Постанова

від 10.10.2013 по справі 826/7196/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7196/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Компанія Інтерлогос» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Компанія Інтерлогос» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.01.2013, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова скасуванню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено перевірку ПАТ «Компанія Інтерлогос» за результатами якої 21.12.2012р. складено акт №597/1-22-20-23712217 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Техносервіс Д», ПП «Інтекс ком», ТОВ «Лєроіл груп», ТОВ «Пластум» за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року.

Актом перевірки встановлено порушення п. 198.1, 198.6 статті 198, п. 201.4 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено значення ПДВ за 01.02.2011 року по 28.02.2011 року на суму 170916,63грн.

На підставі встановленого порушення відповідачем 14.01.2013 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0000312220, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 170 916,63грн. та 1грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення-рішення.

В основу обґрунтування свого рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, Окружний адміністративний суд м. Києва погодився з позицією відповідача щодо фіктивності господарських операцій позивача з зазначеними в акті перевірки контрагентами, так як ці операції не підтверджені первинними документами, та іншими належними доказами.

Колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Доказом того, що в структурі активів та власному капіталі позивача та його контрагента виникли зміни є наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.02.2011 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «Лєроіл груп» (Продавець) укладено договір №07 купівлі - продажу, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати Покупцеві у власність нафтопродукти, належної якості, а Покупець придбати і здійснити оплату в терміни і на умовах передбачених даним договором.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Лєроіл груп» виписано податкову накладну №1 від 04.02.2011 року на суму з ПДВ 526 953,92грн.

01.11.2010 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Пластум» (Експедитор) укладені договори №215/11 з Додатком до нього №1 від 01.11.2010 року, №216/11 з Додатком №1 від 01.11.2010 року, відповідно до яких Експедитор від свого імені та за рахунок Замовника забезпечує здійснення транспортно - експедиційних послуг.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ «Пластум» виписані податкові накладні №62 від 28.02.2011 року всього на суму 346396грн. та №63 від 28.02.2011 року всього на суму 27000грн.

01.11.2010 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Пластум» (Виконавець) укладено договір на технічне обслуговування №217/11 з Додатковими угодами №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 від 01.11.2010 року та від 01.01.2011 року, відповідно до якого Виконавець зобов'язується провадити технічне обслуговування об'єктів та обладнання, які перебувають в оренді або у власності Замовника.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Пластум» виписано податкову накладну №64 від 28.02.2011р. на загальну суму 125 150грн.

Зазначені операції були належним чином відображені у даних бухгалтерського та податкового обліку Підприємства.

Виконання вищевказаних послуг підтверджується належним чином оформленим первинними документами, зокрема: накладна №43201277, виписки платіжних доручень, товаро - транспортні накладні, акти приймання-передачі нафтопродуктів, копії залізничних накладних на перевезення нафтопродуктів, актами виконаних транспортно-експедиційних послуг.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок заниження податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Пластум» ТОВ «Лєроіл груп», не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Суд апеляційної інстанції також не може погодитись із висновками суду першої інстанції про нікчемність укладених договорів між позивачем та ТОВ «Пластум», ТОВ «Лєроіл груп» з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, що відповідачем вчинено не було.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Компанія Інтерлогос» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2013 р. - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 14.01.2013 року №0000312220.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.