Рішення

від 16.10.2013 по справі 910/7449/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7449/13 16.10.13 За позовом Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в

особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту

Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічна фірма

«Новік»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача: 1) Київський технікум електронних приладів; 2) Міністерство

освіти і науки України

про визнання договору оренди недійсним та зобов'язання повернути

приміщення.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Бондар М.В. (представник за довіреністю);

від відповідача - Шпаченко Т.В. (директор);

від третіх осіб: 1) Одинець Л.П. (представник за довіреністю);

2) Козлов В.О. (представник за довіреністю);

від прокуратури - Половенко Л.В. (посвідчення № 002638).

СУТЬ СПОРУ:

Заступник прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічна фірма «Новік» (далі - Відповідач) про визнання недійсним договору оренди державного майна № 1392 від 31.12.2004 та зобов'язання повернути приміщення площею 255,4 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. П.Лумумби, 17, Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву.

До участі в розгляді справи судом, у відповідності до ст. 27 ГПК України, було залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Київський технікум електронних приладів та Міністерство освіти і науки України.

Заявою від 07.06.2013 заступником прокурора Печерського району міста Києва було зменшено позовні вимоги в частині розміру площ переданого в оренду за оспорюваним договором майна. Вказана заява була судом прийнята до розгляду.

Заявлені прокуратурою та підтримані Позивачем позовні вимоги вмотивовані порушенням при укладенні вказаного договору ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» та ст. 63 Закону України «Про освіту».

При цьому представник Позивача в останніх судових засіданнях відмовилися від наданих раніше письмових заперечень проти позову, та повністю підтримав позовні вимоги прокуратури.

Відповідач проти позову заперечує, зазначаючи, що передані в оренду за оспорюваним договором приміщення не використовувались Відповідачем та пустували, і крім того була наявна згода Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Міністерства освіти і науки України на передачу їх в оренду.

Треті особи повністю підтримали вищенаведену позицію Відповідача щодо чинності оспорюваного договору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, сторін та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.12.2004 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічна фірма «Новік» (Відповідач, Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1392 (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 255,4 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. П.Лумумби, 17, що знаходиться на балансі Київського технікуму електронних приладів (Третя особа-1), з метою розміщення виробничих та підсобних приміщеннь.

Строк дії Договору оренди сторонами встановлено до 30.11.2005 включно, та майно було фактично передано в оренду відповідно до акта від 31.12.2004.

За приписами п. 10.5 Договору оренди, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору, за умови погодження Міністерства освіти і науки України.

Додатковим договором № 1 від 18.05.2007 сторонами було внесено зміни до Договору оренди, та встановлено, що метою оренди приміщень є розміщення виробництва, а також змінено розмір і порядок нарахування орендної плати.

Договором № 1392/02 від 07.10.2008 та Договором № 1392/03 від 09.04.2013 сторонами було внесено зміни до Договору оренди також в частині розміру та порядку нарахування орендної плати, в частині експертної оцінки приміщення, і крім того зменшено розмір переданих в оренду приміщень до 115,1 кв.м.

Решту орендованих приміщень площею 140,3 кв.м. Відповідачем було повернуто Позивачу на підставі акта від 28.02.2013.

У подальшому на підставі акта від 30.06.2013 Відповідачем було повернуто Позивачу приміщення, які залишались в оренді, загальною площею 115,1 кв.м.

Частина 1 ст. 283 ГК України визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно до ч. 5 ст. 283 ГК України, законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чинній на момент укладення Договору оренди) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній на момент укладення Договору оренди) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, та до яких, зокрема, відносяться об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансується з державного бюджету.

Частиною 2 статті 18 Закону України «Про освіту» (в редакції чинній на момент укладення Договору оренди) визначено, що навчальні заклади, які засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування (ч. 1). Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (п. 4 ч. 4).

У відповідності до ч. 5 ст. 63 вказаного Закону, об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Вказані норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що приміщення, які передані в орендну на підставі оспорюваного Договору оренди, є частиною приміщень майстерень Київського технікуму електронних приладів, та отже можуть передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Натомість зі змісту відзиву та пояснень представника Відповідача вбачається, що орендовані приміщення використовувалися як виробничі приміщення для здійснення Відповідачем видавничої діяльності. Також в Договорі за мету оренди зазначено розміщення виробничих та підсобних приміщень, а з врахуванням змін, внесених Додатковим договором № 1 від 18.05.2007, метою оренди є розміщення виробництва.

Отже, за оспорюваним Договором приміщення було передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» та ст. 63 Закону України «Про освіту».

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину складають як права так і обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

З огляду на те, що положеннями чинного законодавства України, яке регулює правовідносини з оренди державного майна, встановлено заборону на передання в оренду приміщень закладів освіти, суд дійшов висновку, що Договір оренди № 1392 нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.12.2004 не відповідає нормам законодавства від часу його укладення, що нормативно обґрунтовано судом вище в рішенні, а відтак наявні підстави для визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 14.11.2012 у справі №8/5025/2227/11).

При цьому, судом відхиляються посилання Відповідача на не використання Київським технікумом електронних приладів орендованих Відповідачем приміщень за призначенням, та наявність згоди на передачу його приміщень в оренду, що надана Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Міністерства освіти і науки України.

Суд зазначає, що вищенаведені посилання Відповідача не свідчать про законність оспорюваного Договору оренди, так як передача в оренду приміщень, які є предметом вказаного договору, забороняється в силу положень ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» та ст. 63 Закону України «Про освіту».

Відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право, зокрема, звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Стаття 36 1 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до абзацу 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п. 3 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 3607 від 02.10.2012, завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Таким чином, Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву є органом уповноваженим здійснювати контроль за цільовим використанням орендованих приміщень у даних спірних відносинах.

Враховуючи викладене, заступник прокурора Печерського району міста Києва згідно діючого законодавства наділений правом звернутись до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави.

За таких обставин, позовна вимога заступника прокурора Печерського району міста Києва про визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1392 від 31.12.2004 є правомірною та обґрунтованою, а тому задовольняються судом в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Відповідача повернути приміщення, орендовані за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1392 від 31.12.2004, то в цій частині суд припиняє провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки всі орендовані приміщення були повернути Відповідачем Позивачу на підставі актів від 28.02.2013 та від 30.06.2013, що також не заперечується самим Позивачем.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судовий збір (2294 грн. за дві немайнові вимоги), від сплати якого заступник прокурора Печерського району міста Києва у встановленому законом порядку звільнений, стягується з Відповідача в доход бюджету в повному обсязі, зокрема, оскільки станом на час звернення до суду з даним позовом Відповідачем не були повернути Позивачу всі орендовані за оспорюваним договором приміщення, а отже предмет спору в цій частині існував (п. 2.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1392 від 31.12.2004 з моменту його укладення між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 50-Г; ідентифікаційний код 19030825) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічна фірма «Новік» (м. Київ, вул. П. Лумумби, 17; ідентифікаційний код 22974323).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічна фірма «Новік» (м. Київ, вул. П. Лумумби, 17; ідентифікаційний код 22974323) в доход Державного бюджету України 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. судового збору.

Видати наказ.

Припинити провадження у справі в частині вимог про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічна фірма «Новік» (м. Київ, вул. П. Лумумби, 17; ідентифікаційний код 22974323) повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву (м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 50-Г; ідентифікаційний код 19030825) приміщення, орендовані на підставі Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1392 від 31.12.2004.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.10.2013

Суддя Сташків Р.Б.