Ухвала

від 10.09.2013 по справі 818/4130/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 р.Справа № 818/4130/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2013р. по справі № 818/4130/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджик Лок"

до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Меджик Лок", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.05.2013 року № 0000412202.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджик Лок" - задоволено.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції (Лебединське відділення) від 21.05.2013 року № 0000412202.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ст.ст. 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно з витягом з ЄДРПОУ, Товариство з обмеженою відповідальністю "Меджик Лок" зареєстровано як юридична особа, має ідентифікаційний код 35068041, основний вид діяльності - виробництво інших виробів із пластмас (а.с. 85), перебуває на обліку в Сумській МДПІ.

У період з 17.04.2013 р. по 23.04.2013 р. фахівцями Сумської МДПІ проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту за період з 01.10.2012 р. по 31.10.2012 р. по господарським операціям з ТОВ "Генбудінвест", за наслідками якої складено Акт № 109/22/35068041 від 30 квітня 2013 року (далі - Акт перевірки), (а.с. 10-13).

Згідно висновків Акту перевірки, встановлено порушення абзацу "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за жовтень 2012 року в сумі 11865 грн.

21 травня 2013 року заступником начальника Сумської МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення форми "В4" № 0000412202 про зменшення позивачеві розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2012 року у сумі 11865 грн. (а.с. 9).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту за жовтень 2012 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як свідчать матеріали справи, фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували відображені в Акті перевірки висновки податкового органу про завищення позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за жовтень 2012 суми податку на додану вартість за жовтень 2012 року.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено, що позивачем задекларовано податковий кредит по господарській операції згідно договору постачання № 20/09 від 20.09.2012, укладеного між ТОВ "Генбудінвест" (м.Харків) та ТОВ "Меджик Лок". Предметом договору є поставка рубільної машини МР 30 ЕТ з гідроподачею. За період з 01.10.2012 по 31.10.2012 ТОВ "Меджик Лок" задекларувало податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ "Генбудінвест" на загальну суму 11865 грн.

Однак видаткова накладна № РН - 171001 від 17.10.2012, виписана ТОВ "Генбудінвест" на адресу ТОВ "Меджик Лок", не містить обов'язкових реквізитів: місце складання; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (відсутній номер довіреності та дата її видачі представнику ТОВ "Меджик Лок").

Крім того, на підприємстві відсутній первинний документ, що підтверджує транспортування товару - рубільної машини МР ЗО ЕТ з гідроподачею з м.Харків до м.Лебедин.

Також в акті ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова про неможливість проведення зустрічної звірки по ТОВ "Генбудінвест" від 28.03.2013 № 273/2240/37318658 зроблений висновок, що господарська діяльність ТОВ "Генбудінвест" за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 має ознаки нереальності здійснення по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) у підприємств - постачальників та підприємств - покупців. Не встановлено факту передачі товарів (послуг) від контрагентів-продавців, у зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 року. Встановлено, що ТОВ "Генбудінвест" звіти 1-ДФ до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова не надавало. Від УДАІ ГУМВС України в Харківській області отримано відповідь від 11.03.2013 №2534, в якій повідомлено, що транспортні засоби за ТОВ "Генбудінвест" та директором ОСОБА_1 не значаться. Згідно відповіді Харківського міського управління юстиції в Харківській області, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості щодо ТОВ "Генбудінвест" відсутні.

За таких обставин, податковий орган дійшов висновку, що отримані податкові накладні по вищевказаних операціях не дають ТОВ "Меджик Лок" права на податковий кредит, оскільки дані податкові накладні не засвідчують факт отримання зазначеного товару. Натомість, матеріали перевірки свідчать, що документування господарських операцій із ТОВ "Генбудінвест" здійснювалося з метою формування податкового кредиту без реального здійснення операцій.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Судовим розглядом встановлено, що 20 вересня 2012 року між ТОВ "Генбудінвест" ( у якості постачальника) і ТОВ "Меджик Лок" (у якості покупця) укладено Договір поставки № 20/09 (далі - договір), згідно умов якого, постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти і оплатити на умовах договору рубільну машину МР30ЄТ з гідроподаючими вальцями в кількості, асортименті і за цінами, вказаними у накладних на відпуск товару (видаткова накладна), які є невід'ємною частиною договору (п. 1.1. договору).

Згідно з п. 2.4. договору, поставка товару здійснюється на умовах склад постачальника, доставка товару не входить у вартість товару і здійснюється силами і за рахунок покупця (а.с. 22, 23).

Передача рубільної машини вартістю 71190 грн., в т.ч. ПДВ 11865 грн., позивачеві підтверджується копією видаткової накладної № РН-171001 від 17 жовтня 2012 року, (а.с. 31), на якій є відбитки печатки покупця і постачальника та підписи осіб, відповідних за проведення господарської операції, а також копіями податкових накладних від 03.10.12 р. № 24, від 05.10.12 р. № 43 та від 12.10.12 р. № 88 (а.с. 25-27).

Проведення позивачем оплати за рубільну машину підтверджується копіями банківських виписок (а.с. 28-30).

Згідно з поясненнями представника позивача, транспортування рубільної машини здійснювалось власним автомобілем позивача КАМАЗ 55102 НОМЕР_1 водієм ОСОБА_2, на підтвердження чого надано копію подорожнього листа № 10/1 к від 17 жовтня 2012 року (а.с. 32) та копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 74), згідно з яким власником вказаного автомобіля є ТОВ "Меджик Лок".

Оформлення відрядження працівників ТОВ "Меджик Лок" ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ТОВ "Генбудінвест" 17 жовтня 2012 року підтверджується копією наказу про службове відрядження № 121 від 16.10.12 р. (а.с. 67).

Виписка позивачем довіреності від 17.10.12 р. на отримання ОСОБА_3 товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Генбудінвест" підтверджується копію журналу реєстрації довіреностей (а.с. 68).

Прибуття ОСОБА_2 і ОСОБА_3 17 жовтня 2012 року до ТОВ "Генбудінвест" м. Харків підтверджується копіями посвідчень на відрядження від 16 жовтня 2012 року з відмітками ТОВ "Генбудінвест", скріпленими печатками (а.с. 97, 99).

Оприбуткування позивачем придбаної у ТОВ "Генбудінвест" рубільної машини підтверджується копіями журналу-ордеру та бухгалтерською довідкою (а.с. 87, 88).

Фактична наявність у позивача рубільної машини підтверджена Актом перевірки і не заперечувалась представником відповідача в судовому засіданні.

Згідно з витягом з ЄДРПОУ, Товариство з обмеженою відповідальністю "Генбудінвест" зареєстровано як юридична особа, має ідентифікаційний код 37318658, місцезнаходження - м. Харків, вул. Космічна, 26, оф. 610 (а.с. 84).

Згідно з даними Реєстру платників ПДВ, свідоцтво платника ПДВ видане ТОВ "Генбудінвест" 08.05.12 р., анульовано 23.01.13 р. у зв'язку зі зміною місцезнаходження; позивачеві видано свідоцтво платника ПДВ 19.12.2009 року, яке на момент розгляду справи є чинним (а.с. 100, 101).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Генбудінвест", повністю підтверджені відповідними первинними документами (договір, видаткові і податкові накладні, подорожній лист, банківські виписки, документи на відрядження тощо).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що Сумською МДПІ безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України.

Доводи податкового органу щодо наявності підстав для зменшення позивачу сум податку на додану вартість, віднесених до складу податкового кредиту, через неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Генбудінвест", у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням і відмовою надати документи для перевірки, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги.

Колегія суддів зазначає, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету. Платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

При цьому, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Так, 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Разом з тим, податковий орган не довів при вирішенні справи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, що правочин вчинено позивачем з метою безпідставного податкового кредиту з податку на додану вартість.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Генбудінвест", не відповідають дійсності, що укладення договору поставки № 20/09 від 20.09.2012 року не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Щодо посилання відповідача в обґрунтування нікчемності спірного правочину на неналежне оформлення документів на транспортування товару від ТОВ "Генбудінвест" до позивача та видаткової накладної № РН-171001 від 17.10.2012 р., колегія суддів зазначає, що за наявності достатньої кількості доказів, які підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій, окремі недоліки певних первинних документів самі по собі не можуть бути безумовною підставою для позбавлення їх сили звітного бухгалтерського документа, а відтак позбавлення покупця права на формування валових витрат та податкового кредиту. Отже, відсутність певних реквізитів або допущення певних помилок само по собі не є підставою для висновку про нездійснення добросовісним суб'єктом господарювання господарських операцій.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно, у відповідності з приписами чинного законодавства включено суму податку на додану вартість з вартості придбаної у ТОВ "Генбудінвест" продукції до складу податкового кредиту за жовтень 2012 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки № 109/22/35068041 від 30 квітня 2013 року порушень та правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 21.05.2013 року № 0000412202 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 21.05.2013 року № 0000412202, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про його скасування є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2013 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2013р. по справі № 818/4130/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Перцова Т.С. Русанова В.Б. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.