Ухвала

від 01.10.2013 по справі 815/3410/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2013 р.Справа № 815/3410/13-а

Категорія: 8.2 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Бітова А.І.

суддів - Шевчук О.А.

- Джабурії О.В.

при секретарі - Орлик Л.Л.

з участю: представника товариства з обмеженою відповідальністю "Берег Юг" - Фадєєвої Лариси Володимирівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Берег Юг" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2013 році товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Берег Юг" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 квітня 2013 року:

- №0000782250 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB "Берег юг" (код ЄДРПОУ 36233280) з податку на прибуток у розмірі 184 728 грн.;

- №0000792250 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB "Берег юг" (код ЄДРПОУ 36233280) з податку на додану вартість (далі ПДВ) у розмірі 319 804 грн.;

- №0004001701 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB "Берег юг" (код ЄДРПОУ 36233280) з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3 222,74 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки не відповідають чинному законодавству та прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки.

Відповідач позов не визнав, вказуючи на правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та наявність порушень позивачем податкового законодавства, у зв'язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року адміністративний позов ТОВ "Берег Юг" задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС № 0000782250 від 17 квітня 2013 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС № 0000792250 від 17 квітня 2013 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС № 0004001701 від 17 квітня 2013 року.

В апеляційній скарзі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

На підставі виданих ДПІ у Малиновському районі м. Одеси направлень, відповідно до затвердженого плану перевірки (додаток № 1), згідно із п.77.1. п 77.4 ст.77 ПК України, проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Берег Юг" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2012 pоку, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами перевірки було складено акт №000047/15-32-22-50/36233280/10 від 04 квітня 2013 року яким встановлено порушення:

- п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств", п.138.2 п.138.4 ст.138 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 159 367 грн.;

- п.1.3, п.1.8 ст. 1, п.п.7.2.3 п.п.7.2.8 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.201.4 п.201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 263 781 грн.;

- ст. 163, абз. б, г пп.164.2.17 п.164.2 ст. 164, пп.165.1.9 п.165.1 ст. 165 ПК України, внаслідок чого донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 2 578, 19 грн.

На підставі акту, ДПІ винесені спірні податкові повідомлення-рішення №0000782250, №0000792250, №0004001701 від 17 квітня 2013 року.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані докази, які спростовують, викладені в акті перевірки, висновки відповідача щодо порушення податкового законодавства, а також підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (які втратили чинність, але регулювали спірні правовідносини на час їх виникнення).

В апеляційній скарзі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси вказується, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків , відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемних.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до п.п.5.2.1 п. 5.2 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Абзацом 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 ст. 5 цього Закону, заборонено встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат, крім зазначених у цьому Законі. Отже, підставою для включення певних видатків до складу валових є розрахункові, платіжні та інші документи, встановлені законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції (тобто, реальної зміни майнового стану платника податків).

Як вбачається з матеріалів справи, 05 січня 2011 року між ТОВ "Мостплюсс" та TOB "Берег Юг" укладено договір поставки №0501/3, згідно якого, поставляється Товар (металопродукція в цілому).

Підтвердженням виконання зазначеного договору є такі первинні документи, як договір поставки №0501/3, видаткові накладні, рахунки - фактура, податкові накладні, виписки з банківського рахунку (т. 1 а.с. 153-176).

Між ТОВ "Берег Юг" і ПП "Інстрейд-К" укладено договір купівлі продажу металопрокату в асортименті.

В підтвердження реальності цих господарських операцій позивачем надані рахунки фактури, видаткові накладні, податкові накладні, виписки з банківського рахунку (т.1 а.с.177-218).

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Крім того, судова колегія зазначає, що висновки відповідача ґрунтувалися лише на висновках акту ДПІ у Суворовському районі №5422/23-6/35819706 від 17 вересня 2010 року, складений "Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП "Інстрейд-К" з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за період з 01 березня 2010 року по 31 березня 2010 року", за результатами якого встановлено порушення в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "Інстрейд-К" з зазначеними в акті перевірки постачальниками та покупцями.

Також судова колегія критично ставиться до доводу апелянта про те, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, та відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемних, виходячи з наступного.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦК України) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦК України), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 ЦК України.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено Законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Також, судова колегія зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 208 ГК України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам Закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Разом з тим, положення ст. 207 та ст. 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (який втратив чинність, але регулював спірні правовідносини на час їх виникнення), мали можливість на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З наведеного слідує, що висновки про нікчемність правочинів відносяться до компетенції судів, а не податкових органів, відповідно, оскаржувані дії щодо викладення таких висновків в акті перевірки вчинені з перевищенням повноважень.

Податковим органом у Акті перевірки визначено про завищення позивачем ПДВ на загальну суму 263 781 грн. у зв'язку з тим, що ТOB "Берег юг" віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 97 747 грн. у зв'язку з придбанням товару у TOB "Транс агентство метал", TOB "Пілон вест" та ПП "ТТ-Транс.

Як вбачається з матеріалів справи, до складу податкового кредиту TOB "Берег Юг" були віднесені суми на підставі належним чином оформлених TOB "Транс агентство метал", TOB "Пілон вест", ПП "ТТ-Транс" на виконання господарських операцій визначених договорами податкових накладних, видаткових накладних виписки з банківських рахунків (т.1 а/с. 207-240).

Згідно п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено порядок обчислення та сплати ПДВ, у т.ч. і податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно ж з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Правомірність формування платником податку податкового кредиту і, відповідно, розрахунку суми бюджетного відшкодування надмірно сплаченого ПДВ визначається фактичним проведенням операцій (з придбання товару для використання у власній господарській діяльності) платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.

Судова колегія приходить до висновку, що позивачем доведено факт дійсності та легальності оподатковуваних господарських операцій належними первинними документами, тобто такими, що дають право позивачу віднести відповідні суми до податкового кредиту.

Суми ПДВ були включені позивачем до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні.

Також, податковий орган зазначає, що сума ПДВ в загальному розмірі 39 707 грн. по податкових накладних, виписаних TOB "Мостплюсс" та TOB "Дакар", безпідставно віднесена позивачем до податкового кредиту, оскільки вищезазначені контрагенти, в свою чергу, не відобразили податкові накладні в сумі своїх податкових зобов'язань, тобто фактично не підтвердили даний податковий кредит.

Судова колегія акцентує увагу на тому, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених у ціні товару до сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню, в розумінні Закону України "Про податок на додану вартість", не передбачається умова сплати цих сум до бюджету іншими контрагентами платника податків.

Частиною 2 ст. 61 Конституції України встановлюється, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких підстав, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про скасування податкових повідомлень-рішень, як таких, що прийняті протиправно.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 04 жовтня 2013 року.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: