Рішення

від 17.10.2013 по справі 910/9699/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9699/13 17.10.13

За позовом Приватного акціонерного товариства «ХДІ страхування»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Онікс Проперті»

Про стягнення 19 159,00 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Лев Р.В. представник за довіреністю № 473-Юр від 28.12.12.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «ХДІ страхування» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Онікс Проперті» (далі - відповідач) про стягнення 19 159,00 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не повернуто позивачу гарантійний платіж, хоча, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ХДІ страхування», останнім було повністю сплачено відповідачу суборендну плату за користування приміщенням за Договором № 22/08/11, розірвано вказаний Договір та повернуто орендовані приміщення за актом приймання-передачі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.13. порушено провадження у справі № 910/9699/13 та призначено її до розгляду на 18.06.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 04.07.13.

01.08.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано клопотання про витребування від відповідача доказів на підставі ст. 38 ГПК України та письмові пояснення по справі.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/9699/13 призначено до розгляду на 17.09.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.13. за клопотанням позивача в прядку ст. 38 ГПк України витребувано від відповідача докази та в зв'язку з неявкою в скдове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 08.10.13.

08.10.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано заяву про часткову зміну підстав позову. Разом з тим, судом встановлено, що вказана заява не заявою про зміну підстав позову в розумінні ст. 22 ГПК України, оскільки позивачем було змінено посилання на норми матеріального та процесуального права.

Подавши 08.10.13. через відділ діловодства суду документи по справі, відповідачем не подано письмового відзиву на позовну заяву та контррозрахунку ціни позову, не викладено та не обґрунтовано свою правову позицію.

За результатами судового засідання 08.10.13. суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи на 17.10.13., про що прийняв відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 17.10.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 17.10.13. не з'явився, письмового відзиву на позов чи контррозрахунок ціни позову на виконання вимог ухвал суду в даній справі не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) відповідачу, а відомості про місцезнаходження останнього є правомірними, оскільки підтверджуються витягами з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що були надані сторонами.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/9699/13.

В судовому засіданні 17.10.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.08.11. між відповідачем (далі - Суборендодавець) та позивачем (далі - Суборендар) було укладено Договір суборенди № 22/08/11 суборенди нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Суборендодавець передав, а Суборендар прийняв в тимчасове платне користування об'єкт суборенди: нежитлове приміщення, площею 112,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, б. 24/11-13В (далі - об'єкт суборенди), про що між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі об'єкта суборенди від 22.08.11.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1: 12 місяців з дня підписання Договору (22.08.11. 22.08.12.).

Відповідно до п. 4.1 Договору, загальний розмір орендної плати за Договором за місяць користування об'єктом оренди складає 19 159,00 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 4.2 Договору, орендна плата сплачується Суборендарем наступним чином: орендна плата за перший місяць фактичного користування Об'єктом суборенди здійснюється у безготівковій формі протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання Акту приймання-передачі Об'єкту суборенди; протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання цього Договору, Суборендар зобов'язується сплатити Суборендодавцю гарантійний платіж за останній місяць користування Об'єктом суборенди в межах строку дії Договору, передбаченого п. 9.1 Договору, або останній фактичний місяць користування Об'єктом суборенди у випадку дострокового припинення цього Договору з будь-яких підстав, у розмірі місячної орендної плати за цим Договором; орендна плата за наступні, після першого, місяці фактичного користування Об'єктом суборенди провадиться Суборендарем у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок Суборендодавця до 10 (десятого) числа місяця, за який проводиться оплата.

Витрати по відшкодуванню комунальних послуг, електроенергії, гарячого і холодного водопостачання, опалення, вивозу сміття, витрати на утримання прибудинкової території, вартість послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж не входять до складу орендної плати та оплачуються Суборендарем додатково на підставу ним рахунків за користування зазначеними послугами та акту прийому - передачі наданих послуг (п. 4.3 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 30.12.11. до Договору, сторони дійшли згоду розірвати Договір з 31.12.11. , про що між сторонами підписано акт приймання-передачі (повернення) об'єкта суборенди від 31.12.11., при цьому, у вказаному акті пунктом 4 зазначено, що розрахунки за Договором проведені в повному обсязі та у порядку, передбаченому Договором.

Таким чином, на виконання умов Договору позивачем за період з 22.08.11. по 31.12.11. було сплачено відповідачу грошові кошти за суборенду за Договором та гарантійний платіж, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями рахунків-фактур та платіжних доручень.

Звертаючись із вимогами до відповідача про повернення гарантійного платежу позивач вказує на те, що всі передбачені Договором платежі зі сплати орендної плати позивачем було сплачено відповідачу по день розірвання Договору за взаємною згодою сторін, внаслідок чого сплачений Суборендарем гарантійний платіж підлягає поверненню останньому.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як визначено ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За своє правовою природою даний Договір є договором суборенди.

Відповідно до ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нараховані відповідачем позивачу суми суборендної плати були фактично сплачені позивачем за період дії Договору з підписання до розірвання.

Частинами 2, 4 ст. ст. 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, правило, що передбачене у ч. 4 ст. 653 ЦК не передбачає для сторони договору права, у разі зміни або розірвання договору, вимагати від свого контрагента повернення виконаного за зобов'язанням.

Своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном є одним з основних обов'язків наймача (Орендаря), належне виконання якого вимагається законом, а розірвання договору лише припиняє зобов'язання, а не скасовує зобов'язання взагалі.

Таким чином, позивач звернувся до суду з вимогою повернути йому гарантійний платіж фактично сплачений на виконання умов Договору, який, як встановлено судом, відповідачем використано не було, та в погашення сплати орендної плати за Договором не зараховано.

Що крім іншого, підтверджується наявною в матеріалах справи перепискою сторін, зокрема, листами № 934 від 13.08.12., № 17 від 11.09.12., № 1120/1 від 21.09.12., № 1122/1 від 24.09.12., № 154 від 12.02.13., № 10 від 26.02.13., № 19 від 14.08.13.

Крім того, дослідивши вказані листи, суд вважає за доцільне відзначити, що орендною платою є плата за користування об'єктом оренди . Витрати по сплаті комунальних послуг за умовами Договору не входять до складу орендної плати. При цьому, гарантійний платіж підлягає сплаті за користування об'єктом оренди. Тобто питання наявності чи відсутності у позивача заборгованості по комунальним платежам за Договором не стосується предмету розгляду даної справи щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу сплачену суму гарантійного платежу.

В свою чергу, відповідач не позбавлений права звернутись до господарського суду в загальному порядку з позовом про стягнення з позивача заборгованості по оплаті комунальних платежів за Договором.

Далі, гарантійний платіж, за своєю природою є мірою забезпечення виконання Орендарем своїх зобов'язань за Договором суборенди в частині сплати орендної плати, який умовами Договору (п. 4.2) передбачалося за можливе використати як орендну плату за останній місяць суборенди.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В зв'язку з достроковим розірванням за взаємною згодою сторін Договору, припиненням зобов'язань сторін за Договором, належним виконанням з боку Суборендаря зобов'язань по внесенню орендної плати за користуванням майном, необхідність використання гарантійного платежу за своїм цільовим призначенням перестало бути необхідним.

Таким чином, гарантійний платіж, після розірвання Договору підлягає поверненню позивачу в розмірі 19 159,00 грн., внаслідок чого позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «ХДІ страхування» про стягнення з відповідача 19 159,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Онікс Проперті» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, б. 24/11-13В; ідентифікаційний код 37202066) на користь Приватного акціонерного товариства «ХДІ страхування» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, б. 102; ідентифікаційний код 22868348) 19 159 (одну тисячу сто п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп. - гарантійного платежу, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.10.13.

Суддя Т.М. Ващенко