Ухвала

від 22.10.2013 по справі 5008/78/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м.Ужгород, вул.Коцюбинського, 2-а

УХВАЛА

22.10.2013 Справа № 5008/78/2011

Суддя Йосипчук О.С., розглянувши заяву публічного акціонерного товариства "Готельно-туристичний комплекс "Інтурист-Закарпаття", м. Ужгород від 02.10.2013р. №370 про зняття арешту на майно, накладеного у виконавчому провадженні органом Державної виконавчої служби по справі №5008/78/2011,

за участю представників:

від заявника - Попович А.А. - представник за довіреністю від 01.04.2013р., Ганчак В.І., представник за дов. від 01.08.2013р.

від відділу ДВС - не з я"вився

від ФОП Дроздов Д.Г. - не з"явився,

ВСТСНОВИВ :

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 03.03.2011 року по справі № 5008/78/2011 позов Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода" задоволено повністю та присуджено до стягнення з відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Готельно-туристичний комплекс Інтурист-Закарпаття" суму 53 993, 01 грн. заборгованості. Виконання рішення відстрочено до 31.12.2011р.

Постановами Львівського АГС від 19.04.2011р. та Вищого ГСУ від 13.07.2011 вищевказане судове рішення залишено без змін.

Ухвалою суду від 26.06.2012р. замінено стягувача по справі Комунальне підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" правонаступником - фізичною особою - підприємцем Дроздовим Денисом Генадійовичем та видано відповідний наказ.

Публічне акціонерне товариство "Готельно-туристичний комплекс "Інтурист-Закарпаття", м. Ужгород звернулось до суду із заявою в порядку вимог ст. 121.2 ГПК України про зобов'язання МВ ДВС Ужгородського МРУЮ знати арешт із всього майна ПАТ ГТК "Інтурист-Закарпаття", накладений Постановою МВ ДВС Ужгородського МРУЮ від 27.07.2012р. на підставі рішення суду по справі №5008/78/2011.

Ухвалою суду від 04.10.2013р. розгляд скарги позивача призначено на 18.10.2013р.

В судовому засіданні 18.10.2013р. оголошувалася перерва у відповідності до ст. 77 ГПК України.

Представники відповідача доводи, викладені у поданій суду скарзі підтримали в повному обсязі.

Зокрема, в обґрунтування своєї позиції скаржник вказує на те, що накладений постановою МВ ДВС Ужгородського МРУЮ від 27.07.2012 року арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження повинен бути знятий, оскільки ухвалою господарського суду Закарпатської області від 10.07.2013 року по справі 5008/78/2011 надано розстрочку виконання рішення суду строком на 7 років, відтак, погашення заборгованості в межах наказу №5008/78/2011 повинне відбуватися згідно з встановленим судом графіком розстрочення протягом 7 років шляхом щомісячного погашення суми боргу рівними частинами.

ПАТ ГТК "Інтурист-Закарпаття" просить суд врахувати те, що на даний момент погашення ним заборгованості перед стягувачем по даному виконавчому провадженні здійснюється саме на умовах розстрочення заборгованості, що свідчить про відсутність підстав для арешту майна товариства, оскільки фактичний строк виконання рішення суду не настав. Вважає, що необхідно врахувати також те, що розстрочка виконання рішення надана судом саме з огляду на складне матеріальне становище товариства, з метою попередження його банкрутства та для забезпечення реального виконання рішення суду.

Також скаржник стверджує, що ПАТ ГТК "Інтурист-Закарпаття" здійснює своєчасне погашення боргу згідно графіку розстрочення, у зв'язку із чим заборгованість товариства по виконанню даного судового рішення зменшена.

Вважає, що наданою судом розстрочкою змінено порядок погашення суми боргу, яка, на даний час, у зв'язку з її частковим погашенням зменшилася, а також заявляє про неспіврозмірність суми боргу та арешту на все майно, що на його думку свідчить про необґрунтованість та неправомірність накладеного органом ДВС арешту на все майно ПАТ ГТК "Інтурист-Закарпаття".

ПАТ ГТК "Інтурист-Закарпаття" звернулося до МВ ДВС Ужгородського МРУЮ із клопотанням про зняття арештів, на яке йому надано відповідь (вих. №07-54/1957), про те, що чинним законодавством не передбачено зняття арешту з майна боржника у разі розстрочення боржнику сплати суми боргу згідно рішення суду. Стосовно перевищення вартості мана боржника суми існуючого боргу повідомлено про те, що матеріали виконавчого провадження не містять жодної оцінки вартості його майна, але навіть, якщо б така оцінка була проведена, право державного виконавця зняти арешти по незавершеному виконавчому провадженні чинним законодавством не передбачено.

Відділ ДВС своєї позиції з приводу доводів скаржника суду не подав.

Оцінивши наявні в справі докази, суд приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Даним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні вказаних дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби або до суду за місцем знаходження відповідного відділу Державної виконавчої служби, або до іншого суду згідно з вимогами закону.

Згідно положень Закону України "Про виконавче провадження", юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

Згідно з частиною 3 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про державну виконавчу службу", дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.

Право на таке оскарження може бути реалізовано з дотриманням вимог статей 17, 18, 25, 26, 27, 32, 35, 38 та ін. Закону України "Про виконавче провадження" та в порядку, визначеному статтею 82 цього Закону.

Отже, оскарженню підлягають дії (бездіяльність) державного виконавця оформлені відповідною постановою.

Закон України "Про виконавче провадження", який є спеціальною нормою не передбачає можливість оскарження всього виконавчого провадження по виконанню виконавчого документа.

З поданих суду матеріалів вбачається, що, 1 жовтня 2013 року скаржником отримано відповідь на подане ним клопотання (лист вих. №07-54/1957), якою МВ ДВС Ужгородського МРУЮ повідомило, що чинним законодавством не передбачено право зняття арештів з майна боржника у разі розстрочення боржнику сплати суми боргу згідно рішення суду, а також про відсутність права зняти арешт з майна боржника по незавершеному виконавчому провадженню. Таким чином, матеріали справи свідчать про відсутність прийняття відділом ДВС відповідної постанови за зверненням скаржника про зняття арешту.

Статтею 50 ЗУ „Про виконавче провадження" передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 1 ЗУ „Про виконавче провадження" виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у ньому, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до законів України, а також рішеннями, що підлягають примусовому виконанню. У Законі визначено загальний порядок примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), до якого, зокрема, віднесено пошук майна боржника, арешт коштів на рахунках в банківських установах, оцінка майна та його реалізація на прилюдних торгах (статті 40, 57, 58, 62).

Примусове виконання рішень судів України відбувається на основі виконавчих документів, які є підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій. Такими документами є виконавчі листи, що видаються судами; накази господарських судів; ухвали, постанови судів у випадках, передбачених законом; інші документи, визначені у частині другій статті 17 Закону.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (частина перша статті 116 Кодексу).

Системний аналіз статей 84, 116, 117, 119, 120 Кодексу дає можливість дійти висновку, що наказ відтворює резолютивну частину прийнятого господарським судом рішення і залишається незмінним до повного виконання чи втрати ним юридичної сили у випадках, встановлених Кодексом.

Винятки стосовно загального порядку примусового виконання рішень господарського суду закріплено у відповідних статтях Кодексу та Закону.

У відповідності до пункту 2 частини другої статті 17 Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи: ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013, № 5-рп/2013 "У справі за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження"" до ухвал, визначених у пункті 2 частини другої статті 17 Закону, належать, зокрема, ухвали про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову у господарських справах (статті 43-6, 67 Кодексу), які виконуються органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень згідно з вимогами статей 2, 3, 5, 17 Закону без видачі наказу суду, оскільки мають самостійний процесуальний характер і не є актами вирішення спору по суті. Такі ухвали приймаються судом у зв'язку з необхідністю забезпечення розгляду судових справ та виконання рішення суду в майбутньому. Оскарження ухвал про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову не зупиняє їх виконання (частина друга статті 43-7, частина третя статті 67 Кодексу).

Аналіз положень статей 116, 121 Кодексу і статті 36 Закону дає підстави вважати, що ухвала господарського суду про розстрочку виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Така ухвала має похідний характер від рішення суду, яким справу вирішено по суті, і є обов'язковою для державної виконавчої служби при виконанні відповідного судового наказу у межах відкритого виконавчого провадження.

У статті 60 ЗУ „Про виконавче провадження" викладений вичерпний перелік випадків, в яких може бути знятий арешт з майна за незавершеним виконавчим провадженням. Зняття арешту з майна боржника у випадку надання розстрочки виконання рішення суду, дана норма не передбачає.

Окремо, слід зауважити, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця, або іншої посадової особи органу ДВС, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права заявника. При цьому, суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення таких дій, які згідно з Законом України "Про виконавче провадження", можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або іншою особою органу ДВС.

За наведених вище обставин, суд констатує правомірність поведінки органу ДВС, а відтак і відсутність підстав для задоволення скарги публічного акціонерного товариства "Готельно-туристичний комплекс "Інтурист-Закарпаття", м. Ужгород від 02.10.2013р. №370.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги публічного акціонерного товариства "Готельно-туристичний комплекс "Інтурист-Закарпаття", м. Ужгород від 02.10.2013р. №370 про зняття арешту на майно, накладеного у виконавчому провадженні органом Державної виконавчої служби по справі №5008/78/2011 - відмовити.

Суддя О.С.Йосипчук