Рішення

від 21.10.2013 по справі 925/1457/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2013 року Справа № 925/1457/13

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: Горпініч В.В. - директор;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройтехнологія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макстро" про стягнення 67 860,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в сумі 62 860,90 грн. та 5 000,00 грн. моральної шкоди внаслідок невиконання відповідачем по справі свого зобов'язання заь договором купівлі-продажу № 211 від 19.06.2013 року.

27 вересня 2013 року позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог від 23 вересня 2013 року в якій просить суд стягнути з відповідача 62 860,90 грн. збитків та 5 000,00 грн. заподіяної моральної шкоди. Дану заяву суд приймає до розгляду, оскільки вона подана в порядку ст. 22 ГПК України до початку розгляду справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав повністю та просить суд їх задовольнити.

Відповідач в останнє судове засідання не з'явився, направ суду клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю явки у судове засідання ні директора ні представника товариства.

Суд ухвалив клопотання представника відповідача відхилити, оскільки коло учасників процесу, які можуть бути представниками сторони, чинним ГПК України не обмежено і відповідачем у заяві про відкладення розгляду справи не повідомлено суд про необхідність надання конкретних додаткових документів, важливих для правильного вирішення спору по суті. Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечив з мотивів, що про дату засідання 21 жовтня 2013 року в попередньому засіданні було повідомлено представників обох сторін, а тому неявка відповідача спрямована лише на затягування вирішення спору.

Суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає провести розгляд справи у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Про врегулювання спору сторони угоди не досягли.

Заслухавши доводи та пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд уточнені позовні вимоги задовольняє частково з наступних підстав:

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору купівлі-продажу № 211 від 19.06.2013 року (а.с.11), який було укладено між товариством з обмеженою відповідальністю "Макстро" (далі - Продавець) в особі директора Дубова Анатолія Петровича та товариством з обмеженою відповідальністю "Стройтехнологія" (далі- Покупець) в особі керівника Горпинича Володимира Віталійовича, предметом цього договору є купівля-продаж товару (продукції), що є результатом виробничо-господарської діяльності Продавця та належить йому на праві власності ( п. 1.1 договору).

У відповідності до п. 1.2 договору Продавець зобов'язався передати у власність, а Покупець зобов'язався прийняти товар відповідно до умов даного договору. Види товару, його якість та інші характеристики вказуються в рахунках, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.3.).

Поставка товару здійснюється по 50% передоплаті, та 50 % по факту загрузки автомобіля ( п. 1.7 договору).

За правовою природою укладений сторонами договір є договором купівлі-продажу з елементами поставки і відповідає вимогам статті 655 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач згідно виставленого відповідачем рахунку - фактури № СФ-0000543 від 19 червня 2013 року на суму 62 860,90 грн. (а.с. 12) та з посиланням на нього, сплатив повну вартість товару (будівельних матеріалів), що підтверджується платіжними дорученнями:

- № 185 від 11 липня 2013 року на суму 32 860,90 грн.;

- № 209 від 24 липня 2013 року на суму 30 000,00 грн. (а.с. 13).

Заперечень проти неотримання коштів відповідач суду не надав.

Як встановлено статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд вважає, що за фактичним змістом п. 1.7, 2.1., 2.2. договору від 19.06.2013 року сторонами було узгоджено, що поставка оплаченого товару повинна бути проведена відповідачем і за його рахунок протягом 3х календарних днів після повної оплати або 50% після передоплати та 50% по факту загрузки автомобіля.

В будь-якому випадку позивач має законне право очікувати передачі йому оплаченого товару відразу після завершення повного розрахунку за нього.

Крім того, заявою від 05.08.2013 року № 181 (а.с. 16, 17), позивач вимагав від відповідача направити йому оплачений товар, оригінал договору, податкові накладні.

Представник відповідача в ході розгляду справи не заперечував проти прострочення свого обов'язку перед позивачем по поставці товару та не доказував суду, що строк поставки товару на користь позивача ще не настав.

Відповідач не передав позивачу оплачений ним товар, з чого і виник спір.

Приписами статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 623 вказаного Кодексу розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

У відповідності до ст. 22 ЦК України та 225 ГК України під збитками розуміються, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, вартість втраченого майна.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У відповідності до ст. 610,612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

З огляду на мотиви пред'явлення позовних вимог суд вважає, що позивач фактично відмовився від договору (через відмову від простроченого відповідачем виконання договірного зобов'язання) та більше не очікує поставки товару. Відновлення свого порушеного права позивач пов'язує із поверненням сплачених відповідачу коштів у вигляді відшкодування збитків, на що має право.

У відповідності до п. 5.3. договору від 19.06.2013 року, якщо продавець на порушення умов договору не передасть покупцеві проданий товар, то покупець вправі вимагати передачі йому проданого товару і відшкодування збитків, або відмовитися від виконання договору (що відповідає ст. 665 ЦК України) та вимагати повернення сплачених грошових сум.

Відповідач не довів, що кошти в сумі 62 860,90 грн. не є збитками позивача і мають іншу правову природу, а тому суд вважає, що вказана сума коштів як збитки підлягає до примусового стягнення з відповідача, оскільки підстави для цього доведені позивачем, а тому позов в цій частині підлягає до повного задоволення.

Позовна вимога про стягнення з відповідача 5 000,00 грн. моральної шкоди внаслідок невиконання ним договірного зобов'язання до задоволення не підлягає, виходячи з такого:

Як зазначає Пленум Верховного Суду України у п. 3 Постанови від N 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі-Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

За змістом роз'яснень вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зі змінами та доповненнями -- у кожній справі слід з'ясовувати характер взаємовідносин сторін і якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди за наявності таких правовідносин. У відповідності до п. 2 вказаного роз'яснення спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:

- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права");

- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Законодавство, яке регулює здійснення господарської діяльності на підставі господарських договорів, що укладаються їх сторонами на підставі вільного волевиявлення, не передбачає відшкодування моральної шкоди у випадку неналежного виконання такого зобов'язання.

Крім того, позивач у тексті позовної заяви зазначає, що моральної шкоди було завдано безпосередньо керівнику позивача як фізичній особі, але відшкодувати моральну шкоду позивач при цьому просить на користь позивача-юридичної особи, при тому що така моральна шкода є невіддільною від фізичної особи.

У заяві про уточнення позовних вимог (а.с. 40) щодо обґрунтування моральної шкоди мова вже йде втрату ділової репутації позивача-юридичної особи, з якою уникають укладати договори її контрагенти. Дані доводи ніякими доказами не підтверджені, а тому не доведені, а саме обґрунтування підстав стягнення моральної шкоди (чи стовно фізичної чи юридичної особи) в одній і тій же справі стало суперечливим, оскільки позивач їх не взаємовиключає у поданих суду документах.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про стягнення на його користь 5 000,00 грн. моральної шкоди з підставі невиконання відповідачем договірного зобов'язання являється безпідставною, оскільки не передбачена чинним законодавством до відшкодування у відносинах, які склалися між сторонами по справі.

Таким чином позов підлягає до часткового задоволення і з відповідача на користь позивача слід стягнути лише 62 860,90 грн. основного боргу як збитків внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання по передачі товару.

На підставі ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 1720,50 грн. на відшкодування судового збору повністю, оскільки спір виник з вини відповідача по справі.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Макстро" (ідентифікаційний код 38668595, м. Черкаси, вул. 30 років Перемоги, 42 кв. 337) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройтехнологія" (ідентифікаційний код 31882271, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 42-д) -- 62 860,90 грн. основного боргу та 1720,50 грн. на відшкодування судового збору.

3. У стягненні 5000,00 грн. моральної шкоди відмовити повністю.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 23 жовтня 2013 року

Суддя Н.М. Спаських