Постанова

від 17.10.2013 по справі 1231/5977/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Євтіфієв В.М.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2013 року справа №1231/5977/2012

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., суддів Гаврищук Т.Г., Карпушової О.В., при секретарі судового засідання Варчук О.В., за участю позивача ОСОБА_2, представника відповідача Лаврухіна М.І., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, Виконавчого комітету Стахановської міської ради на постанову Стахановського міського суду Луганської області від 27 серпня 2013 року у справі № 1231/5977/2012 за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Стахановської міської ради, третя особа ОСОБА_4, про визнання розпорядження міського голови м. Стаханова незаконним, скасування розпорядження, визнання недійсним запису у трудовій книжці, поновлення на робочому місці, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Стахановської міської ради, в якому, з урахуванням уточнень, просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження міського голови від 06.09.2012 року № 269к «Про звільнення ОСОБА_2», скасувати запис про звільнення позивача з посади начальника управління комунальної власності та землеустрою Стахановської міської ради в трудовій книжці позивача, зобов'язати відповідача внести до трудової книжки позивача запис про визнання запису про звільнення недійсним, поновити позивача на посаді начальника Управління комунальної власності та землеустрою Стахановської міської ради, провівши відповідні зміни у штатному розписі шляхом внесення виключеної посади начальника Управління комунальної власності та землеустрою Стахановської міської ради, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 200000 грн., допустити негайне виконання постанови.

Постановою Стахановського міського суду Луганської області від 27 серпня 2013 року позов ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Стахановської міської ради, третя особа ОСОБА_4, задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження міського голови ОСОБА_4 від 06.09.2012 року № 269к «Про звільнення ОСОБА_2», поновлено позивача на посаді начальника Управління комунальної власності та землеустрою Стахановської міської ради, зобов'язано відповідача внести до трудової книжки позивача запис про визнання запису про звільнення недійсним, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення по час поновлення на робочому місці, стягнуто з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1147 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, стягнувши з останнього 200000 грн. Вважає, що стягнення цієї суми буде адекватною компенсацією спричиненим позивачу моральним стражданням.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем також подано апеляційну скаргу, в якій він зазначив, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга відповідача обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково зробив висновок про відсутність систематичного невиконання позивачем обов'язків, оскільки не звернув уваги на те, що на час звільнення позивача розпорядження міського голови «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_2» від 28.04.2012 р. № 133к діяло та оскаржено позивачем не було. Крім того, судові рішення у справі № 1231/7177/2012, яким скасовано розпорядження міського голови від 28.04.2012 р. № 133к були оскаржені до Вищого адміністративного суду України, та рішення касаційного суду може вплинути на обставини по цій справі, однак суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі на підставі п. 4 ч. 2 ст. 156 КАС України. Також апелянт зазначив, що спірне розпорядження містить всі необхідні реквізити.

Позивач в судовому засіданні просив змінити постанову суду першої інстанції, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу відповідача задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку, що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_2 працював на посаді начальника Управління комунальної власності та землеустрою Стахановської міської ради.

Розпорядженням міського голови міста Стаханова Борісова Ю.В. від 06.09.2012 року № 269к позивача було звільнено з посади начальника Управління комунальної власності та землеустрою Стахановської міської ради за систематичне невиконання трудових обов'язків на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Як зазначено у вказаному розпорядженні, підставами для його прийняття були: доповідна записка завідуючого відділом внутрішньої політики та інформації Жидкова В.В. від 29.08.2012 р., пояснювальна начальника управління комунальної власності та землеустрою ОСОБА_2, від 03.09.2012 р., доповідна записка керуючого справами виконкому Бахмат В.С від 04.09.2012 р., пояснювальна начальника управління комунальної власності та землеустрою ОСОБА_2 від 04.09.2012 р., копія розпорядження міського голови «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_2» від 28.04.2012 р. № 133к, протокол засідання профспілкового комітету від 06.09.2012 № 11.

Також вставлено, що 28 квітня 2012 року розпорядженням міського голови № 133к оголошено догану ОСОБА_2 за порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та неналежне виконання посадових обов'язків начальника управління землеустрою Стахановської міської ради.

Вищезазначене розпорядження було оскаржено позивачем в судовому порядку та постановою Стахановського міського суду Луганської області від 06.02.2013 року у справі № 1231/7177/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 року, скасовано розпорядження міського голови «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2» від 28.04.2012 року № 133к.

Вищевказані обставини знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розпорядження про звільнення позивача з посади є незаконним, оскільки відсутні обставини щодо систематичного порушення позивачем трудової дисципліни, тому позивач підлягає поновленню у займаній посаді із визнанням недійсним запису в трудовій книжці про звільнення та зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов до висновку, що розмір моральної шкоди, який буде відповідати моральним стражданням позивача, повинен дорівнювати мінімальній заробітній платі на 2013 рік, тобто 1147 грн.

В частині позовних вимог щодо внесення змін у штатному розписі шляхом внесення виключеної посади начальника Управління комунальної власності та землеустрою Стахановської міської ради, суд виходив з того, що вказані зміни проведені відповідно до вимог законодавства, а тому ці вимоги не підлягають задоволенню. В цій частині постанова суду першої інстанції сторонами по справі не оскаржується.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно ч. 3 ст. 149 КЗпП, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 р. N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що в справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені положеннями КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення тощо.

Таким чином, розірвання трудового договору у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків можливо за наявності раніше застосованого до працівника заходу дисциплінарного стягнення, строк якого ще не закінчився. При цьому, суд при розгляді справи повинен враховувати чи правомірно було застосовано до працівника дисциплінарне стягнення за невиконання працівником без поважних причин трудових обов'язків.

Як зазначалося вище, однією з підстав для звільнення позивача за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП було розпорядження міського голови «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_2» від 28.04.2012 р. № 133к, у сукупності з яким новий дисциплінарний проступок створював систематичність порушень. Натомість вказане розпорядження було скасовано постановою Стахановського міського суду Луганської області від 06.02.2013 року у справі № 1231/7177/2012 як незаконне.

Враховуючи те, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани, яке було застосовано до позивача на підставі розпорядження міського голови № 133к, є незаконним, що свідчить про відсутність дисциплінарних стягнень відносно позивача, тому відповідач не мав правових підстав звільнювати позивача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП, а тому з рахуванням приписів ч. 1 ст. 235 КЗпП, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про поновлення позивача на посаді начальника Управління комунальної власності та землеустрою Стахановської міської ради з дня незаконного звільнення.

Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, самі по собі недоліки в роботі позивача, про які вказано у доповідних записках завідуючого відділом внутрішньої політики та інформації Жидкова В.В. від 29.08.2012 р. та керуючого справами виконкому Бахмат В.С від 04.09.2012 р., що також були покладені в основу розпорядження № 269к, за своїм характером та ступеню тяжкості, за відсутності заподіяної шкоди та обставин скоєння не співрозмірні із застосуванням найтяжкого виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Оскільки позивача поновлено на посаді, це є підставою для внесення до його трудової книжки запису про недійсність запису про його звільнення, про що обґрунтовано вказав суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не вірно визначив спосіб захисту порушеного права позивача, та замість розрахунку і стягнення конкретної суми зобов'язав відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу без визнання розміру виплати, а тому постанову суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нової.

Як вбачається з матеріалів справи, середній заробіток позивача за один робочий день складає 133,13 грн., оскільки за два повні місяці до звільнення позивачу нарахована заробітна плата в сумі 4792,53 грн. за 36 робочих дні (а.с. 126).

Враховуючи те, що позивача було звільнено з 06.09.2012 року, тому, виходячи з кількості робочих днів при п'ятиденному робочому тижні, розмір середнього заробітку позивач за час вимушеного прогулу по день розгляду справи судом апеляційної інстанції складає (280 дні х 133,13 грн.) 37276,40 грн.

Крім того, суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, помилково стягнув судові витрати з Виконавчого комітету Стахановської міської ради, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, а тому постанова суду першої інстанції в цій частині також підлягає зміні.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 200000 грн., колегія суддів зазначає, що згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Частинами 1 та 3 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Оскільки завдання моральної шкоди та її розмір підлягають доказуванню, але позивачем суду не надано жодних доказів її завдання та розміру, то суд апеляційної інстанції вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для її стягнення.

На думку колегії суддів, поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є достатньою компенсацією за ті незручності, які той зазнав у зв'язку із незаконним звільненням.

Щодо висновків суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог про зобов'язання внести зміни до штатного розпису відповідача та скасування запису в трудовій книжці, вони сторонами не оскаржуються і на думку колегії суддів є обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи припустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Стахановської міської ради задовольнити частково.

Постанову Стахановського міського суду Луганської області від 27 серпня 2013 року у справі № 1231/5977/2012 за позовом за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Стахановської міської ради, третя особа ОСОБА_4 про визнання розпорядження міського голови м. Стаханова незаконним, скасування розпорядження, визнання недійсним запису у трудовій книжці, поновлення на робочому місці, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди скасувати.

Позов ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Стахановської міської ради, третя особа ОСОБА_4 про визнання розпорядження міського голови м.Стаханова незаконним, скасування розпорядження, визнання недійсним запису у трудовій книжці, поновлення на робочому місці, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження міського голови ОСОБА_4 від 06.09.2012 року № 269к «Про звільнення ОСОБА_2».

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника Управління комунальної власності та землеустрою Стахановської міської ради.

Зобов'язати Виконавчий комітет Стахановської міської ради внести до трудової книжки ОСОБА_2 запис про визнання запису про звільнення недійсним.

Стягнути з Виконавчого комітету Стахановської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 37276,40 грн. (тридцять сім тисяч двісті сімдесят шість гривень 40 коп.).

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з місцевого бюджету м. Стаханова Луганської області на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 114,70 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

У повному обсязі постанова виготовлена 22 жовтня 2013 року.

Колегія суддів М.М. Гімон

Т.Г. Гаврищук

О.В. Карпушова