Постанова

від 24.10.2013 по справі 825/3223/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/3223/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Полегешко Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області) та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 19.11.2012 № 0008221720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 123 601,00 грн. (94 200,00 грн. за основним платежем та 29 401,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Свої вимоги позивач мотивує тим, що на протязі червня-серпня 2011 року останній мав господарські взаємовідносини з контрагентом Приватним підприємством «Газнафта-Сервіс Плюс» (далі - ПП «Газнафта-Сервіс Плюс» щодо поставки заготівки для піддонів. Так, між позивачем та вищезазначеним контрагентом укладено договір поставки № 8 від 01.06.2011. Сума податку на додану вартість сплачена в ціні товару (робіт, послуг) віднесена позивачем до складу податкового кредиту. Реальність здійснення господарської операції позивачем підтверджується належними чином оформленими первинними документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними та виписками банку. Придбаний позивачем товар (роботи, послуги) був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Всі операції по договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, позивач вважає висновки, викладені в акті перевірки від 26.10.2012 № 2239/17/НОМЕР_2, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ДПІ у м. Чернігові ДПС проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковим деклараціям з податку на додану вартість за червень-серпень 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ПП «Газнафта-Сервіс Плюс», за результатами якої складено акт від 26.10.2012 № 2239/17/НОМЕР_2. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.193.1 ст.193, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 94 200,00 грн., в тому числі за червень 2011 року - 35 400,00 грн., за липень 2011 року - 31 200,00 грн., за серпень 2011 року - 27 600,00 грн. Донараховано податку на додану вартість за актом перевірки - 94 200,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 19.11.2012 № 0008221720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 123 601,00 грн. (94 200,00 грн. за основним платежем та 29 401,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями). Також податковий орган посилається на довідку ДПІ у м. Чернігові ДПС від 08.10.2012 № 43/22/36823095 про результати зустрічної звірки ПП «Газнафта-Сервіс Плюс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків-контрагентами за період грудень 2010 року, травень-серпень 2011 року, відповідно до якої звіркою ПП «Газнафта-Сервіс Плюс» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із постачальниками на суму ПДВ 494 866,00 грн., у тому числі за грудень 2010 року у сумі 7 639,00 грн., за травень 2011 року у сумі 9 425,00 грн., за червень 2011 року у сумі 223 417,00 грн., за липень 2011 року у сумі 227 282,00 грн., за серпень 2011 року у сумі 27 103,00 грн. Звіркою ПП «Газнафта-Сервіс Плюс» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із покупцями на суму ПДВ 494 866,00 грн., у тому числі за грудень 2010 року у сумі 7 639,00 грн., за травень 2011 року у сумі 9 425,00 грн., за червень 2011 року у сумі 223 417,00 грн., за липень 2011 року у сумі 227 282,00 грн., за серпень 2011 року у сумі 27 103,00 грн. В судовому засіданні представник відповідача підтримала вищезазначену позицію та вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Позивач 18.03.2002 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії НОМЕР_3 (а.с.27).

З 04.07.2003 позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_4 НОМЕР_5 про реєстрацію платника ПДВ (а.с.26).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом економічної діяльності позивача є оптова торгівля деревиною (51.53.1) (а.с.25).

ДПІ у м. Чернігові ДПС на підставі вимог ст.ст.20, 78, 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу від 22.10.2012 № 3082 та на підставі службового посвідчення серії ЧН № 103506 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковим деклараціям з податку на додану вартість за червень-серпень 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ПП «Газнафта Сервіс Плюс», відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами якої складено акт від 26.10.2012 № 2239/17/НОМЕР_2 (далі - акт перевірки) (а.с.11-24).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.193.1 ст.193, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 94 200,00 грн., в тому числі за червень 2011 року - 35 400,00 грн., за липень 2011 року - 31 200,00 грн., за серпень 2011 року - 27 600,00 грн. Донараховано податку на додану вартість за актом перевірки - 94 200,00 грн.

За результатами акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкове повідомлення-рішення від 19.11.2012 № 0008221720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 123 6010,00 грн. (94 200,00 грн. за основним платежем та 29 401,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.28).

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що 01.06.2011 позивачем (Покупець) укладено договір поставки № 8 з ПП «Газнафта-Сервіс Плюс» (Постачальник) (а.с.73-77). Відповідно до даного договору Постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених в даному Договорі передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у даному Договорі, прийняти і оплатити товари в асортименті, визначені в даному Договорі. Під Товаром в даному Договорі розуміється заготівка для піддонів. Так, на протязі червня-серпня 2011 року ПП «Газнафта-Сервіс Плюс» виконано передбачені договором зобов'язання, а позивачем перераховано кошти на рахунок ПП «Газнафта-Сервіс Плюс».

Реальність виконання господарських операцій з вищезазначеним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковими накладними № 331 від 03.06.2011 на суму з ПДВ 212 400,00 грн., № 4 від 04.07.2011 на суму з ПДВ 187 200,00 грн., № 3 від 03.08.2011 на суму з ПДВ 165 600,00 грн., податковими накладними від 03.06.2011 № 331 на суму з ПДВ 212 400,00 грн., від 04.07.2011 № 4 на суму з ПДВ 187 200,00 грн., від 03.08.2011 № 3 та виписками банку (а.с.61-66, 118-122).

Необхідно зазначити, що 12.01.2011 укладено договір № 2 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Чернігів-Інтерлісдеталь» (Виконавець) (а.с.78), відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується: виготовити дошку обрізну, виготовити брус, виконати торцювання дошки, виконати збивання піддонів із листяних та хвойних порід деревини. Замовник надає сировину листяних та хвойних порід у розмірі 300-400 м3 щомісяця, а Виконавець забезпечує розвантаження зазначеної сировини та зберігання її на своїй території за адресою с. Рудка, вул. Нова, 10-а, Чернігівської області (на підставі договору оренди майна № 93 від 31.12.2010, укладеного між ТОВ «Чернігів-Інтерлісдеталь» (Орендар) та ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія» (Орендодавець) (а.с.97-99). Виконання даного договору підтверджується накладними на відпущення матеріалу та одержання замовленого товару, актами-розрахунками видачі-прийому виконаних робіт, актами обліку матеріалів замовника отриманих на виготовлення піддонів, відомістю звіту заготовки піддонів, оборотними відомостями (а.с.79-96).

Також, необхідно зазначити, що в подальшому з метою здійснення господарської діяльності та отримання прибутку позивачем даний товар, а саме піддони дерев'яні реалізовано ряду підприємств, що підтверджується матеріалами справи (а.с.100-110).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентом правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з вищезазначеним контрагентом відповідач посилається на довідку ДПІ у м. Чернігові ДПС від 08.10.2012 № 43/22/36823095 про результати зустрічної звірки ПП «Газнафта-Сервіс Плюс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків-контрагентами за період грудень 2010 року, травень-серпень 2011 року, відповідно до якої звіркою ПП «Газнафта-Сервіс Плюс» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із постачальниками на суму ПДВ 494 866,00 грн., у тому числі за грудень 2010 року у сумі 7 639,00 грн., за травень 2011 року у сумі 9 425,00 грн., за червень 2011 року у сумі 223 417,00 грн., за липень 2011 року у сумі 227 282,00 грн., за серпень 2011 року у сумі 27 103,00 грн. Звіркою ПП «Газнафта-Сервіс Плюс» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із покупцями на суму ПДВ 494 866,00 грн., у тому числі за грудень 2010 року у сумі 7 639,00 грн., за травень 2011 року у сумі 9 425,00 грн., за червень 2011 року у сумі 223 417,00 грн., за липень 2011 року у сумі 227 282,00 грн., за серпень 2011 року у сумі 27 103,00 грн. (а.с.113-115).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентами.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин позивача з вищезазначеним контрагентом укладено з метою отримання послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарської операції, в результаті якої вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарської операції, за наслідками якої виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своєму контрагенту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаної операції з отримання позивачем товару, невідповідність цієї операції дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за вказаний позов позивачу необхідно сплатити судовий збір в розмірі 1 236,01 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 236,01 грн., що підтверджується квитанцією № ПН452629С1 від 19.08.2013 (а.с.3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 1 236,01 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 19.11.2012 № 0008221720.

Стягнути з Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 1 236 (одна тисяча двісті тридцять шість) грн. 01 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Тихоненко