Ухвала

від 22.10.2013 по справі 814/1758/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2013 р.Справа № 814/1758/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А. П.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П. при секретаріПолянській А.М.

за участю сторін: ДПІШевчук І.М. (довіреність) ПозивачАбакумов І.Л. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Вознесенський шкірсировинний завод" до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2013р. № 0000092201, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2013р. № 0000092201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 28.03.2013р. № 0000092201.

Вознесенська об'єднана державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволені позову позивачу відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

22.10.2013 року відповідачем надано до суду заяву про заміну сторони у справі, в зв'язку з чим судом апеляційної інстанції було змінено первісного відповідача на Вознесенську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 06.03.2013 р. по 11.03.2013 р. посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Вознесенський шкірсировинний завод" з питань правомірності формування сум податкового кредиту задекларованих в податкових деклараціях з ПДВ за липень, серпень, вересень 2011 року при здійсненні взаєморозрахунків з ПП "Владис-Юг".

За результатами даної перевірки відповідачем складено Акт від 13.03.2013 р. № 423/22/35433681, згідно висновків якого, перевіркою встановлено порушення:

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ (із змінами і доповненнями), в результаті чого завищено суми від'ємного значення ПДВ задекларованого позивачем в сумі 595529 грн. (в. т.ч. у деклараціях: за липень 2011 р. в сумі - 46797 грн., серпень 2011 р. в сумі - 253339 грн., вересень 2011 р. в сумі - 164941 грн. при здійсненні взаєморозрахунків з ПП "Владис-Юг".

28 березня 2013 року на підставі вказаного Акту Вознесенською ОДПІ Миколаївської області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення №0000092201 про зменшення від'ємного значення суми ПДВ на загальну суму 595529 грн.

Підставою для здійснення вищевикладених висновків відповідача стало, те що в ході проведення перевірки використано матеріали перевірки ПП "Владис-Юг", якими встановлено, що правочин, здійснений ПП "Владис-Юг" з контрагентом-постачальником ПП "Альфатек" є таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків та суперечить інтересам держави. Вище зазначене ґрунтується на підставі Акта документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Альфатек" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування по податку на додану вартість за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2011 р. від 27.01.2012 р. № 183/231/36532350 проведеної фахівцями ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, яким встановлено, незнаходження ПП "Альфатек" за місцем реєстрації, а тому, не виявлено жодних первинних та бухгалтерських документів: договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних чи інших первинних бухгалтерських документів, що засвідчують здійснення господарської діяльності. Тому угода купівлі-продажу шкірсировини укладена між позивачем та ПП "Владис-Юг" має фіктивний характер без реального постачання товарів лише за умови документального забезпечення даної операції.

Податковий кодекс України , а також інші законодавчі акти України не передбачають обов'язків або прав одного платника податків вимагати від іншого суб'єкта господарювання інформації чи підтвердження фактів належного подання ними звітності, сплати податків до бюджету, або контролювати показники податкової звітності по ПДВ, або сплату ПДВ іншими платниками податків.

Щодо посилань податкової інспекції на той факт, що ПП "Альфатек" не знаходиться за місцем своєї реєстрації, що призвело до позиції податкової інспекції про наявність ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення зазначеної господарської діяльності між даними підприємствами, то слід зазначити, що норми чинного господарського та цивільного законодавства України не встановлюють жодних санкцій щодо господарюючих суб'єктів, які в ланцюжку контрагентів є добросовісними, а саме: вчинили реальний правочин, мають всі необхідні документи, що підтверджують господарську операцію, виконали всі податкові зобов'язання тощо.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та його контрагентом - ПП "Владис-Юг" дійсно укладено договір купівлі-продажу №30/11-К від 09.06.2011р., на підставі якого позивачем придбано товар (шкури ВРХ). Про реальність господарської операції між позивачем та ПП "Владис-Юг" свідчать наступні документи: податкові накладні, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, ветеринарні свідоцтва.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.1999 р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається наявність як у позивача, так і у "Владис-Юг", з яким позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

В силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. У бухгалтерському та податковому обліку позивача податковий кредит, сформований в податковій декларації, відображений у податкових накладних. Актом перевірки не встановлено факту не належного оформлення даних документів передбачених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" , а також Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 88.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та її не обґрунтував.

Згідно ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України ) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою відповідача, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України ). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Відповідачем не надано доказів, а так само судом не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП "Владис-Юг" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Ст. 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Слід звернути увагу, що в акті відсутні докази, які б підтверджували що договір, який був укладений між позивачем та ПП "Владис-Юг" визнаний судом недійсним.

Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне, правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Разом з тим, відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже наявні у матеріалах справи документів на підтвердження реальності операції та податкові накладні є належними доказами по справі.

Ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Представником відповідача не доведена належним чином правомірність та законність оскаржуваного повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Вознесенський шкірсировинний завод" про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2013р. № 0000092201, належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами, у зв'язку із чим підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року по справі № 814/1758/13-а, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 23 жовтня 2013 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль