Постанова

від 21.10.2013 по справі 910/12844/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2013 р. Справа№ 910/12844/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Кіндер М.В. (довіреність №177/10-12 від 16.07.2013 р.)

від відповідача - Чекурова В.А. (довіреність 01-29-372 від 03.07.2013 р.)

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» на рішення господарського суду міста Києва від 13.08.2013 р.

у справі №910/12844/13 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Державної організації «Київський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін» Міністерства надзвичайних ситуацій України

до Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Державна організація «Київський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін» Міністерства надзвичайних ситуацій України звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» про стягнення з відповідача 106600,00 грн. основного боргу, 7462,00 грн. 7% штрафу, 447,00 грн. пені та 3198,00 грн. 3% річних від простроченої суми.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.08.2013 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 106600,00 грн. основного боргу, 447,00 грн. пені, 3198,00 грн. 3% річних та 2204,90 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а рішення залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні повністю підтримав доводи викладені у своїй апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

22.03.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 14301 на постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування, відповідно до умов якого позивач зобов'язався організувати цілодобове функціонування своїх структурних підрозділів у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайних ситуацій або загрози їх виникнення, забезпечити та виконати аварійно-рятувальні роботи та заходи, спрямовані на запобігання та профілактику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру, а відповідач сплатити їх вартість.

Частинами 1, 2 ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до п. 4.1 договору, вартістю постійного та обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування (функціонування структурних підрозділів ДО «Київський ВГРЗ» у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення у кількості однієї оперативної одиниці) є фінансування ДО «Київський ВГРЗ» Відповідно до протоколу домовленості сторін про вартість обслуговування «Об'єкту» від 22.03.2011 р. та розрахунку вартості обслуговування «Об'єкту» протягом дії договору складає 84000,00 грн. на рік. Без ПДВ.

Перерахування коштів, згідно п. 4.2 договору, здійснюється щомісячно в розмірі 1/12 річної суми, що дорівнює 7000,00 грн. в строк до 10 числа місяця, що слідує за звітним.

ДО «Київський ВГРЗ» підтверджує виконання умов договору актами виконання умов договору, що надаються об'єкту щомісячно.

Додатковою угодою №2 від 18.11.2012 р. до договору № 14301 від 22.03.2011 р. сторони змінили п. 4.2 договору та виклали його у наступній редакції: перерахування коштів здійснюється щомісячно в розмірі 1/12 річної суми, що дорівнює 8200, 00 грн. в строк до 10 числа місяця, що слідує за звітним.

Надання послуг у період з травня 2012 року по травень 2013 року позивач підтверджує наданими до матеріалів справи актами.

Позивач стверджує, що наявними доказами у справі підтверджено виконання ним своїх зобов'язань за договором № 14301 від 22.03.2011 р. на суму 106600,00 грн. Позивач зазначає, що відповідач повністю не оплатив вартість наданих послуг, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 106600,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що об'єктом, відповідно до договору є родовище піску у мілководній частині Канівського водосховища відповідно до спеціального дозволу на користування надрами №672 від 05.11.1996 р., що розташоване за адресою: Київська область, Обухівський район.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.11.2009 р. №623 дію спеціального дозволу було припинено. Не погоджуючись з даним наказом ПАТ «Київський річковий порт» було подано адміністративний позов про визнання протиправним та скасування наказу в частині припинення дозволу. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду позовні вимоги ПАТ «Київський річковий порт» були задоволені. Проте, 11.12.2012 р. постановою Вищого адміністративного суду України вищевказані рішення були скасовані та у задоволенні позову ПАТ «Київський річковий порт» було відмовлено.

Відповідач повідомив, що у зв'язку з вищезазначеним, об'єкт, що обслуговувався підрозділами позивача був закритим з 11.12.2012 р., про що позивач був повідомлений.

Відповідач заперечив факт надання послуг позивачем та надав копію листа-повідомлення про розірвання договору від 31.01.2013 р. та копію угоди від 30.01.2013 р. про розірвання договору № 14301 від 22.03.2011 р. В підтвердження направлення зазначених документів на адресу позивача, відповідач надав повідомлення про вручення поштового відправлення.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що припинення позивачем постійного та обов'язкового обслуговування відповідача здійснюється у разі закриття останнього або ліквідації причин, що зумовлюють його небезпечність, що підтверджується актом спеціально утвореної міжвідомчої комісії.

В разі виникнення вищезазначених умов, відповідач повинен не пізніше як за два місяці письмово повідомити про це іншу сторону (п. 7.3).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово (10.08.2012 р. та 21.02.2013 р.) звертався до відповідача з вимогами про сплату заборгованості, які залишилися останнім без відповіді та без задоволення.

Досліджуючи навні в матеріалах справи акти виконання умов договору від 22.03.2011 р. №14301, колегія суддів встановила, що більшість актів підписані тільки позивачем, докази їх направлення позивачем на адресу відповідача відсутні, а підписаних обома сторонами тальки чотири акта, а саме від 30.09.2012 р., 31.10.2012 р., 30.04.2013 р. та від 31.05.2013 р.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги акти виконання умов договору від 22.03.2011 р. №14301 які не підписані з боку відповідача, оскільки вони не є належним доказом виконання відповідачем умов договору.

Оскільки факт надання послуг позивачем відповідачу підтверджується тільки частково актами виконання умов договору від 30.09.2012 р., 31.10.2012 р., 30.04.2013 р., 31.05.2013 р., а доказів оплати наданих послуг відповідачем суду не надано, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 106600,00 грн. основного боргу підлягає частковому задоволенню на суму 32800,00 грн. (а.с. 58 - акт від 30.09.2012 р., а.с. 59 - акт від 31.10.2012 р., а.с. 65 - акт від 30.04.2013 р., а.с. 66 - акт від 31.05.2013 р.).

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 447,00 грн. пені.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що за порушення терміну оплати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,01 % від простроченої суми оплати за кожен день прострочення відповідно до чинного законодавства.

Враховуючи часткове задоволення суми основного боргу та суму на яку нараховується позивачем сума пені, а також те, що позивачем розрахунок суми пені здійснено за період з грудня 2012 р. по травень 2013 р., колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та приходить до висновку про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення пені на суму 107,84 грн.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 3198,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на часткове задоволення суми основного боргу, а також період на який нараховуються позивачем 3% річних, колегія суддів не погоджується з висноском суду першої інстанції і приходить до висновку про часткове задоволення на суму 329,58 грн. позовної вимоги про стягнення суми 3% річних.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 7462,00 грн. з посиланням на ст. 231 ГК України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 231 ГК України встановлено розмір штрафних санкцій, які застосовуються до порушника господарського зобов'язання (за умови, коли хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту) у випадку поставки товарів (виконання робіт чи послуг) неналежної якості (некомплектності) та порушення строків поставки товарів (виконання робіт чи послуг). Розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання ч. 2 ст. 231 ГК України не встановлено.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, у позивача відсутня правова підстава для нарахування та стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7% за порушення грошового зобов'язання.

Встановивши відсутність правової підстави, на яку позивач посилається в обгрунтування своєї вимоги до відповідача, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції та відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу в сумі 7462,00 грн. у зв'язку з її необгрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 13.08.2013 р. у справі №910/12844/13 підлягає частковому скасуванню в частині стягнення у повному обсязі суми основного боргу та відповідно і штрафних санкцій, що нараховані на всю суму заборгованості.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається у спорах на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.08.2013 р. у справі №910/12844/13 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 70, п/р 26009013004233 в ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» м. Києва, МФО 380537 ідентифікаційний код 03150071) на користь Державної організації «Київський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін» Міністерства надзвичайних ситуацій України (03069, м. Київ, вул. Кіровоградська, 19, р/р 26009707743626 АТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ, МФО 380805, ідентифікаційний код 33630478) 32800 (тридцять дві тисячі вісімсот) грн. 00 коп. - основного боргу, 107 (сто сім) грн. 84 коп. - пені, 329 (триста двадцять дев'ять) грн. 58 коп. - 3 % річних та 664 (шістсот шістдесят чотири) грн. 75 коп. судового збору за подання позову до суду першої інстанції.

В іншій частині в позові відмовити.

Стягнути з Державної організації «Київський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін» Міністерства надзвичайних ситуацій України (03069, м. Київ, вул. Кіровоградська, 19, р/р 26009707743626 АТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ, МФО 380805, ідентифікаційний код 33630478) на користь Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 70, п/р 26009013004233 в ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» м. Києва, МФО 380537 ідентифікаційний код 03150071) 844 (вісімсот сорок чотири) грн. 70 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/12844/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Алданова С.О.

Судді Дикунська С.Я.

Коршун Н.М.