Постанова

від 02.10.2013 по справі 910/3967/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2013 р. Справа№ 910/3967/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 02.10.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Рондо-3» на рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2013 року (повний текст рішення складено та підписано 01.07.2013 року)

у справі №910/3967/13 (суддя Полякова К.В.)

за позовом комунального підприємства «Чоколівське» Солом'янської районної у м.Києві державної адміністрації

до приватного підприємства «Рондо-3»

про стягнення 64 778,71 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.06.2013 року у справі №910/3967/13 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 18 188,90 грн. основного боргу, 10 694,58 грн. пені, 54,89 грн. інфляційних втрат, 485,62 грн. 3% річних за договором № 3376, 17 006,62 грн. основного боргу, 9 111,07 грн. пені, 60,77 грн. інфляційних втрат, 430,16 грн. 3% річних за договором № 3307 та 1 488,21 грн. судового збору. Повернуто позивачу з спеціального фонду Державного бюджету України, кошти у розмірі 48,90 грн. на підставі ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог. У іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, приватне підприємство «Рондо-3» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2013 року у справі №910/3967/13 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити у частині стягнення пені в розмірі 19 805,65 грн. В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 23.07.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/3967/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Сторони повноважних представників в судове засідання апеляційної інстанції 02.10.2013 року не направили, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представників сторін.

Крім того, представник позивача приймав участь в судовому засіданні 09.09.2013 року, в якому надав свої пояснення та заперечив проти доводів, що викладені відповідачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рондо-3» - без задоволення.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2008 року між комунальним підприємством «Чоколівське» Соломянської районної в місті Києві державної адміністрації (виконавець) та приватним підприємством «Рондо-3» (орендар, власник) на ідентичних умовах укладено договори № 3307 та № 3376 про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території.

За умовами п. 1.1 договорів № 3307 та № 3376 передбачено, що позивач за плату надає орендарю комунальні послуги (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) у приміщення загальною площею 182,4 кв.м та 136,2 кв.м відповідно.

Пунктом 2.1 зазначених договорів передбачено, що відповідач на підставі табуляграм, виставлених постачальниками послуг, щомісячно сплачує виконавцю вартість фактично отриманих комунальних послуг.

Відповідно до п. 4.1 договорів орендар повинен сплачувати всі платежі, які передбачені цими договорами незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 1 числа місяця наступного за звітним.

Згідно із твердженнями позивача, взяті на себе зобов'язання за договорами відповідач не виконує, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 18 188,90 грн. за договором №3376 та 18 873,05 грн. за договором №3307.

У лютому 2013 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства «Рондо-3» про стягнення 64 778,71 грн. заборгованості за договорами №3307, №3376 від 01.04.2008 року про надання послуг з водо-теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості спожитих комунальних послуг.

При прийнятті оскаржуваного рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 18 188,90 грн. основного боргу, 10 694,58 грн. пені, 54,89 грн. інфляційних втрат, 485,62 грн. 3% річних за договором №3376 та 17 006,62 грн. основного боргу, 9 111,07 грн. пені, 60,77 грн. інфляційних втрат, 430,16 грн. 3% річних за договором № 3307 є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобовязується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 ЦК України).

Згідно з п. 4.1 договору відповідач повинен сплачувати всі платежі, які передбачені договорами, незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 1 числа місяця, наступного за звітним.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» унормовано, що комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

За приписами статті 16 названого Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно з п. 5 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок заборгованості, нарахованої позивачем та перевіреної судом першої інстанції, дійшов висновку, що заборгованість приватного підприємства «Рондо-3» перед комунальним підприємством «Чоколівське» за період з 01.11.2011 року по 31.01.2013 року становить 18 188,90 грн. за договором №3376 і 17 006,62 грн. за договором №3307 та підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, на переконання судової колегії, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за спожиті послуги з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території у розмірі 18 188,90 грн. за договором №3376 та 17 006,62 грн. за договором №3307 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 11 466,49 грн. за договором №3376 та 13 210,28 грн. за договором №3307 за період прострочення виконання договірного зобов'язання.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з п. 4.2 договорів в разі несплати у вказані в договорі строки нараховується пеня в розмірі 1,0 % за кожний день прострочки платежу, але не більше 100 % боргу.

За змістом частини 3 статті 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження своєї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 % загальної суми боргу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» встановлено, що за несвоєчасну оплату послуг споживач сплачує пеню в установлених законом та договором розмірах (п.23).

Зазначений Закон був чинним станом на момент укладення договору та є чинним на момент розгляду справи.

Отже, цей Закон є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги су'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормою частини 1 статті 1 Закон України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» встановлено законну неустойку за порушення грошового зобов'язання у сфері відносин з надання житлово-комунальних послуг. Кредитор має право на стягнення цієї законної неустойки у тому числі й за відсутності у договорі умови про неустойку. Той факт, що сторони у договорі зафіксували неустойку саме в тому розмірі, який встановлено Законом, не перетворює цю неустойку на договірну, що набуває обов'язковості за відсутності домовленості сторін про інше.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 року.

Відповідно у ч. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» зазначено, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

З наданого позивачем розрахунку ціни позову про стягнення заборгованості з відповідача вбачається, що періодом нарахування пені КП «Чоколівське» визначено весь період нарахування заборгованості, тобто листопад 2011 - грудень 2012, що суперечить вимогам вищенаведених норм законодавства.

Судом першої інстанції вірно встановлено факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо сплати комунальних платежів. Отже, зважаючи на факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача про стягнення пені лише у частині 10 694,58 грн. за договором № 3376 та у частині 9 111,07 грн. за договором № 3307, яка нараховувалась за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом до суду.

У зв'язку з чим, твердження скаржника про те, що розмір штрафних санкцій є значно завищеними та неспіврозмірними з сумою основного боргу судова колегія не приймає до уваги за недоведеністю та необгрунтованістю.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 485,62 грн. та 430,16 грн. за договорами №3376 та №3307 відповідно, а також інфляційні втрати у розмірі 145,59 грн. та 137,42 грн. відповідно за договором №3376 та договором №3307, які нараховані за порушення договірного зобов'язання.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, дійшов висновку, що розрахунок, який здійснено позивачем та перевірено господарським судом міста Києва є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 54, 89 грн., 3% річних в сумі 485,62 грн. за договором № 3376 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 60,77 грн., 3% річних в сумі 430,16 грн. за договором № 3307 за час прострочення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Правила об'єднання в одній позовній заяві декількох позовних вимог визначаються статтею 58 ГПК України, згідно зі змістом якої в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Суд зазначає, що позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Окрім цього, однорідними вимогами слід вважати такі, що одночасно являють собою однаковий спосіб захисту права; мають ті самі (з одного договору) чи однорідні (з різних, але аналогічних договорів) підстави виникнення; обставини, на яких вони ґрунтуються, підтверджуються тими самими доказами.

Матеріали справи свідчать, що у даній справі заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за договорами №3307, №3376 від 01.04.2008 року про надання послуг з водо-теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території між одними і тими ж сторонами з вимогами які являють собою однаковий спосіб захисту права та мають однорідні (з різних, але аналогічних договорів) підстави виникнення.

У зв'язку з цим, твердження скаржника про порушення позивачем правила об'єднання позовних вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставними.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2013 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства «Рондо-3» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Рондо-3» на рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2013 року у справі №910/3967/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2013 року у справі №910/3967/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/3967/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.