Постанова

від 09.10.2013 по справі 826/12371/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 жовтня 2013 року 15 год. 53 хв. № 826/12371/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., при секретарі судового засідання Артеменко Я.С., за участю представників: позивача - Свіщева В.В., Свіщевої А.А. (довіреність від 26.09.2013р. № 26), відповідача - Марчук Л.А. (довіреність від 17.09.2013р. № 6506/9/26-54-10-034), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Малого підприємства «Інженерно-будівельна фірма «Київ-93» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 25 квітня 2013 року № 0002942210 і № 0002952210, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Мале підприємство «Інженерно-будівельна фірма «Київ-93» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - позивач, МП «ІБФ «Київ-93») з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління мін доходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 25 квітня 2013 року № 0002942210 і № 0002952210.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Акта ДПІ від 04.04.2013р. № 363/22.1-07/21529973, складеного за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки МП «ІБФ «Київ-93» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2011р. по 31.12.2011р. при взаємовідносинах з контрагентом ПП «Будтранс Плюс» (ідентифікаційний код 35961105), документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція податкового органу щодо нереальності (нікчемності) господарських правочинів, укладених між МП «ІБФ «Київ-93» і ПП «Будтранс Плюс» (договір на виконання ремонтно-будівельних та інших робіт від 13.10.2011р. за № БТП-13/10-2011), ґрунтується лише на матеріалах перевірки ПП «Будтранс Плюс» (Акт ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 15.08.2012р. № 305/22-205/35961105), натомість пред'явлені позивачем до перевірки первинні та розрахункові документи були залишені працівником відповідача без належного дослідження. Крім того, в періоди укладення та виконання вказаного Договору обидві Сторони були зареєстровані як юридичні особи та платниками податку на додану вартість. При цьому як на момент укладення, так й на моменту виконання спірного правочину, жодний нормативно-правовий акт не містив вказівки на обов'язок позивача контролювати повноту, достовірність та своєчасність подання контрагентом податкової звітності.

Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення від 26.09.2013р. б/н та додаткові документи (а саме - роздруківку електронної копії Акта ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 15.08.2012р. № 305/22-205/35961105 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПП «Будтранс Плюс» (код за ЄДРПОУ 35961105) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період 01.08.2011р. по 31.01.2012р.»). В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що працівником ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка МП «ІБФ «Київ-93» (ідентифікаційний код 21529973) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2011р. по 31.12.2011р. при взаємовідносинах з контрагентом ПП «Будтранс Плюс» (ідентифікаційний код 35961105 ) , за результатами якої складений Акт від 04.04.2013р. № 363/22.1-07/21529973. Згідно висновків цього Акта перевірки МП «ІБФ «Київ-93» допустило порушення наступних норм податкового законодавства України: п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 149.1 ст. 149, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 і п. 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України; ч. 1 ст. 203, п. 1 і п. 2 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України; ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХIV (із змінами та доповненнями); п. 2.4, п. 2.15 і п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, що призвело до заниження цим Підприємством податку на прибуток за період IV-ий квартал 2011 року, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 64 911, 00 грн. та заниження суми податку на додану вартість за грудень 2011 року - на суму 56 444, 00 грн. На думку відповідача, висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме: Акті ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 15.08.2012р. № 305/22-205/35961105 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПП «Будтранс Плюс» (код за ЄДРПОУ 35961105) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період 01.08.2011р. по 31.01.2012р.».

За наслідками проведеної перевірки ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25.04.2013р. № 0002942210 і № 0002952210, що повністю відповідає вимогам податкового законодавства.

В судових засіданнях по справі представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що протягом періоду з 22.03.2013р. по 28.03.2013р. згідно з нормами ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України та на підставі Наказу ДПІ від 22.03.2013р. № 599 та направлення від 22.03.2013р. № 561/22, працівником ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка МП «ІБФ «Київ-93» (ідентифікаційний код 21529973) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2011р. по 31.12.2011р. при взаємовідносинах з контрагентом ПП «Будтранс Плюс» (ідентифікаційний код 35961105, за результатами якої складений Акт від 04.04.2013р. № 363/22.1-07/21529973 (далі - Акт перевірки).

Перелік документів та відомостей, використаних працівником відповідача під час проведення вказаної документальної перевірки міститься на стор. 4 цього Акта перевірки.

В ході проведення перевірки МП «ІБФ «Київ-93» перевіряючим встановлені взаємовідносини з ПП «Будтранс Плюс» (ідентифікаційний код 35961105) за перевіряємий період (договір на виконання ремонтно-будівельних та інших робіт від 13.10.2011р. за № БТП-13/10-2011), за результатами яких перевіряєме підприємство віднесло до складу валових витрат за ІІ - IV-ий квартали 2011 року суму витрат у розмір 282 220, 00 грн., а до складу податкового кредиту за грудень 2011 року - податок на додану вартість в сумі 56 444, 00 грн.

При цьому до ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС надійшов Акт ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 15.08.2012р. № 305/22-205/35961105 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПП «Будтранс Плюс» (код за ЄДРПОУ 35961105) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту згідно декларацій з податку на додану вартість за період 01.08.2011р. по 31.01.2012р.». Згідно тексту цього Акта від 15.08.2012р. № 305/22-205/35961105 під час проведення документальної перевірки ПП «Будтранс Плюс» встановлені наступні обставини: відсутність у ПП «Будтранс Плюс» основних фондів, транспортних засобів, запасів та інших матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення реальної господарської діяльності; недодержання вимог Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Будтранс Плюс» з постачальниками та покупцями, що зафіксовано в матеріалах перевірок по інших суб'єктах господарської діяльності; ПП «Будтранс Плюс» не надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань. За результатами перевірки контрагента позивача працівники ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС дійшли висновків про завищення ПП «Будтранс Плюс» податкових зобов'язань за періоди серпень, вересень 2011 року та січень 2012 року на загальну суму 885 001, 80 грн.

З огляду на відомості наведені в Акті від 15.08.2012р. № 305/22-205/35961105, працівник ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС прийшов до висновку, що у зв'язку не підтвердженням податкового кредиту з податку на додану вартість і витрат, у ПП «Будтранс Плюс» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям. Як наслідок, працівник відповідача не прийняв до уваги первинні і розрахункові документи пред'явлені МП «ІБФ «Київ-93» по взаємовідносинам з ПП «Будтранс Плюс», визнавши їх такими, що не підтверджують господарські операції.

В розділі 4 «Висновок» Акта перевірки від 04.04.2013р. № 363/22.1-07/21529973 перевіряючий встановив порушення МП «ІБФ «Київ-93» наступних норм законодавства України:

- п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 149.1 ст. 149, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 і п. 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України; ч. 1 ст. 203, п. 1 і п. 2 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України; ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХIV (із змінами та доповненнями); п. 2.4, п. 2.15 і п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, що призвело до заниження цим Підприємством податку на прибуток за період IV-ий квартал 2011 року, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 64 911, 00 грн. та заниження суми податку на додану вартість за грудень 2011 року - на суму 56 444, 00 грн .

Не погоджуючись з висновками Акта документальної перевірки позивач подав 15 квітня 2013 року до канцелярії ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС письмові заперечення від 15.04.2013р. № 4 на висновки вказаного Акта перевірки з обґрунтуванням своєї позиції.

Своїм листом від 22.04.2013р. № 9923/10/22.1-19 відповідач залишив висновки Акта перевірки без змін, а заперечення МП «ІБФ «Київ-93» - без задоволення.

25 квітня 2013 року ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС на підставі Акта перевірки від 04.04.2013р. № 363/22.1-07/21529973 прийняла наступні спірні податкові повідомлення-рішення:

- за № 0002942210 (форми «Р»), яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 і п. 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, визначило МП «ІБФ «Київ-93» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 70 555, 00 грн., в т.ч. 56 444, 00 грн. - основний платіж, 14 111, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- за № 0002952210 (форми «Р»), яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 2 п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 149.1 ст. 149 Податкового кодексу України та п. 2.4, п. 2.15 і п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, визначило МП «ІБФ «Київ-93» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 64 911, 00 грн., в т.ч. 64 911, 00 грн. - основний платіж.

Рішеннями Державної податкової служби у м. Києві від 31.05.2013р. № 610/10/12-1-03 та Міністерства доходів і зборів України від 26.06.2013р. № 5670/6/9999-10-01-15 скарги МП «ІБФ «Київ-93» на спірні податкові повідомлення-рішення від 25.04.2013р. залишені без змін.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), який набрав чинності 01 січня 2011 року, «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Відповідно до п 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який набрав чинності 01 січня 2011 року та втратив чинність 16 грудня 2011 року)(далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Аналогічні норми містяться в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, який набрав чинності 16 грудня 2011 року.

Крім того, в силу п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у його листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому у вищезгаданому листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

Згідно з п. 2.3 Положення первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

В силу п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що в 13 жовтня 2011 року між МП «ІБФ «Київ-93» (Замовник), в особі директора Свіщова В.В., і ПП «Будтранс Плюс» (Підрядник), в особі директора Осипенка М.В., був укладений письмовий договір на виконання ремонтно-будівельних та інших робіт за № БТП-13/10-2011. За умовами даного Договору Підрядник за дорученням Замовника зобов'язується виконати ряд робіт, а саме: з відновлення існуючого рулонного покриття апаратами АІВ на об'єктах Замовника; з герметизації швів м'якої покрівлі на об'єктах Замовника. Безпосередньо склад та обсяг робіт визначається кошторисом, який є невід'ємною частиною цього Договору. При завершенні робіт Підрядник надає замовнику акт здачі-приймання робіт. Вартість виконаних робіт визначається у кошторисі.

На підтвердження фактів виконання Сторонами своїх договірних зобов'язань (виконання робіт та відповідно оплати вартості результатів таких робіт) за вказаним Договором позивачем були надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів:

- договору на виконання ремонтно-будівельних та інших робіт від 13.10.2011р. за № БТП-13/10-2011;

- додатків до Договору від 13.10.2011р. № БТП-13/10-2011 - договірних цін та локальних кошторисів;

- актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (форми № КБ-2в) на загальну суму 338 663, 79 грн. (з ПДВ), в яких міститься конкретні найменування робіт та об'єктів будівництва - КП по УЖГ «Житлорембудсервіс» Деснянського району м. Києва, виробничі будівлі ВАТ «Київхімволокно», будівлі магазинів ТОВ «Фора»;

- довідок про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (форми № КБ-3) на загальну суму 338 663, 79 грн. (з ПДВ);

- податкових накладних від 05.12.2011р. № 10 на суму 66 748, 20 грн. (в т.ч. ПДВ - 11 124, 70 грн.), від 09.12.2011р. № 21 на суму 65 251, 80 грн. (в т.ч. ПДВ - 10 875, 30 грн.), від 16.12.2011р. № 32 на суму 75 732, 10 грн. (в т.ч. ПДВ - 12 622, 02 грн.), від 27.12.2011р. № 50 на суму 80 409, 65 грн. (в т.ч. ПДВ - 13 401, 61 грн.), від 28.12.2011р. № 54 на суму 50 522, 04 грн. (в т.ч. ПДВ - 8 420, 34 грн.), всього податку на додану вартість на загальну суму 56 443, 97 грн., виписаних ПП «Будтранс Плюс» на користь МП «ІБФ «Київ-93»;

- копії виписок ПАТ «Промінвестбанк» (МФО 300012) з розрахункового рахунку позивача за грудень 2011 року. Оплата за виконанні роботи здійснювалася МП «ІБФ «Київ-93» шляхом перерахування безготівкових коштів (вартість робіт з ПДВ) зі свого рахунку № 26006301537 у вказаному банку на рахунок свого контрагента № 2600034939 в ПАТ АБ «Укргазбанк» в м. Києві (МФО 320478), що не заперечується відповідачем.

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення. Також наявні в матеріалах податкові накладні, що була виписана ПП «Будтранс Плюс» на адресу позивача за результатами виконаних робіт, за своїм змістом цілком відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Відповідно до усних пояснень представників позивача, наданих в судових засіданнях по даній справі, замовлення та придбання у ПП «Будтранс Плюс» вказаних вище робіт здійснювалися позивачем з метою виконання своїх гарантійних зобов'язань, які існували за попередньо укладеними договорами підрядних робіт перед третіми особами - контрагентами-замовниками, що засвідчується копіями договорів підряду від 29.03.2007р. № 6-к, від 18.04.2008р. № 6-кд/2, від 15.04.2008р. № 6-кд/4, від 04.06.2007р. № 16, від 06.06.2007р. № 20, від 14.06.2007р. № 23, від 22.06.2007р. № 25 і № 26, від 15.07.2008р. № 38, від 08.08.2008р. № 20-кк (вказані договори були укладені позивачем як Підрядником на виконання ремонтно-будівельних робіт покрівель будинків із Замовниками. При цьому за умовами цих Договорів визначений гарантійний строк якості виконаних робіт здебільшого у межах 5 - 7 років). Саме через брак часу та великий обсяг поточних замовлень до виконання робіт (відновлення існуючого рулонного покриття покрівель та герметизація швів м'якої покрівлі на певних будівлях) був залучений сторонній підрядник - ПП «Будтранс Плюс».

Додатково на обґрунтування своїх позовних вимог МП «ІБФ «Київ-93» надало суду наступні документи, що підтверджують економіко-правовий статус позивача та наявність у нього адміністративно-господарських можливостей для здійснення протягом перевіряємого періоду господарської діяльності: копії свого статуту, довідки з органу статистики відносно МП «ІБФ «Київ-93», ліцензійних та дозвільних документів; копії нотаріально завіреного договору оренди земельної ділянки від 27.07.2007р. з додатками до нього та акта приймання-передачі земельної ділянки від 30.07.2007р., витягів з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, податкової декларації з плати за землю за 2012 рік; копії свідоцтва про право власності на житло (квартиру), технічного паспорту на квартиру; копії бухгалтерських відомостей по амортизації основних фондів за 2011 рік; копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; копії штатного розкладу МП «ІБФ «Київ-93» станом на 01.10.2011 року, витягів з трудових книжок працівників МП «ІБФ «Київ-93», цивільно-правових угод, укладених позивачем з фізичними особами на строкове виконання певних робіт; копії зведеного журналу МП «ІБФ «Київ-93» за результатами господарської діяльності за грудень 2011 року та відомості по рахункам бухгалтерського обліку позивача; копію фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва - МП «ІБФ «Київ-93» станом на 31.12.2011р., тощо.

Окрім цього, на підтвердження правомочності укладення спірного правочину позивач надав суду оригінал Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ПП «Будтранс Плюс» станом на 05.12.2011р., копії довідки органу статистики відносно ПП «Будтранс Плюс», свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Будтранс Плюс» та ліцензії серії АВ № 459048 на право здійснення вказаним підприємством господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (копії перелічених документів, зі слів представників позивача, були отриманні МП «ІБФ «Київ-93» від свого контрагента при укладенні договору від 13.10.2011р. за № БТП-13/10-2011).

Натомість відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача (ПП «Будтранс Плюс») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірного правочину. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за грудень 2011 року, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 04.04.2013р. № 363/22.1-07/21529973 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Покупця, Замовника) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом (Продавцем, Виконавцем), шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, у своїй іншій ухвалі від 22.08.2012р. по справі № К/9991/14668/11, Вищий адміністративний суд України, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Наведені правові позиції Вищого адміністративного суду України повністю кореспондуються з правовим баченням Європейського суду з прав людини, яке міститься в тексті рішення цього Суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03). Приймаючи це рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їх їхніх постачальників є порушенням ст. 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

Відповідачем не заперечувався факт декларування та сплати як позивачем, так і його контрагентом (за даними податкової звітності) сум податку на додану вартість за наслідками спірної господарської операції (за звітний період - грудень 2011 року).

В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочину, укладеного між МП «ІБФ «Київ-93» і ПП «Будтранс Плюс», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання спірного правочину не уповноваженими на те особами.

Зокрема, в Акті перевірки від 04.04.2013р. № 363/22.1-07/21529973 також відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення йому сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ПП «Будтранс Плюс» за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому відповідачем не надано суду будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам МП «ІБФ «Київ-93» або його контрагента - ПП «Будтранс Плюс», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірного правочину, з направлення матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнати протиправними та скасувати спірні по справі податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 1 354, 67 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Малого підприємства «Інженерно-будівельна фірма «Київ-93» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 25 квітня 2013 року № 0002942210 і № 0002952210.

3. Присудити з Державного бюджету на користь Малого підприємства «Інженерно-будівельна фірма «Київ-93» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (місцезнаходження: 04213, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, буд. 54а, кв. 45, ідентифікаційний код 21529973) 1 354 (одну тисячу триста п'ятдесят чотири) грн. 67 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно .

Суддя О.В. Дегтярьова