Постанова

від 22.10.2013 по справі 920/371/13-г

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2013 р. Справа № 920/371/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - Пасічника А.В. за довіреністю б/н від 24.09.2013 р.,

1-го відповідача - Бондаренка С.Л. за довіреністю №828-13 від 16.09.2013 р.,

2-го відповідача - не з'явився,

3-ої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№2308С/3-11) на рішення господарського суду Сумської області від 04.07.13 у справі № 920/371/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ-Екопроект", м. Суми

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Делівері", м. Донецьк

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиагростандартметрологія", м. Суми

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_3, м. Севастополь

про стягнення 23940,76 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 р. позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КБ-Екопроект", звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів кошти у розмірі 23940,76 грн. в якості відшкодування завданої ними матеріальної шкоди.

03.07.2013 р. позивач подав заяву про зміну позовних вимог, у порядку ст.ст. 22,78 ГПК України, в якій відмовився від позовних вимог до другого відповідача і просив суд стягнути з першого відповідача кошти у розмірі 23940,76 грн. в якості відшкодування завданої ним матеріальної шкоди.

Рішенням господарського суду Сумської області від 04 липня 2013 року у справі № 920/371/13-г (суддя Левченко П.І.) прийнято відмову позивача від позову до другого відповідача. Припинено провадження у даній справі щодо позовних вимог позивача до другого відповідача на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України. У задоволенні позовних вимог до першого відповідача відмовлено повністю.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 04 липня 2013 року у даній справі скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог до першого відповідача та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити повністю. В частині припинення провадження щодо позовних вимог позивача до другого відповідача залишити без змін, крім того, судові витрати покласти на відповідача.

Як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, заявник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд неповно з'ясував обставини справи, дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права.

ОСОБА_3 у відзиві від 08.08.2013р. (вх.6701) з вимогами апеляційної скарги погоджується. Зокрема, посилається на те, що оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях, якими суд не має права обґрунтовувати рішення.

ТОВ "Делівері" у відзиві від 19.09.2013р. (вх.9068) проти вимог апеляційної скарги заперечує, стверджує, що наведені в апеляційній скарзі доводи не підлягають задоволенню.

У призначене судове засідання прибули представники позивача і 1-го відповідача та надали пояснення по справі.

Уповноважені представники 2-го відповідача (припинено провадження) та третьої особи не з'явилися. 3-я особа - ОСОБА_3 про причини неявки апеляційний суд не повідомив, хоча, відповідно до встановленого законодавством порядку, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Ухвала апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження, направлена на належну адресу ОСОБА_3, повернулася на адресу суду з довідкою пошти, в якій зазначена причина повернення - "за закінченням терміну зберігання".

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, додаткових пояснень до скарги та відзивів на скаргу, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як свідчать матеріали справи, згідно з квитанцією про приймання вантажу СУ-3-1510 Товариство з обмеженою відповідальністю "Делівері" (експедитор) 18.09.2012 р. прийняв від Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ-Екопроект" (вантажовідправник) вантаж для доставки його з м. Суми до м. Севастополя отримувачу - ОСОБА_3 (вантажоотримувач), що є платником вартості перевезення.

В даній квитанції зазначено наступне: найменування вантажу - будівельні матеріали, кількість місць -1, об`єм - 4,5 м куб., вага - 167 кг, вартість перевезення з додатковими послугами - 1458,00 грн., пломбування відсутнє; вантажовідправник зобов`язаний перевірити правильність усіх відомостей про відправку вантажу, вказаних у цій квитанції, а також, що транспортування вантажів здійснюється на підстав "Правил транспортного експедирування вантажів (багажу)", розроблених ТОВ "Делівері" (далі Правила). Відправка вантажу свідчить, що клієнт ознайомлений та приймає вищезгадані Правила. Упаковка вантажу (багажу) повинна відповідати вимогам, встановленим Правилами та забезпечувати збереження вантажу при транспортуванні.

Товариство з обмеженою відповідальністю "КБ-Екопроект" у позовній заяві посилається на те, що представник експедитора на території вантажовідправника оглянув вантаж. Жодних претензій щодо його стану, необхідності пакування, маркування і т.і. не було висловлено, більше того, вантаж (станція) пройшов вихідний внутрішній контроль якості, що підтверджується актом контролю по якості від 14.09.2012р. Вантаж було доставлено третій особі - ОСОБА_3, однак при його отриманні він помітив пошкодження і відмовився приймати вантаж. ОСОБА_3 звернувся до співробітників експедитора з проханням роз'яснити - яким чином необхідно оформити факт виявлення пошкодження вантажу, на що йому вказали скласти заяву (копія додається), натомість не запропонували скласти акт чи інший документ на підтвердження факту пошкодження вантажу. ОСОБА_3 на території складу представництва 1-го відповідача у м. Севастополі зробив фотознімки пошкодженої станції. Вантаж було повернуто позивачеві. Після його отримання, співробітниками позивача 24.09.2013р. був проведений детальний огляд пошкоджень, за наслідками якого було складено акт приймання вантажу по кількості і якості, форма якого була отримана з сайту 1-го відповідача (т.1 а.с.21). Причому керівник служби безпеки 1-го відповідача у телефонній розмові вказав, що представники 1-го відповідача для підписання акту огляду пошкодженого вантажу не з'являться і акт підписувати не будуть. А тому вантаж було оглянуто у присутності незацікавленої особи - Приватного підприємця ОСОБА_4, який було ним підписано. Пізніше, комісія з працівників позивача провела детальне дослідження пошкоджень станції і визначила суму завданої шкоди, що було оформлено актом від 27.09.2012 р. (т.1 а.с.24-25). Позивач звернувся до 1-го відповідача з вимогою відшкодувати завдану шкоду, однак останній відмовив у її задоволенні, мотивуючи тим, що вантаж не був належним чином упакований і не були складені акти на підтвердження факту заподіяння шкоди.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції з вищевказаних фактів зазначає, що при доведенні своєї позиції по справі ТОВ "КБ-Екопроект" безпідставно не приймає до уваги вищезгадані Правила транспортного експедирування вантажів (багажу), розроблені ТОВ "Делівері" (далі Правила), на підставі яких здійснювалось транспортування вантажу у даному випадку, з якими ознайомлений та які прийняв (з якими погодився) позивач.

Проте, з такими висновками місцевого господарського суду не погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Так, дійсно вищевказаними Правилами передбачено пакування вантажу (багажу), однак як стверджує позивач та не спростовано 1-м відповідачем, з Правилами позивача не ознайомили і під час приймання вантажу - правила не надали. Правила ТОВ "Делівері" передбачають пакування, однак зазначається, що у разі відсутності пакування експедитор має право здійснити перевезення, однак всі ризики покладаються на замовника. При цьому в п. 1.6. цих же Правил зазначається, що вантаж, наданий до перевезення у стані, що не відповідає Правилам перевезення, приймається з обов'язковою вказівкою про невідповідність пакування вантажу вищевказаним Правилам (вказується про те, що здійснюється перевезення без пакування). І тільки в цьому випадку експедитор не несе відповідальності за збереження вантажу при транспортуванні.

У відповідності до п. 10.4. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 (далі Правила перевезень №363) вантаж, який був поданий замовником у стані, що не відповідає правилам перевезень, і не був приведений у відповідний стан у строк, що забезпечує своєчасне відправлення, вважається неподаним, а перевезення таким, що не здійснилося з вини замовника.

Дана норма є імперативною, в ній не вказано, що сторони можуть домовитись про інше. Отже, ця норма є пріоритетною перед положенням Правил транспортного експедирування вантажів (багажу), розроблених ТОВ "Делівері", а тому має застосовуватись саме норма Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства Транспорту України № 363 від 14.10.97.

Важливо зазначити, що відповідно до Розділу 4 Правил транспортного експедирування вантажів (багажу), розроблених ТОВ "Делівері", на які посилається 1-й відповідач, завантаженням та вивантаженням вантажу (багажу) керує працівник експедитора, який самостійно визначає послідовність, порядок завантаження, а також чи відповідає наданий до перевезення вантаж вищевказаним Правилам.

Згідно зі ст. 933 Цивільного кодексу України у разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації, експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі.

Також статтею 10 Правил перевезень № 363 встановлено, що експедитор має право не приступати до виконання обов'язків за договором транспортного експедирування до отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації щодо властивостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов'язків, передбачених договором транспортного експедирування.

Таким чином, представник 1-го відповідача, виявивши неналежне пакування вантажу, мав попередити про це позивача і відмовитись від експедирування. Натомість, представник 1-го відповідача прийняв вантаж до перевезення.

1-й відповідач факт отримання вантажу від позивача за накладною або за актом приймання по кількості та якості заперечує, посилаючись на те, що огляд зовнішнього стану та цілісності вантажу не перевіряв та підписів на інших документах, крім квитанції не робив. Всі відомості відносно властивостей вантажу були занесені до квитанції за даними позивача. При відправленні вантажу позивач не заявляв ніяких вимог к особливим умовам та заходам обережності для забезпечення його збереження під час транспортування. Посилається на порушення позивачем "Правил транспортного експедирування вантажів", розроблених ТОВ "Делівері" щодо пакування та маркування вантажу, на невідповідність ваги та назви вантажу, на приймання вантажу позивачем в односторонньому порядку за кількістю та якістю, на недоведеність позивачем: вини першого відповідача, розміру завданої позивачу шкоди, протиправних дій першого відповідача та причинного зв`язку між протиправними діями та заподіяною шкодою.

Для повного, всебічного та об'єктивного з'ясування усіх обставин справи колегією суддів ухвалою від 25.09.2013р. були витребувані наступні додаткові письмові докази та пояснення, а саме: належності станції до товарів групи "Ж", паспорт виробу; передачі відповідальною особою експедитору вантажу (станції) вагою 190 кг та вартістю 27900,00 грн. (а не будматеріалів вагою 167 кг на суму 1458,00 грн.); відсутності обов'язку пакування вантажу та відповідальності за наслідки неправильної упаковки, з посиланням на законодавство; виникнення пошкоджень вантажу під час транспортування вантажоотримувачу; виклику експедитора для приймання пошкодженої продукції; правомірності складання одностороннього акту приймання вантажу (без порушення вимог законодавства); розрахунку суми втрат на ремонт та заміну пошкоджених елементів (суми позову).

Дослідженням наданих позивачем додаткових доказів, колегією суддів встановлено наступне.

Належність станції до групи "Ж" зазначено у технічних умовах ТУ У 29.2-37186106-001:2010, наявних в матеріалах справи. Зокрема, у розділі 5 "Транспортування і зберігання" вказується, що у залежності від дії механічних факторів, станція належить до групи "Ж" по ГОСТ 23170.

Вказана у спірній квитанції вага 190 кг - це вага, яка зазначена на сайті позивача у графі "Оазис" - СЦ-НК- 6, а також на рекламних матеріалах, в технічних умовах ТУ У 29.2-37186106-001:2010, а також паспорті виробу, і це вага орієнтовна, усереднена. Кожен окремий виріб може комплектуватись у залежності від замовлення (різними можуть бути типи компресорів, довжина патрубків, додаткові підсилюючі засоби (у разі використання станції на слабко несучих ґрунтах чи гірських територіях, де можливі зсуви ґрунту, тощо), глибина закопування). У залежності від конкретного комплектування змінюється і загальна вага. Тому вказана у монтажних схемах вага - є орієнтовною і фактично може незначно відрізнятись. Всі ці фактори і впливають на кінцеву вагу станції.

ОСОБА_3 була відвантажена станція у базовій комплектації, вага якої має становити 166,5 кг. У квитанції ТОВ "Делівері" вказана вага "будівельних матеріалів" - 167 кг. Факт замовлення ОСОБА_3 станції в базовій комплектації підтверджується договором поставки №120810 від 23.08.2012р. , у специфікації №1 до якого вказується - станція очистки стічних вод "Оазис" - СЦ-НК- 6. Вартість станції відповідно до специфікації №1 становить 27900,00 грн. (т.1 а.с.42). Ця ж вартість зазначена і у видатковій накладній №59 від 17.09.2012р. (т.1 а.с.15) і в рекламних матеріалах позивача, наданих до матеріалів справи.

Сума 1458,00 грн. - є вартістю перевезення станції експедитором до м. Севастополь. Ця сума вказана у відповідній графі квитанції.

Крім того, замовлення і відправка саме цієї станції, а не інших будівельних матеріалів підтверджується також листом ТОВ "Делівері" від 12.10.2012 р. № 617-12 та листом ТОВ "Делівері" № 667-12 від 31.10.2012 р., у якому ТОВ "Делівері" пояснює, що внаслідок відсутності пакування, воно не несе відповідальності за пошкодження вантажу. Однак ТОВ "Делівері" у жодному листі не заперечує проти того, що перевозилась саме станція "Оазис" - СЦ-НК- 6, а не інші будівельні матеріали. Крім того, 3-я особа ОСОБА_3 підтвердив у відзиві на апеляційну скаргу, що в приміщення ТОВ "Делівері" у м. Севастополь він оглядав і фотографував саме станцію "Оазис" - СЦ-НК- 6.

Відповідно до вказаного ГОСТ умови транспортування поділяються на такі

категорії:

Легкі "Л" (перевезення автомобільним транспортом без перевантажень до 200 км);

- Середні "С" (перевезення автомобільним транспортом з кількістю перевантажень до 4 на відстань до 1000 км);

- Жорсткі "Ж" (перевезення автомобільним транспортом з будь якою кількістю перевантажень на відстань більше 1000 км).

Тобто, кожні наступні умови розраховані на більш жорсткі умови перевезення, а це означає, що товари групи "Ж" можуть перевозитись за умовами, що віднесені до груп "Л" та "С".

В пунктах 2.5, 2.6 ГОСТ 23170 вказується, що товари групи "Л" дозволяється перевозити без пакування за умови, що вони перевозяться в закритих автомобілях. А у разі транспортування у відкритих автомобілях, товари групи "Л" та "С" можна перевозити без пакування за умови відсутності перевантажень.

Звичайно, якщо такі умови встановлені для товарів груп "Л" та "С", які є більш вимогливими до умов транспортування, то ці ж умови дійсні і для товарів групи "Ж" - розрахованих на найбільш негативні умови перевезення.

Відповідач вказував у відзиві, що згідно з п. 2.7 ГОСТ 23170 для товарів групи "Ж" слід передбачати для конкретних видів виробів на тарі додаткові кріплення у вигляді поясів, планок, тощо. Однак це не означає, що ці товари не можуть перевозитись без пакування, це означає, що оскільки ці товари можуть перевозитись з будь-якою кількістю перевантажень на відстані більше 1000 км, то з метою забезпечення їх цілісності можна передбачити додаткові кріплення для тари. Однак, оскільки товари групи "С" дозволяється перевозити без пакування і здійснювати перевантаження не більше 4 разів, то, відповідно, і товари групи "Ж" можна перевозити без пакування з числом перевантажень як мінімум 4 рази.

Таким чином, оскільки перевезення з м. Суми до м. Севастополь не передбачає 4 чи більше перевантажень, а відстань є меншою за 1000 км, то без пакування можна перевозити навіть товари групи "С", а отже, це можна робити відносно товарів групи "Ж", до якої і належить станція "Оазис" - СЦ-НК- 6.

Більше того, у відзиві на позовну заяву ТОВ "Сумиагростандартметрологія" з наведенням відповідних кількісних показників засвідчує, що міцність матеріалу корпусу станції значно переважає міцність таких пакувальних матеріалів, як дерево чи пінопласт. Отже, з технічної точки зору обґрунтовується відсутність потреби у застосуванні тари.

Наведені ТОВ "Сумиагростандартметрологія" у відзиві показники міцності станції свідчать, що вона є більш міцною, ніж матеріали, з яких виготовляють тару. Отже, можна передбачити, що шкода була завдана саме внаслідок аварії чи падіння. Це ж підтверджується і свідченнями ОСОБА_3, який у відзиві на позов вказував, що на станції були сліди землі і бруду.

Таким чином, згідно з ТУ У 29.2-37186106-001:2010, ГОСТ 23170 позивач не зобов'язаний пакувати станцію "Оазис" - СЦ-НК- 6 для її транспортування.

Згідно з п. 10.4. Правил перевезень N 363 вантаж, який був поданий замовником у стані, що не відповідає правилам перевезень, і не був приведений у відповідний стан у строк, що забезпечує своєчасне відправлення, вважається неподаним, а перевезення таким, що не здійснилося з вини замовника.

Вказана норма є імперативною. Законодавство не дозволяє відступати від її змісту. Отже, у разі виявлення представником 1-го відповідача неналежного пакування, він мав відмовитись від перевезення.

Тобто, або відповідач здійснив перевезення, не маючи на це права, або не вважав відсутність пакування порушенням відповідних нормативних вимог.

Крім того, згідно з п. 1.6 Правил, вантаж, який був наданий вантажовідправником до перевезення у стані, що не відповідає правилам перевезення і не був доведений до відповідного стану у строк, що забезпечує своєчасне його відправлення, приймається до перевезення з вказівкою про невідповідність упаковки цим Правилам. У цьому випадку експедитор не несе відповідальність за цілісність вантажу під час транспортування.

Таким чином, представник 1-го відповідача, виявивши неналежне пакування вантажу, мав попередити про це позивача і відмовитись від експедирування. Натомість, відмітка про невідповідність пакування багажу правилам ТОВ "Делівері" на жодному документі не ставилась. Тобто, представник ТОВ "Делівері" прийняв вантаж до перевезення без застережень, визнавши, що вантаж передається до перевезення у стані, який повністю відповідає вимогам Правил 1-го відповідача. А тому ТОВ "Делівері" несе повну відповідальність за шкоду, заподіяну вантажу під час його перевезення незалежно від наявності чи відсутності пакування.

Факт наявності пошкоджень станції на час її знаходження на території ТОВ "Делівері" у м. Севастополь зафіксовано ОСОБА_3 у своїй заяві від 22.09.2012 р., а також у листах ТОВ "Делівері" № 667-12 від 31.10.2012 р. та № 617-12 від 12.10.2012 р., де 1-й відповідач визнає, що пошкодження стались під час транспортування вантажу за квитанцією № СУ-3-1510 от 18.09.2012 г., однак відмовляється відшкодувати завдані збитки не у зв'язку із відсутністю факту пошкодження станції при транспортуванні, а у зв'язку з відсутністю вини експедитора .

Згідно з п. 15.1 Правил перевезень N 363, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом.

Відповідно до п. 15.4. цих правил жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом.

Таким чином, і перевізник і вантажовідправник разом несуть обов'язок скласти такий акт.

У п. 15.5. Правил перевезень N 363 зазначено, що при відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони.

Це означає, що ТОВ "Делівері" і під час видачі вантажу ОСОБА_3, і під час видачі вантажу позивачу самостійно мало скласти такий акт, а у разі відмови іншої сторони його підписати - скласти його в односторонньому порядку із залученням третьої особи.

Отже позивач не повинен доводити факт звернення до 1-го відповідача щодо складання такого акту. Відсутність аналогічного, складеного в односторонньому порядку акту з боку 1-го відповідача свідчить про порушення ним вищевказаних Правил і ігнорування свого обов'язку щодо складання акту. Такий обов'язок у внутрішніх Правилах не передбачено. Натомість Правила перевезень N 363, є нормативним актом і розповсюджується на всіх перевізників, вантажовідправників та вантажоодержувачів. Його норми є імперативними і не підлягають зміні сторонами правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що підставою заявленого позову про відшкодування матеріальної шкоди щодо 1-го відповідача є неналежне виконання ним договору транспортного експедирування, а саме - невжиття заходів щодо неприйняття вантажу до експедирування, у зв'язку з відсутністю необхідного пакування вантажу під час перевезення.

Цивільним кодексом України відносини перевезення вантажів та транспортного експедирування регулюються за окремими договорами, окремими главами -64 та 65.

Так, згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюються за договором перевезення.

Стаття 909 Цивільного кодексу України містить визначення договору перевезення як договору, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до статті 306 Господарського кодексу України перевезення вантажів у цьому Кодексу визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводом.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення глави 65 Цивільного кодексу України (транспортне експедирування) поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльніст" танспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Не приймаючи вищенаведені твердження відповідача, колегія суддів зазначає, що 1-м відповідачем не доведено і зворотного факту про те, що ним було здійснено ознайомлення позивача з Правилами. Не надано доказів правомірності дій експедитора при прийнятті вантажу у стані, що не відповідає вимогам цих правил і без вказівки про невідповідність пакування та виникнення відповідальності за збереження вантажу у позивача та доказів вжиття усіх залежних від експедитора заходів для недопущення правопорушення, дотримання ним правил навантажувально-розвантажувальних робіт і перевезення, відсутності в діях вини у заподіянні шкоди (пошкодженні вантажу).

Фактично ж, ніде про прийняття вантажу без пакування експедитор не зазначив, чим сам порушив власні умови Правил. І отже, якщо припустити, що пошкодження вантажу сталось внаслідок неналежного пакування, однак представник 1-го відповідача мав змогу запобігти такому пошкодженню і усунення вказаних наслідків цілком залежало від нього, тому з експедитора не знімається відповідальність за заподіяну шкоду.

Таким чином, представник 1-го відповідача, виявивши неналежне пакування вантажу, мав попередити про це позивача і відмовитись від експедирування. Натомість, представник 1-го відповідача прийняв вантаж до перевезення.

Згідно з актом, який було складено позивачем після повернення йому пошкодженого товару, розмір заподіяної шкоди склав 23940,76 грн.

Завдана шкода відшкодовується за умови вини і причинного зв'язку між діями і наслідками у вигляді шкоди.

Так, відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання , або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до п. 6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 01.04.1994 № 02-5/215, важливим є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Відповідно до положень частини 1 пункту 5 статті 3 Цивільного кодексу України однією з загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу.

Такі висновки суду знаходять своє підтвердження і у пункті 4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України N 02-5/215 від 01 квітня 1994 року "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди".

У пункті 6 вищезазначених Роз'яснень визначено, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником 1-го відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Законодавцем визначено, що цивільні права та обов'язки, згідно частини 1 та 2 пункту 3 статті 11 Цивільного кодексу України, виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До однієї з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків віднесено завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до положень частини 2 пункту 8 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 1166 Цивільного кодексу України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Одночасно, відповідно до вимог статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Статтею 1192 Цивільного кодексу України передбачені способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, за якою, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів, враховуючи вищенаведені факти у сукупності з зазначеними нормами чинного законодавства вважає, що позовні вимоги позивача узгоджуються з приписами ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, а також ст.1192 ЦК України, оскільки ним вибраний вірний спосіб захисту своїх інтересів. У відповідності до зазначених норм законодавства, одним із способів захисту права є відшкодування майнової шкоди ( завданих збитків ) потерпілому.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що шкода, завдана майновим інтересам позивачів неправомірними діями працівників ТОВ "Делівері" при наданні ними послуг транспортного експедирування у розмірі 23970,76 грн., має бути у повному обсязі відшкодована 1-м відповідачем, оскільки в даному випадку дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою, заподіяною позивачеві є безпосередній причинний зв'язок та є вина ТОВ "Делівері".

Дані висновки підтверджуються також і у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27 березня 1992 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановивши, що права та законні інтереси ТОВ "КБ-Екопроект" дійсно були порушені у вигляді завдання шкоди його майну з боку ТОВ "Делівері", дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. При цьому колегія суддів також враховує, що 1-м відповідачем не надано жодного ґрунтовного заперечення щодо позовних вимог та вимог апеляційної скарги, який би надав суду підстави для відмови у їх задоволенні, тобто 1-м відповідачем доводи позивача не спростовані.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ "КБ-Екопроект" та скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення в цій частині прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи. З прийняттям в цій частині нового рішення, яким позов має бути задоволено. В іншій частині оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для скасування цієї частини рішення колегія суддів не вбачає.

Питання про судові витрати вирішується відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 04.07.2013р. у справі № 920/371/13-г в частині відмови у задоволенні позовних вимог до 1-го відповідача скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Делівері" (83001 , м. Донецьк вул. Р. Люксембург, 12а, код ЄДРПОУ 31738765, р/р 26000098018711 у ДФ ПАТ "Кредитпромбанк", МФО 335593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ-Екопроект" (40007, м. Суми, вул. Черкаська 7, код ЄДРПОУ 37186106, р/р 26002060496629 у ПАТ "Приватбанк", МФО 337546) 23970,76 грн. матеріальної шкоди, 1720,50 грн. судового збору за подання позову, 860,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення господарського суду Сумської області від 04.07.2013р. у справі № 920/371/13-г залишити без змін.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 21.10.2013 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Істоміна О.А.