Постанова

від 11.09.2013 по справі 810/3989/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2013 року № 810/3989/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лапія С.М.,

при секретарі - Пилипчук В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошляхбуд» до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Агрошляхбуд» звернулось до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 № 0000602200.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення - протиправним.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким заперечив проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову та розглядати справу за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ «Агрошляхобуд» зареєстроване як юридична особа 06.05.2000, ідентифікаційний код 03580647, як платник податків перебуває на обліку в Переяслав-Хмельницькій ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

Посадовими особами Переяслав-Хмельницької ОДПІ Київської області ДПС (яку реорганізовано в Переяслав-Хмельницьку ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області) проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Агрошляхобуд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, за наслідками якої складено Акт від 29.04.2013 №213/23-1/03580647 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акту перевірки встановлено порушення підприємством, зокрема, п.п. 198.1, 198.3, та 198.6 ст. 198 ПК України.

Висновки Акту перевірки позивача ґрунтуються на обставинах, вказаних в актах перевірок інших суб'єктів господарювання, згідно яких укладені ними правочини здійснено без мети настання реальних наслідків, тому вони є нікчемними.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 №0000602200, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 320 640,00 грн., з яких за основним платежем - 250 112,00грн. та 62 528,00грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За період з 01.04.2011 по 31.12.2012 ТОВ «Агрошляхобуд» задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 6 112 961,00 грн.

У ході перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що позивачем завищено задекларовані суми податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 250 112,00 грн., в т.ч. за квітень 2012 року на 76 582,00 грн., за серпень 2012 року на 832,00 грн., за вересень 2012 року на 33 700,00 грн., за жовтень 2012 року на 72 720,00 грн. та за листопад 2012 року на 66 278,00 грн.

Вказані висновки ґрунтуються на обставинах, вказаних в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Лек Оіл» від 10.01.2013 №19/22-4/34047083 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Капітал» та ПП «Слон» за квітень 2012 року, актах Світловодської ОДПІ Київської області перевірок ПП «Капітал» від 27.07.2012 № 68/150030119190 щодо правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.03.2012 по 30.04.2012 та ПП «Слон» від 20.06.2013 №56/1500/31972658 щодо правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2012 року, акті перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 11.03.2013 №685/22-90/32799525 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ю.О.ЕЛЕКТРОНІКС-1».

Згідно вказаних актів перевірок правочини між ПП «Слон» та ПП «Капітал», ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» та ТОВ «Укрпромбуд» з контрагентами-покупцями, зокрема, ТОВ «Агрошляхобуд», здійснені без мети настання реальних наслідків, тому є нікчемними, оскільки встановлено відсутність об'єктів оподаткування з придбання товарів у вказаних підприємств та по операціях з продажу цих товарів підприємствам-покупцям, зокрема, ТОВ «Агрошляхобуд».

В ході перевірки позивача податковим органом не заперечувалось дотримання підприємством вимог законодавства при оформленні бухгалтерських документів, що встановлюють факт здійснення господарських операцій, за наслідками яких ним задекларовано суми податкового кредиту з податку на додану вартість, повна оплата вартості отриманих товарів та послуг та належне відображення їх у бухгалтерському і податковому обліку позивача, його податковій звітності.

Суд звертає увагу, що Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість контрагентів позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкової звітності.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абзац другий).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені мит ними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено пунктом 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Встановлені судом і наведені вище обставини, а також відповідність виписаних податкових накладних вимогам, визначеним статтею 201 ПК України, підтверджують виникнення у позивача права на податковий кредит, а тому його доводи про відсутність порушень п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України є обґрунтованими.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання було визначено позивачу у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених його контрагентам у складі вартості придбаних товарів і послуг. Оскільки на думку податкового органу товари фактично не поставлялись, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, дані угоди є нікчемними, а тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість вчинено позивачем протиправно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується у даній справі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 ЦК України).

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.ст. 11, 71 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідачем не надано суду жодних доказів визнання у судовому порядку недійсним договорів, укладених між позивачем і його контрагентами, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують його виконання.

Разом з цим, факт поставки товарів на користь позивача підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості товарів, придбаних у контрагентів, посвідчується належним чином оформленими податковими накладними.

Суд також звертає увагу на те, що ст. 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності, є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Враховуючи вказані обставини та наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладені між позивачем і його контрагентами правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну в майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності.

Щодо формування податковим органом в Акті перевірки висновків про нікчемність правочину, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору; належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина перша статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності такого правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження висновку про нікчемність правочину або доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку із занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності, суду не надано.

Наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку, податкового обліку та договір містять усі дані стосовно змісту операції. Вказані документи містять назву замовника та виконавця, перелік виконаних робіт, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Всі наявні в матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме товари були поставлені, за якою ціною, між якими контрагентами.

Відповідачем не доведено того факту, що зазначений правочин був укладений не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що вони спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямований на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, її надрами, іншими природними ресурсами, укладені щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Згідно ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

На момент укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними, та здійснення господарських операцій їх сторони були правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Оскільки зобов'язання за договорами мали реальний характер (товар було поставлено і оплачено), відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочинів відповідало волі сторін.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1 та 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України щодо вчинення правочинів, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що жодних правопорушень в діях саме позивача відповідачем не виявлено, документи податкового обліку позивача не проаналізовано, єдиною підставою для висновку про завищення задекларованих позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість є акти перевірок інших органів ДПС, згідно яких правочини, вчинені контрагентами позивача, мають ознаки фіктивності та нікчемності у зв'язку з неможливістю встановлення перевіряючими необхідних умов діяльності, товарних запасів, фондів і ресурсів.

Суд вважає такий висновок формальним і не об'єктивним, оскільки він ґрунтується не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як це передбачено п. 73.5 ПК України та Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232, а на неможливості проведення самої звірки та інших обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, висновок про нікчемність всіх угод не підкріплено фактами і доказами, з якими законодавець пов'язує нікчемність правочинів.

Також, Верховним Судом України 31.01.2011 винесено ухвалу по справі №21-47а10, прийняту за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Також щодо посилань в Акті перевірки (а.с. 24) на те, що ТОВ «Агрошляхбуд» безпідставно включено до дод. 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту» до декларації з податку на додану вартість суми податку на додану вартість по податкових накладних, які на момент проведення перевірки були відсутні та до перевірки не надавались, так як папка з документами була розшита та документи розсипані, з подальшим переліченням наданих до перевірки документів, суд зазначає, що вони не можуть бути підставою для застосування до платника податків наслідків нікчемності правочину, оскільки не спростовують достовірності та повноти податкового обліку позивача.

Щодо ненадання до перевірки податкових накладних згідно додатку 5 Розшифровки податкового кредиту та податкових зобов'язань, поданих до Переяслав-Хмельницької ОДПІ за вересень 2012 року, а саме податкової накладної від 27.12.2012 №107 на суму 202 200,00 грн., в т.ч. ПДВ - 33 700,00 грн., суд зазначає, що податкової накладної з такими реквізитами до додатку 5 Розшифровки податкового кредиту та податкових зобов'язань за вересень 2012 року позивачем не включалось, натомість внесено відомості про податкову накладну від 27.09.2012 року №107 на ту ж суму, що підтверджується реєстром виданих та отриманих податкових накладних за вересень 2012 року.

В Акті перевірки також зазначено про відсутність податкової накладної від 16.11.2012р. № 38 на суму 25 083,96 грн. в т.ч. ПДВ - 4 180,66 грн., однак за такими реквізитами позивачем включено до додатку 5 Розшифровки податкового кредиту та податкових зобов'язань за листопад 2012 року не податкову накладну, а розрахунок коригування кількісних і вартісних показників.

Також, в Акті перевірки не зазначено назви папки з документами, що була розшита, а документи розсипані.

Враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованими висновки податкового органу про те, що на час проведення перевірки були відсутні та до перевірки не надавались вказані документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 97 КАС суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивач не звертався до суду з клопотанням про відшкодування судових витрат, вони стягненню з Державного бюджету України на його користь не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 97, 122, 158-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС від 20.05.2013р за № 0000602200.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.