Постанова

від 23.10.2013 по справі 910/11606/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2013 р. Справа№ 910/11606/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кондес Л.О.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

За участю представників сторін:

позивача: Левтерова Т.М. - пред. за дов. б/н від 01.10.2013;

відповідача: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Приватного підприємства "Спецобладнання-Київ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2013р.

у справі № 910/11606/13 (суддя - Сівакова В.В.)

за позовом Закритого акціонерного товариства "Українські вантажні кур'єри"

до Приватного підприємства "Спецобладнання-Київ"

про стягнення 115 023,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2013 року у справі №910/11606/13 позов задоволено частково: підлягає стягненню з Приватного підприємства "Спецобладнання-Київ" на користь Закритого акціонерного товариства "Українські вантажні кур'єри" 115 023,40 грн. - основного боргу, 2 300,46 грн. - витрат по сплаті судового збору. В частині зобов'язання відповідача оформити товари в інший митний режим (ніж режим митного складу) зі сплатою відповідних митних платежів та вивезти товар з митного ліцензійного складу провадження у справі припинено у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд оскаржуване рішення скасувати у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. На думку скаржника, суд першої інстанції неправомірно відмовив йому у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, чим порушив норми процесуального права. Також неузгодженість сторонами об'єму займаного ліцензійного складу взагалі свідчить про те, що договір є неукладеним. Крім того, скаржник зазначає, що недослідженість судом першої інстанції наявності у позивача ліцензії на зайняття господарською діяльністю, передбаченою договором, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує викладене у апеляційній скарзі та звертає увагу на те, що судом досліджено всі обставини справи та прийнято обґрунтоване рішення. Позивач зазначає, що суд правомірно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи. Щодо факту укладення та чинності договору, а також наявності у позивача відповідних ліцензій, останній зазначає, що вказані факти були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2012 у справі №3/10, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2012 року.

Ухвалою від 27.08.2013 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу до розгляду на 02.10.2013.

02.10.2013 представником відповідача, до початку судового засідання, через відділ документального забезпечення суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 02.10.2013 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.

Ухвалою від 02.10.2013 задоволено клопотання представника відповідача та відкладено розгляд справи на 23.10.2013 року.

22.10.2013, на адресу суду від відповідача надійшла телеграма, яка за своїм змістом є клопотанням про відкладення розгляду справи. Клопотання обґрунтоване тим, що директор Приватного підприємства "Спецобладнання-Київ" не може бути присутнім у судовому засіданні через хворобу.

У судове засідання 23.10.2013 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.

Вивчивши подане представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

За таких обставин, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 ГПК України, відповідно до яких апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне:

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 115 023,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг за договором про надання послуг по декларуванню та зберіганню товарів на митно-ліцензійному складі №10-034/МЛС від 13.05.2010 року.

Відзиву на позов відповідач не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2010 між Приватним підприємством "Спецобладнання-Київ" (Замовник) та Закритим акціонерним товариством "Українські вантажні кур'єри" (Виконавець) укладено Договір № 10-034/МЛС про надання послуг по декларуванню та зберіганню товарів на митно-ліцензійному складі, відповідно до умов якого позивач від свого імені та за рахунок відповідача здійснює операції по декларуванню, розміщенню та зберіганню під митним контролем вантажів відповідача в митному ліцензійному складі позивача, послуги по митному оформленню вантажів, виконує вантажувально-розвантажувальні роботи.

Як передбачено пп. 2.1., 2.2., 2.4. Договору, позивач зобов'язаний приймати, оформляти та розміщувати в митний ліцензійний склад вантажі, що поступають від відповідача, на протязі 48 годин з моменту прибуття вантажу в пункт митного оформлення, при наявності всіх документів, необхідних для митного оформлення в режим митного складу, а також за необхідністю відповідних дозволів інших державних органів (ветеринарної служби, служби карантину рослин, екологічної служби, радіології, санітарно-епідеміологічної служби та ін.); приймати на зберігання вантажі, що не потребують спеціальних умов зберігання; зберігати вантажі в митному ліцензійному складі.

Відповідно до пп. 3.5 Договору відповідач зобов'язався своєчасно здійснювати оплату наданих позивачем послуг та компенсувати витрати на митне оформлення, згідно затвердженої тарифної згоди.

Згідно до п.п. 5.1., 5.2. Договору вантаж приймається до зберігання на МЛС в присутності представника замовника тільки після оформлення вантажної митної декларації ІМ74; датою прийомки вантажу на зберігання на МЛС вважається дата іменної печатки уповноваженої особи митниці на ВМД ІМ74.

Підпунктом 4.1. Договору сторони погодили, що розрахунки між позивачем та відповідачем здійснюється у наступний термін: за зберігання товарів на МЛС більше 1 місяця - щомісячно, але не пізніше 5 числа кожного календарного місяця.

Розрахунки між сторонами в рамках чинного договору здійснюються на підставі рахунків, що виставляються позивачем. Рахунок формується у відповідності до тарифної угоди, погодженої сторонами в додатку до чинного договору.

В додатку до Договору № 10-034/МЛС від 13.05.2010 сторони погодили тарифи на декларування та на виконання робіт по декларуванню та митному обслуговуванню товарів на МЛС (а.с. 10).

На виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги з декларування товару в митних органах та зберігання товару відповідача на митному ліцензійному складі, що підтверджується вантажною митною декларацією № 100000016/2010/638728 із печаткою Київської регіональної митниці від 21.05.2010 (а.с. 11-17).

У зв'язку з виконанням своїх зобов'язань позивачем були виставлені рахунки на оплату наданих послуг на загальну суму 115 023,40 грн.

Однак відповідач, в порушення умов Договору, не оплатив надані послуги, тому позивач звернувся до відповідача з вимогою № 16 від 09.04.2013 про сплату боргу, (а.с. 38) яка була залишена відповідачем без відповіді. За таких обставин у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 115 023,40 грн., у зв'язку з чим останній звернувся до суду з позовом.

Колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з наступних підстав:

Укладений між сторонами Договір № 10-034/МЛС про надання послуг по декларуванню та зберіганню товарів на митно-ліцензійному складі від 13.05.2010 за своєю правовою природою є договором зберігання, згідно якого, в силу ст. 936 ЦК України, одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 946 ЦУ України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як підтверджується матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач свої зобов'язання за договором щодо декларування товару в митних органах та зберігання товару відповідача на митному ліцензійному складі виконав у повному обсязі, у зв'язку з чим виставив відповідачу рахунки на оплату наданих послуг, а саме: № 458 від 30.11.2011 на суму 6 673,00 грн.; № 484 від 31.12.2011 на суму 6 895,51 грн.; № 10 від 31.01.2012 на суму 6 895,43 грн.; № 43 від 23.02.2012 на суму 6 448,46 грн.; № 41 від 27.03.2012 на суму 6 893,18 грн.; № 113 від 03.05.2012 на суму 6 673,16 грн.; № 142 від 31.05.2012 на суму 6 897,85 грн.; № 176 від 30.06.2012 на суму 6 675,34 грн.; № 203 від 31.07.2012 на суму 6 897,85 грн.; № 231 від 31.08.2012 на суму 6 898,28 грн.; № 241 від 30.09.2012 на суму 6 675,76 грн.; № 259 від 31.10.2012 на суму 6 898,28 грн.; № 280 від 30.11.2012 на суму 6 675,76 грн.; № 303 від 28.12.2012 на суму 6 898,28 грн.; № 17 від 31.01.2013 на суму 6 898,28 грн.; № 41 від 28.02.2013 на суму 6 230,70 грн.; № 55 від 29.03.2013 на суму 6 898,28 грн.

Однак відповідач у порушення умов Договору свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконав, вимогу позивача № 16 від 09.04.2013 про сплату боргу залишив без задоволення.

На підставі вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача у стягненні 115 023,40 грн. -заборгованості.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача ліцензії на зайняття господарською діяльністю, передбаченою Договором, та неузгодженості об'єму займаного ліцензійного складу, як на підставу того, що Договір є неукладеним, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем були додані належним чином завірені копії ліцензії № 10000/306СВ-01309А на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу на території України від 17.09.2009 та ліцензії Серії АВ № 480745 від 24.07.2009, які надають позивачу право займатись господарською діяльністю відповідно до умов договору, а тому твердження заявника щодо відсутності такої ліцензії, не відповідає дійсності.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з чч. 2, 3 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з укладеного між сторонами Договору № 10-034/МЛС від 13.05.2010 про надання послуг по декларуванню та зберіганню товарів на митному ліцензійному складі, у ньому погоджений предмет (пп. 1.1 Договору), ціна (додаток до Договору, яким встановлювались розцінки на послуги позивача - тарифи на декларування та на виконання робіт по декларуванню та митному обслуговуванню товарів на МЛС) та строк дії договору - пп. 8.1 Договору). Даний договір був підписаний керівниками позивача та відповідача та скріплений печатками обох сторін, а, отже, сторонами були погоджені всі істотні умови договору.

При цьому, об'єм займаного ліцензійного складу, змінюється від габаритів та кількості безпосередньо наданого відповідачем вантажу, від чого і залежить кінцева вартість наданих позивачем послуг.

Більш того, колегія суддів звертає увагу, що факт укладання та чинності Договору № 10-034/МЛС від 13.05.2010, а також наявності у позивача відповідної ліцензії були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2012 у справі №3/10, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2012, яким стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за тим самим Договором, але за інший період (з 21.05.2010 по 31.10.2011).

Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішення інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Щодо посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права стосовно відмови у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, то необхідно зазначити наступне:

Відповідно до приписів ст. 77 ГПК України, відкладення розгляду справи за клопотанням сторони є правом суду, а не обов'язком. Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції по даній справі було проведено чотири судових засідання, з яких представник відповідача був присутнім на двох. Отже відповідач мав достатньо часу для надання відзиву на позовну заяву та спростування позовних вимог, однак цим правом не скористався.

За таких обставин, виходячи з положень ст.ст. 28, 77 ГПК України, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, тому відсутні підстави для його скасування або зміни.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного підприємства "Спецобладнання-Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2013, як необґрунтована, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Спецобладнання-Київ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2013 у справі №910/11606/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/11606/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Кондес Л.О.

Судді Ропій Л.М.

Рябуха В.І.