Постанова

від 23.10.2013 по справі 805/2948/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Ушенко С.В.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року справа №805/2948/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Геращенка І.В.

суддів Арабей Т.Г., Губської Л.В.

секретар судового засідання Борисова А.А.

за участю представників сторін:

від позивача - Чернопис А.І. - за довір. від 18.01.2013 року № 1/1

від відповідача - Цуканов С.А. - за довір. від 20.08.2013 року № 35

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олві» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року у справі № 805/2948/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олві» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкових повідомлень рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олві» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкових повідомлень рішень від 29.01.2013 року №0000041503/2126 та №0000031503/2053.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року у справі № 805/2948/13-а (суддя Ушенко С.В.) у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року проведено заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцією у м. Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Позивачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Вважає, що постанова суду прийнята при неповному та невсебічному досліджені усіх матеріалів справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Наголошує на тому, що має місце факт реального вчинення господарської операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Перша технологічна компанія - СТГ» з придбанням товару (будівельних матеріалів).

Зазначає, що транспортною документація обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не факт поставки (придбання) товару, тобто, транспорті документи не мають жодного відношення до встановлення факту поставки позивачем товару.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого заперечував представник відповідача.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олві» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Краматорської міської ради Донецької області 25.02.2002 року за № 12701200000000434, ідентифікаційний код 31875400 внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, види діяльності за КВЕД-2010: будівництво житлових і нежитлових будівель; виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; інші роботи із завершенням будівництва; інші спеціалізовані будівельні роботи; неспеціалізована оптова торгівля; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

Перебуває на податковому обліку в Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби, є платником податку на додану вартість.

03 травня 2011 року між ТОВ «Олві» (Покупець) та ТОВ «Перша технологічна компанія - СТГ» (Постачальник) укладено Договір постачання № 05/03-11, згідно якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю згідно його заявки товар, а покупець зобов'язується належним чином прийняти та своєчасно оплатити його в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Пунктом 3 Договору встановлено, що поставка товару здійснюється за домовленістю сторін. Строк поставки товару складає 5 календарних днів з моменту отримання заявки (усної або письмової) від покупця. Згідно п. 5 Договору загальна сума договору складає 1000000,00 грн., в т.ч. ПДВ. Відповідно до п. 6 розрахунки за зазначеним договором між сторонами здійснюються шляхом перерахування покупцем на розрахунковий рахунок постачальника грошових коштів протягом 5 календарних днів з моменту поставки товару покупцю. Розрахунки між сторонами можуть здійснюватись в натуральній, вексельній та іншій, що не суперечить законодавству України, формі. Відповідно до п. 7 Договору підписання накладних уповноваженою особою покупця, що діє на основі довіреності, свідчить про прийняття товару відповідної якості та кількості. Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за кількістю, вказаною в накладних, за якістю - згідно технічним умовам виготовлення товару. Строк дії зазначеного Договору згідно п.12 - до 31.12.2011 року.

На виконання вказаного договору надано: виписані ТОВ «Перша технологічна компанія - СТГ» накладні (видаткові) № 6442 від 15.08.2011 року, № 6443 від 15.08.2011 року, № 6445 від 16.08.2011 року, № 6446 від 16.08.2011 року, № 6448 від 22.08.2011 року та податкові накладні № 545 від 15.08.2011 року, № 604 від 15.08.2011 року, № 605 від 16.08.2011 року, № 606 від 16.08.2011року № 786 від 22.08.2011 року, договір про надання автопослуг від 10.08.2011 року № 10/08-11, укладений з ПрАТ «Вестастрой», та складені на його виконання документи бухгалтерського обліку: рахунок-фактура від 31.08.2011 року №31/08-125, акт сдачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.08.2011 року № ОУ-0000352, подорожні листи вантажного автомобіля від 16.08.2011 року та від 22.08.2011 року, товарно-транспортні накладні від 16.08.2011 року та від 22.08.2011 року, а також договір на транспортні послуги від 03.05.2011 року №3/05-11, укладений з ПрАТ «Промстроймонтаж», та складені на його виконання документи бухгалтерського обліку: рахунок-фактура від 31.08.2011року № СчФ-000231, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.08.2011 року № ОУ-0000304, товарно-транспортна накладна від 15.08.2011 року, подорожній лист вантажного автомобіля № 761508 від 15.08.2011 року, банківські роздруківки про рух грошових коштів по розрахунковому рахунку позивача, відповідно до яких розрахунки між суб'єктами господарювання за товар проводились у безготівковій формі, на час розгляду справи здійснені не в повному обсязі.

Суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного звітного (податкового) періоду.

На підставі ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України та наказу № 1321 від 21.12.2012 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Олві» щодо взаємовідносин з ТОВ «Перша технологічна компанія - СТГ» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки податковим органом був складений акт від 10.01.2013 № 28/15-3-31875400 та встановлені порушення: п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами і доповненнями), а саме: встановлено заниження податку на додану вартість всього на суму 13349 грн., у т.ч. за серпень 2011 року у сумі 13349 грн.

29 січня 2013 року Державною податковою інспекцією у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби на підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення:

- згідно з п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України № 0000041503/2126 форми «В4», позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, відображеної в податковій декларації за серпень 2011 року, на 6457,00 грн.;

- згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України № 0000031503/2053 форми «Р», позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8615,00 грн., з яких за основним платежем - 6892,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1723,00 грн.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції, апелянт вказує на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає такий висновок правомірним, а апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України..

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового органу визначено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 61, 62 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом, здійснюють податковий контроль - систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує контролюючі функції у сфері оподаткування відносно інших суб'єктів.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який, зокрема, містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 1 та п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Пунктом 3.1 та п. 3.2 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів» від 10.01.2007 №2 передбачено, що надходження запасів на підприємство оформлюється відповідними документами, типові форми яких затверджуються Державним комітетом статистики України та іншими центральними органами виконавчої влади.

Якщо для оформлення господарської операції типові форми первинних документів відсутні, то підприємство складає такі первинні документи, які б містили обов'язкові реквізити, передбачені законодавством та іншими нормативно-правовими актами.

Надходження на склад запасів власного виробництва (готової продукції, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів) оформлюються накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма М-11, затверджена наказом Міністерства статистики України від 21.06.96 N 193). Накладна-вимога складається у двох примірниках та підписується особою, яка передає зазначені запаси, та їх отримувачем.

Відповідно до п. 3.6 Методичних рекомендацій приймання та оприбуткування запасів, які надійшли від постачальників або від переробників з переробки на стороні, оформлюється товарно-транспортною накладною з використанням штампу (позначення) про оприбуткування або прибутковим ордером.

Пунктами 4.1 - 4.8 Методичних рекомендацій передбачено, що Запаси на підприємствах зберігаються у спеціалізованих та інших місцях (склади, комори тощо) зберігання. Склади можуть бути загального та спеціалізованого призначення (центральні, проміжні, експедиторські та інші). Організація зберігання запасів на підприємстві здійснюється залежно від виду запасів, технології виробництва, умов постачання, умов збуту тощо.

Для запасів, що не належать підприємству, виділяються окремі місця зберігання від інших запасів.

Кожному складу присвоюють постійний номер, який надалі зазначається на всіх документах при оформленні операцій з руху запасів на даному складі.

Приймання, зберігання, відпуск та облік запасів в місцях їх зберігання здійснює матеріально відповідальна особа.

Керівник підприємства відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" затверджує перелік посадових осіб, яких наділяє правом підписувати документи на отримання та відпуск з місць зберігання запасів, давати дозвіл на вивезення запасів з підприємства та отримання їх від інших підприємств.

При прийманні запасів матеріально відповідальна особа проводить перевірку відповідності запасів асортименту, кількості, вазі, обсягу площі і якості, які зазначені у супровідних документах.

В місцях зберігання кожна однорідна група (вид) запасів може позначатися матеріальним ярликом (форма М-16, затверджена наказом Міністерства статистики України від 21.06.96 № 193), який прикріплюється до місця зберігання запасів.

Матеріально відповідальними особами у місцях зберігання запасів ведеться кількісний облік руху запасів (крім підприємств, які застосовують метод ціни продажу).

Облік запасів на складі може здійснюватися із застосуванням картки складського обліку матеріалів (форма М-12, затверджена наказом Міністерства статистики України від 21.06.96 № 193).

Картки складського обліку оформляються матеріально відповідальною особою в одному примірнику на основі первинних документів у відповідності з номенклатурою запасів.

Якщо протягом дня відбулось декілька однакових (або однорідних) операцій за кількома документами, може бути зроблено один запис з відображенням номерів документів або номера реєстру, який складається за цими документами, та загальної кількості запасів. При незначній номенклатурі запасів замість карток складського обліку може застосовуватися книга обліку залишків запасів на складі.

Форма картки складського обліку (М-12), яка затверджена Наказом Міністерства статистики України від 21.06.1996 №193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів», застосовується для обліку руху матеріалів на складі за кожним сортом, видом та розміром, заповнюється на кожний номенклатурний номер матеріалу і ведеться матеріально відповідальною особою (комірником, зав. складом). Записи у картці виконують на підставі первинних прибутково-видаткових документів у день, коли відбувається операція.

За приписами п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1. статті 198 ПК України передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Підпунктом 200.1 та пп. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Норми Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, передбачають обов'язкову наявність товарно-транспортних накладних у разі укладення договорів про перевезення вантажів з перевізником.

Дана норма кореспондується з Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», якою затверджений перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні. Так, для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах таким документом є товарно-транспортна накладна; для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб це - накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надані: договір про надання автопослуг від 10.08.2011 року № 10/08-11, укладений з ПрАТ «Вестастрой», та складені на його виконання документи бухгалтерського обліку: рахунок-фактура від 31.08.2011 року №31/08-125, акт сдачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.08.2011 року № ОУ-0000352, подорожні листи вантажного автомобіля від 16.08.2011 року та від 22.08.2011 року, товарно-транспортні накладні від 16.08.2011 року та від 22.08.2011 року, а також договір на транспортні послуги від 03.05.2011 року №3/05-11, укладений з ПрАТ «Промстроймонтаж», та складені на його виконання документи бухгалтерського обліку: рахунок-фактура від 31.08.2011року № СчФ-000231, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.08.2011 року № ОУ-0000304, товарно-транспортна накладна від 15.08.2011 року, подорожній лист вантажного автомобіля № 761508 від 15.08.2011 року.

Крім того, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції що відсутність в наданих контрагентами накладних місця складання та посади особи відповідальної за здійснення господарської операції виключає можливість віднесення податкових накладних до первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій, оскільки наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення» (який був чинним на час складання ТОВ «Перша технологічна компанія - СТГ» податкових накладних (серпень 2011 року), не передбачено у податковій накладній зазначення місця її складання та посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції.

До апеляційної скарги позивачем були додані наступні докази, які не були прийняті судом першої інстанції, а саме: копія договору оренди № 03/01-2011 від 03.01.2011 року, копія оборотної відомості по рахунку 281 - товари на складі, копія розширеної оборотної відомості по рахунку 281 - товари на складі.

Згідно до яких 03 січня 2011 року між ТОВ «Олві» (Орендатор) та ЗАТ «Вестастрой» (Орендодавець) укладено Договір оренди № 03/01-2011 та додаткову угоду № 1, за якими Орендодавець зобов'язується передати Орендатору в користування складське приміщення, з можливістю використання прилеглої території для зберігання сипучих, розташованого у м. Краматорськ, вул. Восьмиквартирний, 1а. Площа переданих в оренду приміщень становить: 200 кв.м.

З копії оборотної відомості по рахунку 281 - товари на складі та копії розширеної оборотної відомості по рахунку 281 - товари на складі, вбачається оприбуткування товарно-матеріальних цінностей і знаходження їх на складі позивача.

Надані докази спростовують висновок суду першої інстанції щодо відсутності у позивача складських приміщень та товару придбаного у ТОВ «Перша технологічна компанія - СТГ».

Частиною 2 ст. 195 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Щодо неприйняття судом першої інстанції у якості доказів обставин фактичного отримання товару менеджером позивача по поставкам Ежели С.А., у зв'язку з не наданням документів щодо здійснених позивачем витрат на відрядження, колегія суддів враховує наступне.

У ТОВ «Олві» відсутні витрати, у зв'язку з відрядженими працівниками, оскільки працівники позивача користувалися транспортними засобами ПрАТ «Вестастрой» при відсутності необхідних транспортних засобів у позивача.

Крім того, з матеріалів справи вбачається наступне.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2012 року у справі № 2-а-12560/12/1270 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша технологічна компанія - СТГ» до Західної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Харкові Харківської області ДПС про визнання дій протиправними задоволено.

Зазначеною постановою визнано протиправними дії Західної міжрайонної ДПІ у м. Харкові Харківської області ДПС щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Перша технологічна компанія - СТГ» щодо підтвердження господарських взаємовідносинах ТОВ «Перша технологічна компанія - СТГ» з платниками податків (контрагентами) за період з 01.08.2011року по 30.06.2012 року. (т.1 а.с.47-49)

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 року апеляційна скарга Західної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Харкові Харківської області Державної податкової служби залишено без задоволення, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2012 року залишена без змін. (т.1 а.с.50-52)

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Згідно ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,

іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем не надано суду першої інстанції та апеляційному суду доказів наміру позивача порушити публічний порядок при укладені договорів з ТОВ «Торговий дім Агро-Соя», або наявності вироку суду у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо при укладенні та виконанні таких договорів.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність прийнятих податкових повідомлень - рішень відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним податкових повідомлень рішень від 29.01.2013 року №0000041503/2126 та №0000031503/2053, при цьому не ставить питання про їх скасування.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності вийти за межі позовних вимог та скасувати податкові повідомлення-рішень відповідача від 29.01.2013 року №0000041503/2126 та №0000031503/2053, оскільки позивачем обрано невірний спосіб захисту.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду прийнята при невірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного керуючись ст. 19 Конституції України, Податковим кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст. 2, ст. 11, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п. 3 ст. 198, п. 3, 4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олві» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року у справі № 805/2948/13-а - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року у справі № 805/2948/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олві» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкових повідомлень рішень від 29.01.2013 року №0000041503/2126 та №0000031503/2053 - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Олві» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкових повідомлень рішень від 29.01.2013 року №0000041503/2126 та №0000031503/2053 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби форми «В4» від 29.01.2013 року № 0000041503/2126.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби форми «Р» від 29.01.2013 року № 0000031503/2053.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олві» здійснені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 227 (двісті двадцять сім) грн. 21 (двадцять одна) коп.

Постанова Донецького апеляційного адміністративного суду за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

У судовому засіданні 23.10.2013 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, повний текст постанови виготовлений 28.10.2013 року.

Головуючий І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська