Постанова

від 17.11.2008 по справі 2а-10543/08

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                           Справа

№ 2а- 10543/08

ХАРКІВСЬКИЙ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П  О 

С  Т  А 

Н  О  В  А

Іменем    України

17 11  2008

року                                                                                     

м. Харків

                            Харківський окружний

адміністративний суд  у складі:

головуючого судді 

-  Курило Л. В.,

при секретарі -      

Добровольській М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні  в приміщенні суду справу за

адміністративним  позовом ОСОБА_1 до

Управління Пенсійного фонду України в Борівському районі Харківської області

про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та  зобов'язання вчинити певні  дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1   звернувся до

Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до

Управління Пенсійного фонду України в Борівському районі  Харківської області, в якому просив суд зобов'язати

відповідача нарахувати та виплатити йому, як дитині війни, недоплачену

щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2 733 грн. 30

коп.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він

належить до соціальної категорії «Дитина війни» та  відповідно до ст. 6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року має

право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру

пенсії за віком. 

 Відповідач всупереч Рішенню

Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були

визнані  неконституційними окремі

положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому

числі й щодо зупинення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

, не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.

Відповідач надав заперечення на позов, в яких просив суд в задоволенні

позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначив про

необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин

ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування”,  оскільки розмір

мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті

застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим

Законом.

           В судове засідання позивач та

представник відповідача не з'явились, про час та місце слухання справи були

повідомлені своєчасно та належним чином, надали до суду заяви про розгляд справи

без їх участі.

           Суд

вирішив можливим розглянути справу у відсутність сторін, на підставі

наявних  у справі доказів.

З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом

встановлено наступне.

Позивач має статус «Дитини війни», що  також  

підтверджується   пенсійним    посвідченням НОМЕР_1   (а.с 5).

Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст.6 Закону

України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної

соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної

пенсії за віком. 

Із заперечень УПФУ в Борівському районі Харківської області, встановлено,

що відповідач не здійснює позивачу зазначених виплат, посилаючись на

невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для

розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей

війни.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх

сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог,

з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист

дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи

державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30

відсотків мінімальної пенсії за віком.       

 Згідно ст. 7

Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення

державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за

рахунок коштів Державного бюджету України.

 Законом України

„Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного

Закону на 2006 рік  зупинено.

 Законом України

„Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від

19.01.2006 року, який набрав чинності  

15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на

2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни,

передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році

запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі,

у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом

Верховної Ради України з питань бюджету.

 Проте, у 2006 році

пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей

війни”  запроваджені не були.

 Закони України „Про

Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до

Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року

неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у

відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до

пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”,

оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім

передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006

рік ” від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про

Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що

закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України.

Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого

закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого

закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що

мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від

03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив:

„Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована

однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом

суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить

пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним

є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом,

автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

Виходячи із системного аналізу наведених норм

законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог

позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по

справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не

мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до

15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб,

тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону

України «Про Державний бюджет на 2006 рік». 

 Стосовно позовних вимог щодо здійснення

позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх такими, що підлягають

частковому задоволенню з таких підстав.

 Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про

Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний

захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду

України від 09.07.2007 за №6-рп\2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції

України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч.

1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст.

ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»

(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає

Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України

«Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має

преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції

при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок

дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території

України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші

правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають

чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх

неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та

дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України УПФУ в Борівському районі

Харківської області повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до

пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з

09.07.2007 року, оскільки  з моменту

ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту

12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила

чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав

діяти у відповідності з приписами діючої норми ст..6 Закону України „Про соціальний

захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні

права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків,

передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного

судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і

свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України

гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної

справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності

законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

           Щодо доводів стосовно відсутності

підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.

            Сторонами по справі не

заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний

захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30%

мінімальної пенсії за віком.

            За чинним законодавством розмір

мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28

Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого

нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший

розмір, немає.

            З огляду на викладене, суд вважає

необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28

зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком,

встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для

визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки

наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за

віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної

гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати

до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей

війни”.

Так, Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення

„Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15

зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні

управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються

районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання

пенсіонерів.

 Таким чином,

обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати 

до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний

захист дітей війни” покладено на УПФУ в Борівському районі Харківської області,

за місцем проживання позивача.

 Задовольняючи

частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з УПФУ в

Борівському районі Харківської області доплати до пенсії у визначеній позивачем

грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були

йому  нараховані, а суд не може

перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість

органу, якому надані такі повноваження.

Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту

прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає за необхідне,

на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати

протиправною бездіяльність УПФУ в Борівському районі Харківської області, по не

виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»,  яка призвела до  порушення прав позивача на  своєчасне нарахування та отримання  доплати до пенсії.

            Судові

витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС

України.

              На підставі

викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни»,  

ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства

України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в

Борівському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для

звернення до адміністративного суду та 

зобов'язання вчинити певні  дії -

задовольнити частково.

  Визнати протиправною бездіяльність

Управління Пенсійного фонду України в Борівському  районі Харківської області.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Борівському районі

Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на

30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону

України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та провести

відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

                В

іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

  Стягнути з

Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору

у розмірі 1 грн. 70 коп.

 Постанова може

бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський

окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження

постанови суду в десятиденний строк з дня 

виготовлення повної постанови та поданням після цього протягом двадцяти

днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне

оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

  Постанова набирає

законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,

якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне

оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк,

постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання

апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після

закінчення апеляційного розгляду справи. 

Повний текст постанови виготовлено   22 12 2008 року.

   Суддя                                                                                                              Л.В. Курило