч. за червень 2010 року на суму 22690грн., за серпень 2010 року на суму 7997грн., чим порушено вимоги п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За матеріалами справи судом достеменно встановлено, представником відповідача в ході розгляду справи визнано, що єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновки ДПІ у Київському районі м.Донецька, котрі відображені в акті №1811/15-4/36061529 від 27.08.2012р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Донтрансторг» (код за ЄДРПОУ 36061529) з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2009р. по 31.07.2012р. та податку на прибуток за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р.» та в акті від 27.08.2012 року №1808/15-4/36306165 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Донстройтранс» (код за ЄДРПОУ 36306165) з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 17.12.2008р. по 31.07.2012р. та податку на прибуток за період з 01.01.2009р. по 30.06.2012р.»

Жодних інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 19.04.2013 року №1926/22.1-06/34953706, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Щодо порушень п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за взаємовідносинами з ТОВ «Донтрансторг».

З наявних у справі документів вбачається, що 05.05.2010р. між позивачем, ПП «ДІОЛ АГРО» (Покупець), та ТОВ «Донтрансторг» (Постачальник) було укладено письмовий правочин у формі договору купівлі-продажу №67, предметом якого є поставка запасних частин до сільськогосподарської техніки та сільськогосподарського обладнання (т.1 а.с. 83).

Оцінивши згаданий правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони правочину на момент здійснення цього правочину мали правовий статус платників ПДВ, рішення суду щодо визнання цього правочину недійсним відповідачем не було надано.

Таким чином, згаданий договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202, 204 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду виписані ТОВ «Донтрансторг» договір, рахунки-фактури, журнал реєстрації доручень, податкові та видаткові накладні: видаткова накладна (далі за текстом ВН) №450515 від 05.05.2010р. на суму 24989,46грн., ВН №470568 від 07.05.2010р. на суму 17387,94грн., ВН №120569 від 12.05.2010р. на суму 17594,21грн., ВН №170562 від 17.05.2010р. на суму 17086,86грн., ВН № 200570 від 20.05.2010р. на суму 18884,18грн., ВН №250573 від 25.05.2010р. на суму 13948,27грн., ВН №260589 від 26.05.2010р. на суму 9450,22грн., ВН №410730 від 01.07.2010р. на суму 9431,71грн., ВН №50724 від 05.07.2010р. на суму 7493,65грн., ВН №90711 від 09.07.2010р. на суму 9074,24грн., ВН №200761 від 20.07.2010р. на суму 6984,84грн., податкова накладна (далі за текстом ПН) №450515 від 05.05.2010р., ПН №470568 від 07.05.2010р., ПН №120569 від 12.05.2010р., ПН №170562 від 17.05.2010р., ПН № 200570 від 20.05.2010р., ПН №250573 від 25.05.2010р., ПН №260589 від 26.05.2010р., ПН №410730 від 01.07.2010р., ПН №50724 від 05.07.2010р., ПН №90711 від 09.07.2010р., ПН №200761 від 20.07.2010р. на загальну суму 152325,58 грн., (у т.ч. ПДВ 25387,61 грн.) (т. 1 а.с. 86-109).

Податкові накладні, отримані від ТОВ «Донтрансторг» зареєстровані у Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, відповідно до місяця їх виписки.

Розрахунки з постачальником здійснювались у національній валюті, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок, згідно банківських виписок: від 11.06.2010р. на суму 1790,12грн., від 06.07.2010р. на суму 23199,34грн., від 30.07.2010р. на суму 48930,42грн., від 06.08.2010р. на суму 494,77грн., від 07.10.2010р. на 77910,93грн.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Відображення відомостей відповідача в акті перевірки від 19.04.2013 року №1926/22.1-06/34953706, про те що, згідно отриманої інформації від ДПІ у Київському районі м. Донецька, що міститься в акті №1811/15-4/36061529 від 27.08.2012р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Донтрансторг» (код за ЄДРПОУ 36061529) з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2009р. по 31.07.2012р. та податку на прибуток за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р.» про те, що у ході досудового слідства допитаний директор ТОВ «Донтрансторг» Рудь О.В. пояснив, що не має жодного відношення до заснування та ведення фінансово-господарської діяльності підприємства - судом до уваги не приймаються, оскільки протокол допиту свідка та постанова про порушення кримінальної справи є матеріалами досудового слідства та не носять преюдиційного характеру, про що і зазначив Вищій адміністративний суд України у своїй постанові від 14.06.2012 року по справі №К/9991/29330/12. Вироку суду по кримінальній справі відповідачем суду надано не було.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 даного Порядку, тобто особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Отже, будь-яких порушень порядку виписки та заповнення податкових накладних під час їх дослідження в судовому засіданні, не встановлено.

Вищевказані платіжні доручення, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Таким чином, копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів по договору №67 від 05.05.2010 року шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою у спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання ТОВ «Донтрансторг» (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Щодо порушень п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2., п.п.7.4.1, 7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» по взаємовідносинам з ТОВ «Донстройтранс» судом встановлено наступне.

З наявних у справі документів вбачається, що 05.05.2010 р. між позивачем, ПП «ДІОЛ АГРО» (Замовник), та ТОВ «Донстройтранс» (Виконавець) було укладено письмовий правочин у формі договору №68, предметом якого було надання довідково-консультаційних послуг з питань комплектації запчастин до сільськогосподарської техніки іноземного виробництва (т. 1 а.с. 84-85).

Оцінивши згаданий правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, який за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони правочину мають правовий статус платників ПДВ. Таким чином, вищенаведений договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та його контрагентом факту вчинення правочину в розумінні ст.202, 204 Цивільного кодексу України.

Операції по наданню послуг підтверджені наступними актами виконаних робіт та податковими накладними: актом № б/н від 31.05.2010р. на суму 16800,00грн., та актом №б/н від 31.07.2010р., на суму 15000,00грн., податковою накладною (далі за текстом -ПН) №310564 від 31.05.10 на суму 16800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 2800,00 грн.), ПН №310703 від 31.07.2010р. на суму 15000,00 (у т.ч. ПДВ 2500,00 грн.)

Розрахунки з виконавцем здійснювались у національній валюті, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок. Банківські виписки, які підтверджують оплату, згідно укладеного договору, наведені у письмових поясненнях позивача: банківська виписка від 11.06.10 на суму 252,00 грн., від 06.07.10р. на суму 16548,00 грн., від 06.08.10р. на суму 225,00 грн., від 02.09.10р. на суму 14775,00 грн.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Вказані платіжні доручення засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що позивачем надані достатні докази стосовно транспортування товару, а також докази оприбуткування та складського обліку придбаних товарів.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94р. N334/94-ВР, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрат з придбання електричної енергії, з врахуванням обмежень установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими обов'язковими документами, обов'язковість ведення і зберігання, яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд зазначає, що необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р., відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років несе (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушення закону ґрунтується лише на мотивах складених ДПІ у Київському районі міста Донецька за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача - ТОВ «Донтрансторг» та ТОВ «Донстройтранс» - актів перевірок.

Втім, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про невідповідність фактичним обставинам справи висновків податкового органу щодо не підтвердження можливості здійснення досліджуваних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва надання послуг; наявності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та інших обставин.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зазначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочинів, за якими платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, належать до виключної компетенції судових органів.

При цьому, в силу приписів п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772, до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

З пояснень представника відповідача судом встановлено, що укладені між позивачем та контрагентами у спірних правовідносинах договори в судовому порядку не оспорювалися, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання перелічених договорів недійсними на момент складання акту перевірки та на час розгляду справи не має.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. №985, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735, суд приходить до висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень - рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Проте, в акті перевірки від 19.04.2013 року №1926/22.1-06/34953706 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагентів позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт та товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами, ТОВ «Донтрансторг» та ТОВ «Донстройтранс», взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Крім того, суд при розгляді справи, керуючись приписами ст. 8 КАС України, бере до уваги, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів, пояснень представників сторін судом встановлена відсутність порушень в діях позивача при формуванні податкового кредиту з ПДВ за період травень-липень 2010 року, податкових накладних, виписаних ТОВ «Донтрансторг» та ТОВ «Донстройтранс».

Суд також вважає за необхідне зазначити, що придбаний у вищезазначених контрагентів позивача, товар в подальшому реалізовувався позивачем іншим підприємствам: ТОВ «Востокстройгаз» (код 31040698), ТОВ «Агропродсервіс» (код 32865972), ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця» (код 30490001), ТОВ АФ «Пісчанська» (код 30767795), ФГ «Таврія-Скіф» (код 23878863) ФГ «Шанс» (код 24273910), ТОВ «Чиста Криниця» (код 30731271), ТОВ ВКП «Мотор-агро» (код 30882197), позивачем подані до суду податкові та видаткові накладні, банківські виписки, доручення, товарно-транспортні накладні, договори, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності ПП «ДІОЛ АГРО». Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи зустрічної звірки, в котрому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, котрі не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, які достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "ДІОЛ АГРО" до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Індустріальної МДПІ м. Харкова від 13.05.2013 року № 0000562210 та від 13.05.2013 року № 0000572210, винесені відносно Приватного підприємства «ДІОЛ АГРО».

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст виготовлено 21 жовтня 2013 року.

Суддя Заічко О.В.

З оригіналом згідно. Оригінал зберігається в матеріалах справи.

Постанова не набрала законної сили

Суддя Заічко О.В.