Постанова

від 24.10.2013 по справі 825/3533/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/3533/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача Гладченко Н.Л.,

Коросташовець Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

23.09.2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 05.03.2013 року № 0001561720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 4375,00 грн. за основним платежем та 1093,75 грн. за штрафними санкціями, від 05.03.2013 року № 0001571720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5833,00 грн. за основним платежем та 2917,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що ФОП ОСОБА_4 в квітні 2012 року мав господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Рокко». Так, між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Рокко» укладено договір на комплексне обслуговування від 01.11.2011 року № 25/11. Реальність виконання вказаного договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: договором, рахунком-фактурою, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями. Операції по вказаному договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Позивач у відповідності до прав, наданих п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, відніс суми ПДВ, сплаченого у ціні товару та послуг від контрагента, до податкового кредиту квітня 2012 року. Отже, суму податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Рокко» позивачем правомірно включено до податкового кредиту та відображено в податкових деклараціях з ПДВ за квітень 2012 року. Представник позивача вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 22.02.2013 року № 486/17/НОМЕР_3, неправомірними та такими, що не відповідають дійсності. Реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Рокко» підтверджується належним чином оформленими первинними документами. За таких обставин, представник позивача вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що належить скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_4 з питань правомірності проведення господарських операцій за квітень 2012 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Рокко», за результатами якої складено акт від 22.02.2013 року № 486/17/НОМЕР_3. Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а саме: ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого ФОП ОСОБА_4 завищено валові витрати на 29166,67 грн.; пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 193.1 ст. 193, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 5833,00 грн. У зв'язку з порушеннями податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 05.03.2013 року № 0001561720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 4375,00 грн. за основним платежем та 1093,75 грн. за штрафними санкціями, від 05.03.2013 року № 0001571720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5833,00 грн. за основним платежем та 2917,00 грн. за штрафними санкціями. Крім того, податковий орган посилається на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 13.11.2012 року № 1289/224/32218976 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Рокко», ТОВ «Медіа-Ресурс», відповідно до якого операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Медіа-Ресурс» та ТОВ «Рокко» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків, встановлено відсутність об'єктів оподаткування та нікчемність правочинів. Тому представники відповідача вважають, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю, зважаючи на таке.

ФОП ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер-НОМЕР_3) зареєстровано в якості фізичної особи-підприємця виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 23.09.2004 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27.09.2012 року (а.с. 27).

Судом встановлено, що на підставі ст. 20, ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ у м. Чернігові від 06.02.2013 року № 504 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_4 з питань правомірності проведення господарських операцій за квітень 2012 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Рокко», за результатами якої складено акт від 22.02.2013 року № 486/17/НОМЕР_3 (а.с. 15-26).

В акті перевірки від 22.02.2013 року № 486/17/НОМЕР_3 встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено валові витрати на 29166,67 грн.;

- пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 193.1 ст. 193, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 5833,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення від 05.03.2013 року № 0001561720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 4375,00 грн. за основним платежем та 1093,75 грн. за штрафними санкціями, від 05.03.2013 року № 0001571720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5833,00 грн. за основним платежем та 2917,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 11,13).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ФОП ОСОБА_4 є рекламні агентства, посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, інші види видавничої діяльності, друкування іншої продукції, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27.09.2012 року (а.с. 27).

В рамках здійснення даного виду діяльності позивачем спочатку придбавається відповідне обладнання для розміщення реклами, а потім воно передається в оренду.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_4 в квітні 2012 року мав господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Рокко» (код ЄДРПОУ-32218976).

ТОВ «Рокко» зареєстровано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 01.10.2002 року, є платником податку на додану вартість, основними видами діяльності якого є посередництво в торгівлі деревиною та будівельними матеріалами, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, рекламна діяльність, інші види оптової торгівлі тощо (а.с. 63-68).

За даними податкової декларації за квітень 2012 року сума задекларованих податкових зобов'язань - 11333,00 грн., сума задекларованого податкового кредиту - 10577,00 грн., сума податку, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету - 756,00 грн.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Рекламна агенція «Голд Ф'юче» укладено договір оренди обладнання від 05.01.2008 року № 01-10Д, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 передає, а ТОВ «Рекламна агенція «Голд Ф'юче» приймає в тимчасове володіння та користування обладнання (перелік обладнання згідно виставлених ФОП ОСОБА_4 рахунків) (а.с. 53-54).

Вказаним договором визначено термін оренди майна, що орендується - 1 рік з моменту підписання даного договору, та може бути подовжений на визначений додатками до договору строк.

Додатком від 05.01.2012 року № 3 до договору від 05.01.2008 року № 01-10Д визначений термін оренди майна, що орендується, до 05.01.2014 року з моменту підписання даного договору та може бути подовжений на визначений додатками до договору строк (а.с. 55).

Так, на виконання вказаного договору 01.11.2011 року між ТОВ «Рокко», як виконавцем, та ФОП ОСОБА_4, як замовником, укладено договір на комплексне обслуговування № 25/11, відповідно до умов якого замовник доручив виконавцю забезпечення виготовлення і поставки обладнання для розміщення реклами (конструкції металеві в асортименті), а також укладено додаткову угоду від 29.11.2011 року № 1 до договору (а.с. 42-43,44).

На виконання даного договору ТОВ «Рокко» в квітні 2012 року передало позивачу конструкції металеві та надало послуги з їх монтажу згідно видаткових накладних: від 28.04.2012 року № 114 на суму 25000,00 грн., крім того ПДВ - 5000,00 грн., всього з ПДВ- 30000,00 грн.; від 28.04.2012 року № 118 на суму 4166,67 грн., крім того ПДВ - 833,33 грн. всього з ПДВ - 5000,00 грн. (а.с. 46,48).

Разом за переліченими видатковими накладними позивач отримав обладнання для розміщення реклами та послуги з його монтажу загальною вартістю 29166,67 грн., крім того ПДВ - 5833,33 грн., всього з ПДВ - 35000,00 грн.

Все обладнання та послуги з його монтажу на загальну суму 35000,00 грн. ФОП ОСОБА_4 оплатив в безготівковій формі на поточний рахунок ТОВ «Рокко» згідно платіжних доручень від 18.04.2012 року № 37 на суму 30000,00 грн. та від 23.04.2012 року № 39 на суму 5000,00 грн. (а.с. 50,51).

Виконання вказаного договору також підтверджується податковими накладними від 18.04.2012 року № 114, від 23.04.2012 року № 118, рахунком-фактурою від 04.04.2012 року № 07/04 та книгою обліку доходів і витрат (а.с. 45,47,49,124-130).

Крім того, адвокатом ОСОБА_1 надіслано до ТОВ «Рокко» адвокатський запит від 19.09.2013 року № 19/09-1 з проханням повідомити, чи поставляло ТОВ «Рокко» в квітні 2012 року обладнання для розміщення реклами ФОП ОСОБА_4 та чи надавало послуги з його монтажу (а.с. 106).

ТОВ «Рокко» надано обґрунтовану відповідь від 01.10.2013 року № 01-10-13-2, в якій в повній мірі підтверджено господарські взаємовідносини між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Рокко» в квітні 2012 року (а.с. 52).

Обладнання для розміщення реклами, придбане у ТОВ «Рокко», позивач передав в оренду ТОВ «Рекламна агенція «Голд Ф'юче» (14014, м. Чернігів, вул. Ушинського, буд. 4), що підтверджується наявними в матеріалах справи договором оренди обладнання від 05.01.2008 року № 01-10Д, додатком до договору від 05.01.2012 року № 3, актом прийому-передачі майна, що орендується, від 28.04.2012 року, актом звіряння від 30.08.2013 року (а.с. 53-57). Від здачі обладнання в оренду ФОП ОСОБА_4 отримав дохід у вигляді орендної плати.

Згідно акту прийому - передачі майна, що орендується, від 28.04.2012 року ТОВ «Рекламна агенція «Голд Ф'юче» отримало від ФОП ОСОБА_4 в оренду обладнання для розміщення реклами, в тому числі: конструкція металева за адресою м. Чернігів, перехрестя проспекту Перемоги,10 та вул. Жабинського; конструкція металева несуча мала - м. Чернігів, вул. Красносільського,73.

Факт розміщення реклами ТОВ «Рекламна агенція «Голд Ф'юче» з відповідними дозволами підтверджується наявними в матеріалах справи витягами із рішень виконавчого комітету Чернігівської міської ради про тимчасове розміщення та установку зовнішньої реклами від 27.11.2006 року № 315, про продовження дії дозволів на тимчасове розміщення та установку зовнішньої реклами і визначення місць для розміщення короткочасної зовнішньої реклами від 17.08.2009 року № 210, про тимчасове розміщення зовнішньої реклами від 16.12.2011 року № 356, а також фотознімками (а.с. 58-61,108-123).

Крім того, ТОВ «Рекламна агенція «Голд Ф'юче» видано довідку від 15.10.2013 року № 15/10-2, в якій підтверджено господарські взаємовідносини між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Рекламна агенція «Голд Ф'юче» та зазначено, що конструкція за адресою м. Чернігів, перехрестя проспекту Перемоги,10 та вул. Жабинського встановлено в квітні 2012 року шляхом розміщення додаткової площини вже існуючої конструкції, а за адресою м. Чернігів, вул. Красносільського,73 - на заміну раніше існуючої металевої конструкції, яку попередньо було демонтовано. Одночасно повідомлено, що продовження дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами відбувається незалежно від факту встановлення обладнання для розміщення реклами, оскільки з причини необхідності отримання значної кількості погоджувальних документів, заміни та модернізації обладнання, що відбуваються, а також неможливості одночасно встановити обладнання за всіма адресами, отримання (продовження) дозволів на розміщення зовнішньої реклами та встановлення обладнання можуть не збігатися у часі (а.с. 107).

Враховуючи, що обладнання для розміщення реклами, придбане у ТОВ «Рокко» в квітні 2012 року, придбавалось з метою подальшого використання в спрямованій на одержання доходу власній господарській діяльності з надання його в оренду, витрати на придбання цього обладнання та його монтаж в загальній сумі без ПДВ 29166,67 грн. ФОП ОСОБА_4 на підставі наявних видаткових накладних, податкових накладних та платіжних доручень, керуючись пп. 138.1, пп. 138.8 ст. 138, пп. 177.2, пп. 177.3, пп. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України включив до витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів за 2012 рік.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представником позивача доказів вбачається, що укладений з контрагентом ТОВ «Рокко» правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Рокко» представник відповідача посилається на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 13.11.2012 року № 1289/224/32218976 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Рокко», ТОВ «Медіа-Ресурс», відповідно до якого операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Медіа-Ресурс» та ТОВ «Рокко» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків, встановлено відсутність об'єктів оподаткування та нікчемність правочинів (а.с. 84-96).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки (довідку) іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Тому судом критично оцінюється акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 13.11.2012 року № 1289/224/32218976.

Крім того, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.04.2013 року, яка набрала законної сили, по справі № 825/734/13-а вже розглядалась дійсність господарських операцій між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Рокко» за договором від 01.11.2011 року № 25/11. Господарські операції за договором від 01.11.2011 року № 25/11, які стали об'єктом розгляду у справі № 825/734/13-а, відбувались у грудні 2011 року та березні 2012 року. Так, судом встановлено, що господарські операції з придбання обладнання для розміщення реклами (конструкцій несучих) між позивачем та ТОВ «Рокко» мали реальний характер, оскільки придбання товару, зазначеного у податкових та видаткових накладних, відбулось з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ФОП ОСОБА_4, наявні всі належні первинні документи, які підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України, і які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарських операцій, які є підставами для формування податкового обліку, також господарські операції спричинили реальні зміни майнового стану платника податків. Також в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 року по справі № 825/734/13-а зазначено, що викладені в акті перевірки ТОВ «Рокко» обставини про відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, тощо, не є підставами вважати правочини недійсними, або таким, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій. Представником позивача надано належні та допустимі докази, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Рокко» (а.с. 69-70).

Згідно із ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних ДПС України, яка міститься на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/) та наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 63-68):

- ТОВ «Рокко», код ЄДРПОУ - 32218976, індивідуальний податковий номер - 322189704623, номер свідоцтва платника ПДВ - 4026542, дата початку дії свідоцтва - 12.04.2005 року.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податків.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин ФОП ОСОБА_4 з контрагентом ТОВ «Рокко» укладений з метою отримання товару та послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення ст. 177 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримані податкові накладні.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_4 має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені (а.с. 47,49).

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представником позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту квітня 2012 року суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товарів та послуг, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 193.1 ст. 193, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05.03.2013 року № 0001561720 та від 05.03.2013 року № 0001571720 прийнято ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження, без мети, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; недобросовісно та нерозсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 142,19 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 142,19 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 17.09.2013 року № 46 (а.с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 142,19 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 05.03.2013 року № 0001561720 та від 05.03.2013 року № 0001571720.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 142,19 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова