Рішення

від 14.10.2013 по справі 910/14238/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14238/13 14.10.13

За позовом Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігвіс Л"

про стягнення 17 635, 92 грн.

Суддя Гавриловська І.О.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Новікова В.В.

Від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передано позов Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігвіс Л" про стягнення 9 300,66 грн. основного боргу, 663,10 грн. інфляційних нарахувань, 760,05 грн. 3% річних та 6 912,11 грн. пені за порушення умов договору № 7213 від 21.04.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2013 р. за даною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/14238/13, призначено справу до розгляду на 11.09.2013 р., зобов'язано сторін надати певні документи.

Представник позивача у судовому засіданні витребуваних ухвалою суду документів не надав, проте подав письмову заяву про зменшення розміру позовних вимог.

відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши подану заяву про зменшення позовних вимог, господарський суд прийняв її до розгляду.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав.

Ухвалою суду від 11.09.2013 р. розгляд справи відкладено до 30.09.2013 р., зважаючи на невиконання позивачем вимог ували суду та на неявку представника відповідача у судове засідання.

У судовому засіданні 30.09.2013 р. представник позивача повідомив, що 30.09.2013 р. подав через відділ діловодства суду документи на виконання вимог ухвали суду.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що дані документи відсутні в матеріалах справи на момент проведення судового засідання.

Представник позивача заявив письмове клопотання про продовження строку розгляду спору.

Розглянувши вищезазначене клопотання представника позивача, суд його задовольнив.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, про причини неявки не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи наведене, зважаючи на неявку представника відповідача у судове засідання, не виконання ним вимог ухвали суду та для дослідження доказів у справі, господарський суд відклав розгляд справи до 14.10.2013 р.

Через службу діловодства господарського суду позивач подав витребувані документи, а у судовому засіданні подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 9 300, 66 грн. основного боргу, 663, 10 грн. інфляційних втрат та 760,05 грн. 3% річних. Крім того, позивач подав заяву про відмову від позову в частині стягнення пені у розмірі 6 912, 11 грн., і ця відмова була прийнята судом.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, про причини неявки не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 14.10.2013 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Комунальним підприємством "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігвіс Л» (орендар, власник) був укладений договір про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території № 7213 від 21.04.2010 р.

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, предметом договору є надання виконавцем за плату орендарю (власнику) комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщення (будівля), загальною площею 181,50 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Керченська, 7/7 (підвал) 4 і участь орендаря (власник) у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території. Приміщення використовується для спортивно-оздоровчого комплексу.

Згідно з п. 2.1. договором № 7213 від 21.04.2010 р., орендар (власник) щомісячно сплачує підприємству вартість фактичного отримання комунальних послуг згідно виставлених постачальником табуляграм.

Пунктом 2.2. договору № 7213 від 21.04.2010 р. визначено, що розрахунки за отримані комунальні послуги здійснюються за діючими тарифами, встановленими відповідними державними органами; тарифи можуть бути змінені за рішенням відповідних державних органів і застосовуються при розрахунках по цьому договору без додаткового погодження сторін.

Відповідно до п. 2.3. вищевказаного договору, орендар (власник) зобов'язаний встановити прилади обліку, укласти прямі договори з постачальниками і самостійно сплачувати їм за спожиті комунальні послуги.

Згідно з п. 2.4. договору № 7213 від 21.04.2010 р., у випадку відсутності лічильника, розрахунок за використану воду і приймання стічних вод справляється за встановленими нормами.

Пунктами 2.5., 2.6. та 2.7. вищевказаного договору визначено, що кількість стічних вод, відведених від орендаря (власника) приймається рівним кількості використаної води (холодної і гарячої разом); крім плати за комунальні послуги орендар (власник) сплачує підприємству послуги з утримання будинку та прибудинкової території, розмір яких на день укладення договору становить 1,31х181,5=237,77 грн. на місяць; розмір цих витрат може коригуватися без додаткового погодження сторін в залежності від фактичних витрат в звітному періоді; орендар (власник) також оплачує за встановленими тарифами розмір відшкодування витрат за технічне та аварійне обслуговування внутрішньо будинкових мереж гарячого водопостачання та опалення (відшкодування внутрішньо будинкових мереж) в розмірі 0,051х181,5=9,26 грн. на місяць. Тарифи можуть бути змінені за рішенням відповідних державних органів і застосовуються при розрахунках по цьому договору без додаткового погодження сторін.

Відповідно до п. 4.1. договору № 7213 від 21.04.2010 р., орендар (власник) повинен сплачувати всі платежі, які передбачені цим договором незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 1 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 4.2. договору № 7213 від 21.04.2010 р.. встановлено, що за несвоєчасну оплату платежів, які передбачені цим договором, нараховується пеня в розмірі 1 % від суми боргу за кожен день затримки платежів, але не більше 100 % від суми боргу.

Згідно з пунктами 5.1. і 5.2. договору № 7213 від 21.04.2010 р., строк дії договору встановлено з 21.04.2010 р. до 21.04.2011 р.; дія договору продовжується на наступний строк, якщо жодна із сторін до його закінчення не попередить інші сторони про припинення договору.

Позивач в обґрунтування позовних вимог надав суду належним чином завірені копії рахунків-фактур за спірний період; облікових карток відповідача за спірний період; розшифровок рахунків абонента за спірний період, розшифровки по дебету в розрізі споживачів за розрахунковий період, нормативно-обгрунтований розрахунок нарахувань за комунальні послуги та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території за спірний період.

Позивач пояснив суду, що в порушення умов договору № 7213 від 21.04.2010 р. відповідач невчасно та не в повному обсязі виконував свої зобов'язання щодо оплати отриманих послуг, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість за період з 01.01.2011 р. до 31.05.2013 р. у розмірі 9 300, 66 грн.

За таких обставин позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та про відмову від вимоги про стягнення пені, звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігвіс Л» про стягнення 9 300,66 грн. основного боргу, 663,10 грн. інфляційних нарахувань та 760,05 грн. 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 7213 від 21.04.2010 р. про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо якості та своєчасності надання послуг від відповідача не надходило, тоді як відповідач за послуги у визначений договором № 7213 від 21.04.2010 р. строк розрахунок провів неналежним чином та не в повному обсязі.

Відповідач жодних обґрунтованих заперечень та належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігвіс Л» 9 300, 66 грн. основного боргу за послуги за договором № 7213 від 21.04.2010 р. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

КП "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації просить суд також стягнути з відповідача 663, 10 грн. інфляційних втрат та 760, 05 грн. трьох відсотків річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 7213 від 21.04.2010 р. за період з квітня 2011 р. до травня 2013 р. включно.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України № 37/327 від 20.01.11 р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України № 40/487 від 02.02.12 р. та № 15/065-11 від 01.02.12 р.

Зокрема, в постанові ВГСУ № 15/065-11 від 01.02.12 р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення .

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Враховуючи наведене, вірним є період нарахування інфляційних збитків за період з квітня 2008 р. до січня 2013 р. без виключення місяців, у яких індекс інфляції менший одиниці.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому помилково позивач не врахував зменшення інфляційних збитків, що пов'язані із встановленням рівня інфляції липні 2011 р., серпні 2011 р., травні 2012 р., червні 2012 р., липні 2012 р., серпні 2012 р., лютому 2013 р. на рівні 98,7 %, 99,6 %, 99,7 %, 99,7 %, 99,8 %, 99,7 % та 99,9% відповідно.

Враховуючи наведене, матеріальні втрати позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за визначений позивачем період є меншим, у зв'язку з чим господарський суд виконав власний розрахунок цих вимог, відповідно до якого втрати від інфляції за зазначений позивачем період становлять 372,17 грн.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 7213 від 21.04.2010 р., то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, за розрахунком суду підлягають стягненню 372, 17 грн. інфляційних втрат та 760, 05 грн. трьох відсотків річних за період з січня 2011 року до травня 2013 року включно.

Що стосується вимог позивача, заявлених у позовній заяві, про стягнення 6 912, 11 грн. пені, то господарський суд зазначає наступне.

У судовому засіданні 14.10.2013 р. представник позивача надав заяву про відмову від позову в частині стягнення пені.

Згідно зі ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Відповідно до пункту 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК України) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК України, тобто, перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

У відповідності до пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Приймаючи до уваги, що відмова КП "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від позовних вимог про стягнення пені в сумі 6 912, 11 грн. не суперечить чинному законодавству України і не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, і сторонам роз'яснено наслідки відмови позивача від позову, то за таких обставин господарський суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову та припинити провадження у справі в цій частині.

Таким чином, позов Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації до ТОВ «Лігвіс Л» підлягає задоволенню частково - щодо позовних вимог про стягнення 9 300, 66 грн. основного боргу, 372, 17 грн. інфляційних втрат та 760, 05 грн. 3% річних.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 93, 525, 526, 530, 546, 549, 551, 611, 614, 625, 626, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 232 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, п. 4 ст. 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігвіс Л» (04060, м. Київ, вулиця Щусєва, 3, код ЄДРПОУ 21602200) на користь Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (03087, м. Київ, вул. Волинська, 4 А, код ЄДРПОУ 35756971) 9 300 (дев'ять тисяч триста) грн. 66 коп. основного боргу, 372 (триста сімдесят дві) грн. 17 коп. інфляційних втрат, 760 (сімсот шістдесят) грн. 05 коп. 3% річних та 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат на оплату судового збору.

3. Прийняти відмову позивача від позовних вимог про стягнення пені в сумі 6 912,11 грн. та провадження у справі в цій частині припинити.

4. У решті позовних вимог відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення підписано 21.10.2013 р.

Суддя Гавриловська І.О.