Ухвала

від 17.10.2013 по справі 813/1613/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2013 року Справа № 876/7748/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Мікули О.І.,

суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Качинської І.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство-14" та Державної податкової інспекції в Сихівському районі м.Львова на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року про закриття провадження за позовом Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова, за участю прокурора Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство-14", Закритого акціонерного товариства "Ірокс" (правонаступник - Приватне акціонерне товариство "Ірокс") про визнання недійсним господарського зобов'язання, -

в с т а н о в и в:

22 жовтня 2007 року позивач, в інтересах якого до участі у справі вступив прокурор Львівської області, звернувся в суд з позовом до ТОВ "Будівельне підприємство-14", ПАТ «Ірокс», в якому просив визнати недійсним укладений між відповідачами 07 липня 1998 року договір про передачу у власність нерухомого майна, застосувати юридичні наслідки передбачені ст.49 ЦК УРСР, а саме: все одержане ПАТ "Ірокс" за вказаним договором стягнути в дохід держави.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року провадження в адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції в Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової інспекції, в інтересах якої до участі у справі вступив прокурор Львівської області, до ТОВ "Будівельне підприємство-14", ПАТ "Ірокс" про визнання недійсним зобов'язання закрито, оскільки така, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.157 КАС України, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ДПІ в Сихівському районі м.Львова та ТОВ "Будівельне підприємство-14" оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права.

ТОВ "Будівельне підприємство-14" в обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не надано належної правової оцінки договору б/н від 07 липня 1998 року, судом не взято до уваги представлені апелянтом докази нікчемності вищевказаного договору, зокрема висновку Львівського НДІ судових експертиз від 02 вересня 2011 року. Крім того, в порушення вимог ст.157 КАС України не роз'яснено процедуру звернення до суду тієї чи іншої юрисдикції при закритті провадження у справі, яка не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким визнати господарське зобов'язання, а саме: договір б/н від 07 липня 1998 року, укладений між ПАТ «Ірокс» та ТОВ "Будівельне підприємство-14" недійсним.

ДПІ в Сихівському районі м.Львова в апеляційній скарзі покликається на неправильне тлумачення та застосуванням судом першої інстанції приписів ст.ст.207,208 ГК України та ст.228 ЦК України в частині того, що в силу вищевказаних статтей Законів, договір б/н від 07 липня 1998 року є нікчемним і у відповідності до вимог ст.ст.203, 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду.

Прокурор в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі ДПІ в Сихівському районі м.Львова, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтовними, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник відповідача ПАТ «Ірокс» в судовому засіданні не погодився з доводами апеляційних скарг і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Апелянт ТОВ "Будівельне підприємство-14" в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, а тому суд, відповідно до положень ч.1 ст.197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи в його відсутності за наявними в справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки податковий орган станом на 22 жовтня 2009 року (дату звернення до суду) не мав повноважень на звернення до суду з відповідним позовом про визнання недійсним господарських правочинів.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи і є правильним, виходячи з наступного.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2012 року у справі №К/9991/3406/11 касаційні скарги ТОВ "Будівельне підприємство-14", Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова та Прокуратури Львівської області задоволено частково. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року скасовано. Справу за позовом Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова до ТОВ "Будівельне підприємство-14", ЗАТ "Ірокс" за участю прокуратури Львівської області про визнання недійсним зобов'язання направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що судами не було надано належної правової оцінки тому, що ДПІ у Сихівському районі м.Львова звернулась в суд з неналежним позовом, тобто позивач просив визнати недійсною угоду, а не ставив вимогу про стягнення суми за нікчемною угодою. Крім того, суди не звернули увагу на той факт, що постанова Залізничного районного суду м. Львова від 19.02.2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 скасована, а справа повернута на новий розгляд до того ж суду.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції при розгляді справи в силу вимог ч.5 ст.227 КАС України.

Судом першої інстанції встановлено, що за наслідками розгляду матеріалів кримінальної справи № 180-0105 за фактом вчинення замаху на заволодіння майном ПАТ "Будівельне підприємство-14" на суму 66407,23 грн. шляхом складання підроблених документів та зловживання службовим становищем, за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ст. 191, ч.2 ст.366 КК України, прокуратурою Залізничного району м. Львова 30 грудня 2011 року прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, доказів оскарження такої сторонами суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч.1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що положення ст.207 та ст.208 ГК України необхідно застосовувати з урахуванням того, що, відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Ч. 2 ст. 215 ЦК України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність, а відтак, правова оцінка правочину б/н від 07 липня 1998 року про передачу у власність нерухомого майна, укладеному між ТОВ "Будівельне підприємство-14" та ПАТ "Ірокс", повинна була б надаватись саме під час розгляду даної позовної вимоги.

Водночас з огляду на те, що нікчемні правочини (тобто такі, що укладені з порушенням публічного порядку) є недійсними в силу прямого припису закону та з огляду на ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України не належать до заперечувальних правочинів (які підлягають визнанню недійсними в судовому порядку) провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним спірного договору підлягає закриттю відповідно до п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, суддя закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, про що постановляє відповідну ухвалу.

За таких обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає його змісту та не підлягає розгляду в суді, провадження в адміністративній справі закрито правомірно, оскільки Законом України «Про державну податкову службу України» не передбачено право податкового органу щодо звернення до суду з позовами про визнання недійсним господарського зобов'язання.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування ухвали колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство-14" та Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року про закриття провадження у справі № 813/1613/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді В.Я. Качмар

А.Р. Курилець

Повний текст ухвали виготовлено 22.10.2010 року.