Постанова

від 09.10.2013 по справі 801/6566/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 жовтня 2013 р. (о 14:15) Справа №801/6566/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Дубініної Г.В., представників сторін:

від позивача - Єфремов М.В.,

від відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрцвітмет»

до Державної податкової інспекції у м. Євпаторія АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрцвітмет» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Євпаторія АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Євпаторія АР Крим Державної податкової служби № 0000392203 від 23.04.2013 року та № 0000382203 від 23.04.2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового Кодексу України. Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування позивачем податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у зв'язку з тим, що угоди, укладені між ПП «Інтерстрой-2011» та його постачальниками, мають ознаки нікчемної угоди, що, в свою чергу, свідчить про відсутність господарської операції між позивачем та ПП «Інтерстрой-11», не ґрунтуються на нормах податкового та цивільного законодавства. Позивач зауважує, що господарська операція з придбання товарів має реальний характер, отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарської діяльності підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 04.07.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача під час розгляду справи наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Відповідач у судове засідання явку представника не забезпечив, про місце, день та час слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначивши, що в ході проведеної перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, що й стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрцвітмет» (ідентифікаційний номер юридичної особи - 34541892) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України виконавчим комітетом Євпаторійської міської ради АР Крим 04.10.2006 р.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрцвітмет» являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Матеріали справи свідчать, що посадовими особами податкового органу була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрцвітмет» з питань взаємовідносин з ПП «Інтерстрой-2011» за період з 01.01.2012р. по 31.03.2012р.

За результатами перевірки був складений акт від 12.04.2013р. № 000040/01-05-22-04/34541892 (далі акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000382203 від 23.04.2013р. про збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток на суму 93996,00 грн., у тому числі за основним платежем - 62664 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 31332 грн.;

- № 0000392203 від 23.04.2013р. про збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість на суму 230000,00 грн., у тому числі за основним платежем - 153333,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 76667,00 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 93996,00 грн., у тому числі за основним платежем - 62664 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 31332 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення ТОВ «Укрцвітмет» пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), а саме у зв'язку з завищенням витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування позивачем за 1 квартал 2012р. внаслідок включення до їх складу витрат на придбання товарів у контрагента ПП «Інтерстрой-2011».

Сума донарахування зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 230000,00 грн., у тому числі за основним платежем - 153333,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 76667,00 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення ТОВ «Укрцвітмет» п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.п. 187.1.а п.187 ст. 187 п. 198.1. п. 198.6., п. 4 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ, по операціям з придбання товарів у контрагента ПП «Інтерстрой-2011» у березні 2012р., в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 153333,33 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість і було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення № 0000382203 від 23.04.2013р. про збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток на суму 93996,00 грн., у тому числі за основним платежем - 62664 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 31332 грн., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування по операціям з ПП «Інтерстрой-2011» були сформовані позивачем у 1 кварталі 2012р., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ІІІ розділу Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств», який набрав чинності з 01.04.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України передбачено, що у цьому розділі об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно з п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу

Підпунктом 138.1.1. пункту 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, виходячи з наведених норм податкового законодавства, до скалу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, платник податків має віднести витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому вказані витрати включаються до податкового обліку того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 3 ст. 9 Закону №996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Згідно з висновками акту перевірки, податковим органом було встановлено порушення платником податків ч. 1, ч. 5 статті 203, статті 215, ч. 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Укрцвітмет» з ПП «Інтерстрой-2011», та п. 138.1., п. 138.2., п. 138., п. 138.8. ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього у сумі 62664 грн.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що у ході перевірки були використані матеріали отримані від ДПІ у м. Керч АР Крим ДПС, відповідно до яких ПП «Інтерстрой-2011» фактично не знаходиться за місцем реєстрації суб'єкта господарювання.

За період, що перевірявся, ПП «Інтерстрой-2011» декларує відсутність основних засобів, виробничих фондів, рухомого та нерухомого майна та відсутності працюючих, що є неможливим для здійснення господарської діяльності.

Крім того, неможливість встановити зв'язок із господарською діяльністю ДПІ обґрунтовує тим, що до перевірки не надані товарно-транспортні накладні, а відтак визначити використання вказаних товарів у господарській діяльності платника, за думкою ДПІ, неможливо.

У зв'язку з чим, податковий орган робить висновок, що ПП «Інтерстрой-2011» створене з метою мінімалізації сплати податків, а усі операції купівлі-продажу ПП «Інтерстрой-2011» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності, у тому числі з ТОВ «Укрцвітмет».

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування ТОВ «Укрцвітмет» по взаємовідносинах з ПП «Інтерстрой-2011», суд вказує на наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ «Укрцвітмет» та з ПП «Інтерстрой-2011» було укладено договір поставки № 11/03-12 від 01.03.2012р., відповідно до якого Постачальник (ПП «Інтерстрой-2011») зобов'язується передати у власність та на об'єкт Покупця (ТОВ «Укрцвітмет») цемент ШПЦ ІІІ/А по витратним накладним, а покупець в свою чергу зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах зазначеного Договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору постачання товару на об'єкт Покупця здійснюється за рахунок та силами Постачальника та включається у загальну суму рахунку-фактури.

На виконання умов вказаного договору ПП «Інтерстрой-2011» поставило товарно-матеріальні цінності на користь ТОВ «Украцвітмет», що підтверджується видатковими накладними № РН-125/03 від 19.03.2012р. на суму 200000,00 грн., у тому числі ПДВ 33333,33 грн. (вартість без ПДВ 166666,67 грн.), № РН-99/03 від 15.03.2012р. на суму 270000,00 грн., у тому числі ПДВ 45000,00 грн. (вартість без ПДВ 225000,00 грн.), № РН-70/03 від 13.03.2012р. на суму 135000,00 грн., у тому числі ПДВ 22500,00 грн. (вартість без ПДВ 112500,00 грн.), № РН-55/03 від 12.03.2012р. на суму 180000,00 грн., у тому числі ПДВ 30000,00 грн. (вартість без ПДВ 150000,00 грн.), № РН-69/03 від 13.03.2012р. на суму 135000,00 грн., у тому числі ПДВ 22500,00 грн. (вартість без ПДВ 112500,00 грн. Загалом було отримано товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 920000,00 грн., у тому числі ПДВ 153333,33 грн. (вартість без ПДВ 766666,67 грн.)

Судом встановлено, що ТОВ «Украцвітмет» повністю сплачена вартість отриманих від ПП «Інтерстрой-2011» товарів, що підтверджується платіжними дорученнями позивача на суму 920000,00 грн., у тому числі ПДВ 153333,33 грн.

Досліджуючи взаємозв'язок отриманих товарів від ПП «Інтерстрой-2011» у 1 кварталі 2012р., з господарською діяльністю позивача та їх використання в оподаткованих операціях, судом встановлене наступне.

Судом встановлено, що позивач придбав у ПП «Інтерстрой-2011» цемент та у подальшому використовував його для виробництва бетону М-250 та М-300

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та ТОВ «Іншаат-Групп-Інвест» було укладено договір тимчасового користування майном та обладнанням № 12 від 01.07.2010р., відповідно до якого Виконавець надає, а Замовник приймає майно у тимчасове користування. Перелік майна, яке надається Замовнику узгоджується з Виконавцем відповідно до додатків до зазначеного договору.(п. 1.2 Договору № 12)

Згідно з Додатком № 1 до договору № 12 від 01.07.2010р. до майна, яке передається позивачу у тимчасове користування входить розчино-бетонний вузол, лабораторія, міксер.

Відповідно до довідки № б/н від 01.10.2013р. до розчино-бетонного вузла входять: завод з виробництва бетону МСА-12, силос для зберігання бетону та бетонний майданчик для зберігання інертних матеріалів.

Отже, суд дійшов висновку, що ТОВ «Укрцвітмет», враховуючи специфіку господарської діяльності, мав матеріально-технічні ресурси, а саме орендований завод з виробництва бетону МСА-12, силос для зберігання бетону та міксер для здійснення господарської діяльності з придбання великого обсягу цементу та виробництва бетону для його подальшої реалізації.

Таким чином висновки податкового органу в акті перевірки щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, реалізації та зберігання товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ПП «Інтерстрой-2011» є не обґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи.

Суд зазначає, що відповідно до пп. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що у 1 кварталі 2012р. ТОВ «Укрцвітмет» використало частину придбаного цементу у ПП «Інтерстрой-2011» для виробництва 802 м3 бетону М-300.

З актів витрат цементу на виробництво бетону судом встановлено, що для виробництва 1 м3 бетону М-300 необхідно 0,47 м3 цементу. Отже для виробництва 802 м3 бетону М-300 позивач використав 376,94 м3 (802 х 0,47) цементу, який був придбаний у ПП «Інтерстрой-2011», що також підтверджується накладною на передачу готової продукції № 2 від 23.03.2012р. та відомість розходу цементу за березень 2012р.

Виготовлений бетон у кількості 802 м3 був реалізований ТОВ «Мир один», що підтверджується видатковою накладною № 6 від 23.03.2012р. на загальну суму 641600,00 грн., у тому числі ПДВ 106933,33 грн. Отже цемент придбаний у ПП «Інтерстрой-2011» увійшов до собівартості реалізованої продукції у 1 кварталі 2012р.

Таким чином, цемент, придбаний у ПП «Інтерстрой-2011» був використаний позивачем у господарській діяльності у тому періоді, у якому був придбаний та склав собівартість реалізованої продукції (бетону М-300 у кількості 802 м3), у зв'язку з чим, відповідно до вимог п.п. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України позивач мав право включити витрати, понесені ним при придбані товарів у ПП «Інтерстрой-2011» до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у 1 кварталі 2012р.

На підтвердження формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування у 1 кварталі 2012р. по операціям з придбання цементу у ПП «Інтерстрой-2011», позивачем були надані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, вказані витрати по взаємовідносинам з ПП «Інтерстрой-2011» правомірно віднесені позивачем до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, понесених позивачем у 1 кварталі 2012р.

Отже суд зазначає, що ТОВ «Укрцвітмет» виконані усі умови, передбачені Податковим кодексом України, для віднесення до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, витрат, пов'язаних з придбанням товарів у ПП «Інтерстрой», оскільки вчинені господарські операції пов'язані з господарською діяльністю платника податків - позивача у справі та включені до складу витрат у тому податковому періоді, в якому визнано дохід від використання отриманих товарів у господарській діяльності позивача.

За таких умов, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів податкового органу про те, що витрати за вказаними господарськими операціями не пов'язані зі здійсненням підприємством господарської діяльності та необґрунтовано сформовані позивачем.

Тому, збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток на суму 62664 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 31332 грн. є протиправним.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення № 0000392203 від 23.04.2013р. про збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість на суму 230000,00 грн., у тому числі за основним платежем - 153333,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 76667,00 грн., суд зазначає наступне.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями та було встановлено наступне.

Матеріали справи свідчать, що податковий кредит по операціям з ПП «Інтерстрой-2011» був сформований позивачем у 2012 р., отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів, робіт (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

За висновками акту податкового органу ТОВ «Укрцвітмет» безпідставно нарахувало податковий кредит з ПДВ по операціям з придбання товарів у ПП «Інтерстрой-2011» у розмірі 153333,00 грн.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що у ході перевірки були використані матеріали отримані від ДПІ у м. Керч АР Крим ДПС, відповідно до яких ПП «Інтерстрой-2011» фактично не знаходиться за місцем реєстрації суб'єкта господарювання.

За період, що перевірявся, ПП «Інтерстрой-2011» декларує відсутність основних засобів, виробничих фондів, рухомого та нерухомого майна та відсутності працюючих, що є неможливим для здійснення господарської діяльності.

Крім того неможливість встановити зв'язок із господарською діяльністю ДПІ обґрунтовує тим, що до перевірки не надані товарно-транспортні накладні, а відтак визначити використання вказаних товарів у господарській діяльності платника, за думкою ДПІ, неможливо.

У зв'язку з чим, податковий орган робить висновок, що ПП «Інтерстрой-2011» створене з метою мінімалізації сплати податків, а усі операції купівлі-продажу ПП «Інтерстрой-2011» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності, у тому числі з ТОВ «Укрцвітмет».

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту в сумі 153333 грн.

Досліджуючи надані документи первинного та бухгалтерського обліку позивача в розрізі контрагентів, суд зважає на наступне.

Як зазначалось вище, між ТОВ «Укрцвітмет» та з ПП «Інтерстрой-2011» було укладено договір поставки № 11/03-12 від 01.03.2012р. відповідно до якого Постачальник (ПП «Інтерстрой-2011») зобов'язується передати у власність, та на об'єкт Покупця (ТОВ «Укрцвітмет») цемент ШПЦ ІІІ/А по витратним накладним, а покупець в свою чергу зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах зазначеного Договору.

Відповідно до п. 2.2 постачання товару на об'єкт Покупця здійснюється за рахунок та силами Постачальника та уключається у загальну суму рахунку-фактури.

На виконання умов вказаних договорів ПП «Інтерстрой-2011» поставило товарно-матеріальні цінності на користь ТОВ «Украцвітмет», що підтверджується видатковими накладними № РН-125/03 від 19.03.2012р. на суму 200000,00 грн., у тому числі ПДВ 33333,33 грн. (вартість без ПДВ 166666,67 грн.), № РН-99/03 від 15.03.2012р. на суму 270000,00 грн., у тому числі ПДВ 45000,00 грн. (вартість без ПДВ 225000,00 грн.), № РН-70/03 від 13.03.2012р. на суму 135000,00 грн., у тому числі ПДВ 22500,00 грн. (вартість без ПДВ 112500,00 грн.), № РН-55/03 від 12.03.2012р. на суму 180000,00 грн., у тому числі ПДВ 30000,00 грн. (вартість без ПДВ 150000,00 грн.), № РН-69/03 від 13.03.2012р. на суму 135000,00 грн., у тому числі ПДВ 22500,00 грн. (вартість без ПДВ 112500,00 грн. Загалом було отримано товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 920000,00 грн., у тому числі ПДВ 153333,33 грн. (вартість без ПДВ 766666,67 грн.)

Судом встановлено, що ТОВ «Укрцвітмет» повністю сплачена вартість отриманих від ПП «Інтерстрой-2011» товарів, що підтверджується платіжними дорученнями позивача на суму 920000,00 грн., у тому числі ПДВ 153333,33 грн.

Таким чином, у перевіряємому періоді за датою передачі товарів/ за датою списання грошових коштів в оплату товарів вартістю 920000,00 грн., у тому числі ПДВ 153333,33 грн. (вартість без ПДВ 766666,67 грн.), у продавця (ПП «Інтерстрой-2011») відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України виникли податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 153333,33 грн.

За датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ ПП «Інтерстрой-2011» виписала позивачу податкові накладні: № 124 від 19.03.2012р. на суму 200000,00 грн., у тому числі ПДВ 33333,33 грн. (вартість без ПДВ 166666,67 грн.), № 98 від 15.03.2012р. на суму 270000,00 грн., у тому числі ПДВ 45000,00 грн. (вартість без ПДВ 225000,00 грн.), № 71 від 13.03.2012р. на суму 135000,00 грн., у тому числі ПДВ 22500,00 грн. (вартість без ПДВ 112500,00 грн.), № 56 від 12.03.2012р. на суму 180000,00 грн., у тому числі ПДВ 30000,00 грн. (вартість без ПДВ 150000,00 грн.), № 70 від 13.03.2012р. на суму 135000,00 грн., у тому числі ПДВ 22500,00 грн. (вартість без ПДВ 112500,00 грн.

Загалом було виписано податкових накладних на суму 920000,00 грн., у тому числі ПДВ 153333,33 грн. (вартість без ПДВ 766666,67 грн.), які відображені позивачем у розділі І «Отримані податкові накладні» реєстру податкових накладних у березні 2012р.

У зв'язку з чим, по даті отримання товарів, що підтверджено податковими накладними/по даті списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача виникло право на формування податкового кредиту у березні 2012 році по взаємовідносинах з ПП «Інтерстрой-2011» в сумі 153333,33 грн., що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні та перераховані грошові кошті в оплату отриманих товарів.

Судом встановлено, що постачальник - ПП «Інтерстрой-2011» відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України мав право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальник позивача є зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що податкові накладні, які стали підставою для нарахування податкового кредиту у звітному періоді березня 2012 році по взаємовідносинам з ПП «Інтерстрой-2011» містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

При досліджені сум податкового кредиту, сформованого ТОВ «Укрцвітмет» по взаємовідносинах з ПП «Інтерстрой-2011» судом встановлено, що отримані товарно-матеріальні цінності (цемент) були у подальшому частково реалізовані іншим суб'єктам господарювання.

Суд зазначає, що цемент, отриманий від ПП «Інтерстрой-2011» був частково реалізований ТОВ «Іншаат-групп-інвест» в наступних податкових періодах, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 10 від 30.05.2012р. на суму 18048,00 грн., у тому числі ПДВ 3008,00 грн., № 2 від 01.03.2013р. на суму 57600,00 грн., у тому числі ПДВ 9600,00 грн., № 3 від 04.03.2013р. на суму 59520,00 грн., у тому числі ПДВ 9920,00 грн., № 4 від 05.03.2013р. на суму 58560,00 грн., у тому числі ПДВ 9760,00 грн., № 5 від 06.03.2013р. на суму 48000,00 грн., у тому числі ПДВ 8000,00 грн., № 8 від 13.03.2013р. на суму 39840,00 грн., у тому числі ПДВ 6640,00 грн., № 11 від 01.04.2013р. на суму 56154,00 грн., у тому числі ПДВ 9359,00 грн., № 18 від 30.04.2013р. на суму 131320,00 грн., у тому числі ПДВ 21886,67 грн. Загалом було реалізовано цементу на загальну суму 469042,00 грн., у тому числі ПДВ 78173,67 грн. в обсязі 484,60 м3.

Крім того, цемент був використаний позивачем для виробництва бетону, що підтверджується відомістю розходу цементу за березень 2012р., відповідно до якої було використано 376,94 м3 цементу для виробництва 802 м3 бетону, відомістю розходу цементу за червень 2012р., відповідно до якої було використано 29,38 м3 цементу для виробництва 62,5 м3 бетону, відомістю розходу цементу за липень 2012р., відповідно до якої було використано 15,04 м3 цементу для виробництва 32 м3 бетону, актом розходу цементу за липень 2012р., відповідно до якого було використано 29,75 м3 цементу для виробництва 74,76 м3 бетону, актом розходу цементу за березень 2013р., відповідно до якого було використано 22,69 м3 цементу для виробництва 57 м3 бетону.

Таким чином для виробництва бетону позивач використав цемент, придбаний у ПП «Інтерстрой-2011» в обсязі 473,80 м3.

Зазначений бетон був реалізований іншим суб'єктам господарської діяльності, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 9 від 29.03.2013р. на суму 46170,00 грн., у тому числі ПДВ 7695,00 грн., № 13 від 02.07.2012р. на суму 62050,98 грн., у тому числі ПДВ 10341,83 грн., № 12 від 02.07.2012р. на суму 31840,00 грн., у тому числі ПДВ 5306,67 грн., № 11 від 01.06.2012р. на суму 50000,00 грн., у тому числі ПДВ 8333,33 грн., № 6 від 23.03.2012р. на суму 641600,00 грн., у тому числі ПДВ 106933,33 грн.

Таким чином, цемент, який придбаний у ПП «Інтерстрой-2011» в обсязі 958 м3 (473,80+484,60) був повністю реалізований позивачем іншим суб'єктам господарської діяльності у наступних податкових періодах, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, матеріалами справи підтверджується реальний рух активів в процесі здійснення господарської операції; податковий статус контрагента позивача як платника ПДВ на час здійснення господарської операції; наявність безпосереднього зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача; наявність господарської мети при укладенні правочину з контрагентом позивача.

Таким чином, отримання товару, за операцією з придбання яких ТОВ «Укрцвітмет» у березні 2012 р. нарахувало податковий кредит у сумі 153333,33 грн., використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Отже, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товарів та його використання в господарської діяльності позивача від контрагента ПП «Інтерстрой-2011».

Що стосується посилань податкового органу на факт відсутності товарно-транспортних накладних, то суд зазначає наступне.

Товарно-транспортна накладна (далі ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для (п.1 14. Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (далі Наказ №363)):

- списання товарно-матеріальних цінностей (здійснюється під час відвантаження товарів на складі вантажовідправника);

- обліку на шляху їх переміщення (здійснюється перевізником під час транспортування);

- оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку (здійснюється у вантажоодержувача під час отримання товару);

- для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (здійснюється між автопідприємством та замовником перевезення).

Отже ТТН не призначена для обліку використання транспортованих товарів у господарській діяльності вантажоодержувача (покупця), а відтак наявність (відсутність) ТТН не може бути підставою для висновку про відсутність зв'язку придбаних товарів із господарською діяльністю покупця.

Більш того, складання ТТН не є обов'язковим у разі здійснення перевезень власними силами без залучення перевізника.

Вимоги щодо обов'язкового складання ТТН під час перевезень автомобільним транспортом встановлені Наказом №363, але вказаний Наказ №363 розповсюджується лише на взаємовідносини, що виникають між перевізниками та замовниками перевезень (преамбула Наказу №363).

Отже на перевезення, які здійснюються власними силами підприємства без залучення перевізника, вимоги вказаного Наказу №363 не розповсюджуються.

Відповідно до п. 2.2 Договору постачання товару на об'єкт Покупця здійснюється за рахунок та силами Постачальника та включається до загальної суми рахунків-фактури.

Таким чином, доставка товару могла бути здійснена Постачальником (ПП «Інтерстрой-2011») власними силами без залучення перевізника, а відтак складання ТТН за таких обставин не є обов'язковим.

Суд звертає увагу податковий орган, що товари вартістю 920000,00 грн., у т.ч. ПДВ, 153333,33 грн., придбані ТОВ «Укрцвітмет» у ПП «Інтерстрой-2011» у березні 2012 р. були у повному обсязі використані в господарській діяльності ТОВ «Укрцвітмет» з метою отримання прибутку від реалізації цементу.

Зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальником були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарської операції, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Більш того, суд зауважує, що самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару без врахування умов виконання договору щодо поставки товару та передачі його у власність покупця. При цьому необхідно врахувати, що договір поставки товару не є договором про перевезення вантажу, а тому його реальне виконання не обов'язково має бути підтверджено товарно-транспортними накладними.

Таким чином, посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних як на підтвердження відсутності реального виконання умов договору та права на формування податкового кредиту є необґрунтованими, оскільки відсутність самої товарно-транспортної накладної, за умови наявності інших первинних документів, та відсутності у даному випадку підстав для оформлення товарно-транспортних накладних, не може бути беззаперечним доказом обґрунтованості викладених висновків відповідача.

Зазначена позиція викладена в Ухвалах ВАСУ від 18.04.2012 р. у справі К/9991/74763/11, від 02.02.2012 р. у справі К-20170/09.

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладених позивачем з ПП «Інтерстрой-2011» правочинів, то суд вказує на наступне.

Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та Законом України «про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановленихрозділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України та Податкового кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, позивачем та ПП «Інтерстрой-2011» булі вчинені господарські операції з придбання товарів. Оплата за договорами була здійсненна позивачем повністю.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України. Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ПП «Інтерстрой-2011» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів від ПП «Інтерстрой-2011», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту та включення понесених витрат до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем робіт у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, хто не був постачальником товару. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.

Суд також зазначає, що за відсутністю безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання товарів від ПП «Інтерстрой-2011» (зокрема доказів отримання вказаних товарів від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання товарів саме від ПП «Інтерстрой-2011» та їх використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Суд зазначає, що відсутність ПП «Інтерстрой-2011» за місцезнаходженням, а також відсутність у нього достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ним господарські операції з продажу товарів: адже необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 р. по справі №К/9991/76143/11, від 08.12.2011 р. по справі №К/9991/50633/11).

Більш того, у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, складських приміщень та інших необоротних активів у ПП «Інтерстрой-2011», а відтак відсутня залежність правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування та податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у ПП «Інтерстрой-2011» (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 р. по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 р. по справі №К-26345/10, від 19.04.2012 р. по справі № К/9991/11054/12).

Суд вказує, що ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 р. по справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: «Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».

ВАСУ в Ухвалі від 30.10.2012 р. по справі №К-28070/10 викладає наступну думку: «Витрати для цілі визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

При цьому при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між учасниками попередніх поставок товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми податкового кредиту та виключення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування по операціям з ПП «Інтерстрой-2011» знаходяться поза межами вимог Податкового кодексу України.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Євпаторія АР Крим Державної податкової служби № 0000382203 від 23.04.2013р. про збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток на суму 93996,00 грн., у тому числі за основним платежем - 62664 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 31332 грн. та № 0000392203 від 23.04.2013р. про збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість на суму 230000,00 грн., у тому числі за основним платежем - 153333,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 76667,00 грн., прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, та є протиправними.

У зв'язку з чим, адміністративний позов належить задовольнити.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача. Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

Під час судового засідання, яке відбулось 09.10.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 11.10.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Євпаторія АР Крим Державної податкової служби № 0000392203 від 23.04.2013р. та № 0000382203 від 23.04.2013р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрцвітмет» (вул. Інтернаціональна, 130, м.Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97400, ЄДРПОУ 34541892) 2294,00 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Євпаторія АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Г.Л.Тоскіна