Постанова

від 28.10.2013 по справі 815/4517/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4517/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

за участю секретаря Борцової С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Люкс» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.01.2013 року № 0000042250 та № 0000032250, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Люкс» (далі - ТОВ «Мега-Люкс») до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області (далі - ІОДПІ Одеської області), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.01.2013 р. № 0000042250, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток з урахуванням штрафних санкцій на загальну суму 5186 грн. та податкове повідомлення-рішення від 21.01.2013 р. № 0000032250, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій на загальну суму 4939 грн., винесені ІОДПІ Одеської області.

У своєму позові позивач зазначив та у судовому засіданні представник позивача пояснив, що фактичною підставою для визначення ТОВ «Мега-Люкс» податкового зобов'язання став висновок ІОДПІ Одеської області про не підтвердження ТОВ «Мега-Люкс» податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 3951 грн., сформованого за вказаний податковий період на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Веста Максимум» у зв'язку з порушенням порядку заповнення податкових накладних (невідповідністю адреси, вказаної у податкових накладних дійсності). Крім того, на думку ІОДПІ, ТОВ «Мега-Люкс» завищено витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Веста Максимум» у зв'язку з не підтвердженням цих витрат первинними документами.

Проте, позивач вважає такий висновок податкового органу неправомірним, оскільки операція з контрагентом ТОВ «Веста Максимум» підтверджується необхідними первинними документами, а саме рахунком-фактурою, видатковою накладною, податковою накладною та квитанцією про сплату грошових коштів за отриманий товар, які відповідають вимогам чинного законодавства. Крім того, товар, отриманий у ТОВ «Веста Максимум» був доставлений на склад ТОВ «Мега-Люкс» власним транспортним засобом підприємства, доказом чого є посвідчення про відрядження водія підприємства ОСОБА_1 та подорожний лист вантажного автомобіля, які підтверджують, що вказаний працівник знаходився у відрядженні в м. Одесі з приводу доставки товару підприємства контрагентам та на зворотньому шляху отримав товар від ТОВ «Веста Максимум» для доставки його до м. Ізмаїлу.

Також позивач підкреслює, що посилання ІОДПІ Одеської області на акт відсутності контрагента позивача за юридичною адресою станом на 12.06.2012 р. як підставу порушення ТОВ «Мега-Люкс» податкового законодавства є необґрунтованим, оскільки законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти дотримання податкового законодавства його контрагентом.

Позивач зауважує, що висновки акту про виявлені порушення ТОВ «Мега-Люкс» не ґрунтувалися на дослідженні документів фінансово-господарської діяльності підприємства, а тому не відповідають дійсності, отже, на думку позивача, скасуванню підлягають і податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами перевірки ТОВ «Мега-Люкс».

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі і просив задовольнити адміністративний позов повністю.

Відповідач надав до суду заперечення (а.с. 94-99), в яких зазначив, що перевірка ТОВ «Мега-Люкс» з питань взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Веста Максимум» була проведена на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та отриманої від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва акту про неможливість проведення перевірки ТОВ «Веста Максимум», згідно якого операції останнього не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідач зазначає, що в порушення п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України ТОВ «Мега-Люкс» до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) включались суми витрат по придбаним та списаним на виробництво товарно-матеріальних цінностей, по яким не доведено їх факт придбання та транспортування від постачальника «Веста Максимум» та які не підтверджені відповідним чином оформленими первинними документами.

Так, надане позивачем посвідчення про відрядження співробітника підприємства до ТОВ «Веста Максимум» не містить печатки останнього про прибуття водія за товаром, з чого неможливо зробити висновок, що зазначений у накладних товар придбавався саме у ТОВ «Веста Максимум». У видатковій накладній, яка була надана до перевірки позивачем, зазначено, що товари від ТОВ «Веста Максимум» були отримані лише 19.12.2011 р., тобто після закінчення терміну відрядження водія ТОВ «Мега-Люкс» та прибуття його до м. Ізмаїлу.

Крім того, у контрагента позивача ТОВ «Веста Максимум» встановлено відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарської діяльності.

З урахуванням вищенаведеного, відповідач вважає доводи та вимоги позивача, викладені у позовній заяві, безпідставними та необґрунтованими.

Суд, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши доводи адміністративного позову, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступні факти та обставини.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 783408 ТОВ «Мега-Люкс» зареєстровано як юридична особа 08.01.2002 р. за № 1 553 120 0000 000636 (а.с. 61).

Відповідно до п. 2.4 акту перевірки підприємство взято на податковий облік 01.02.2002 р. за № 2421 та на момент проведення перевірки перебувало на обліку в ІОДПІ в Одеській області; згідно зі свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200033912 (іпн - 318474115020) підприємство зареєстроване платником податку на додану вартість 01.02.2002 р.

Відповідно до п. 4 акту перевірки ТОВ «Мега-Люкс» у перевіряємий період фактично здійснювало такі види діяльності за КВЕД: виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок з тривалим терміном зберігання, інші види оптової торгівлі.

Згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст. 78 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Так, у період з 29.11.2012 р. по 05.12.2012 р. на підставі направлення від 29.11.2012 р. № 906 (а.с. 100), виданого Ізмаїльською ОДПІ Одеської області, Проценко Л.Ф., головним державним податковим ревізором-інспектором 1 рангу відділу перевірок платників податків управління податкового контролю ІОДПІ Одеської області ДПС, згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та наказу ІОДПІ Одеської області ДПС від 20.11.2012 р. № 1048 (а.с. 101), проведено документальну перевірку ТОВ «Мега-Люкс» (код ЄДРПОУ - 31847415) з питань підтвердження відомостей, отриманих від контрагента ТОВ «Веста Максимум» (код ЄДРПОУ - 37145541) за грудень 2011 р., за результатами якої складено акт від 11.12.2012 р. № 1977/2250/31847415 (а.с. 24-36).

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення ТОВ «Мега-Люкс» п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Мега-Люкс» занижено податок на прибуток у сумі 4149 грн. за 1 кв. 2012 р., п. 186.1, п. 186.2 ст. 186, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Мега-Люкс» занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за грудень 2011 р. у сумі 3951 грн.

Не погодившись із зазначеними висновками акту перевірки від 11.12.2012 р. № 1977/2250/31847415 позивач подав заперечення до вищевказаного акту від 09.01.2013 р. № 1 до ІОДПІ в Одеській області, в яких просив скасувати згаданий акт перевірки (а.с. 35-36).

У відповідь на вказані заперечення від 16.01.2013 р. № 535/10/22 (а.с. 37-41) податковим органом було зазначено, що висновок оскаржуваного акту перевірки був складений відповідно до фактичних обставин справи та згідно чинного законодавства України, у зв'язку з чим ІОДПІ в Одеській області залишає висновок акту перевірки ТОВ «Мега-Люкс» без змін.

На підставі згаданого акта перевірки ІОДПІ в Одеській області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.01.2013 р. № 0000042250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 4149 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 1037 грн. (а.с. 23) та податкове повідомлення-рішення від 21.01.2013 р. № 0000032250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 3951 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 988 грн. (а.с. 24).

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до абзацу 2 ст. 55 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження рішень органів державної податкової служби є дворівневою.

Так, не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями від 21.01.2013 року № 0000042250 та № 0000032250 позивач подав скаргу до ДПС в Одеській області від 04.02.2013 року № 9 (а.с. 42-44), в якій просив скасувати згадані податкові повідомлення-рішення.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 08.04.2013 року № 765/10/10-2007 скарга позивача була залишена без задоволення, а оскаржувані ним податкові повідомлення-рішення - без змін (а.с. 45-47).

19.04.2013 року за № 36 позивач звернувся з повторною скаргою до ДПС України (а.с. 48-50).

Рішенням про результати розгляду скарги від 13.05.2013 року № 2348/6/99-39-10-01-15 (а.с. 51-52), скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Як вбачається з акту перевірки позивача, господарські відносини між ТОВ «Мега-Люкс» та ТОВ «Веста Максимум», не мали мети настання реальних наслідків, оскільки у вказаного контрагента позивача відсутня виробнича база (склади, транспортні засоби, технічний персонал та інше) для здійснення господарської діяльності, а також первинні документи по операції з вказаним контрагентом складені з помилками та, на думку податкового органу, не підтверджують здійснення господарської операції.

Судом встановлено, що у серпні 2010 р. між ТОВ «Мега-Люкс» (покупець) та ТОВ «Веста Максимум» (постачальник) було укладено договір купівлі-продажу від 02.08.2010 р. № 2/8/10, предметом якого є поставка продовольчих та непродовольчих товарів (а.с. 53-54).

Відповідно до розділу 2 вищезгаданого договору покупець завчасно узгоджує з постачальником обсяг поставки необхідних товарів, а також можливі дати поставки конкретних партій. Після узгодження покупець подає заявку постачальнику на необхідну кількість та асортимент товару. Постачальник після отримання такої заявки здійснює заходи з підготовки товару до поставки. Заявки повинні бути складені у письмовій формі та повинні містити найменування покупця товару, найменування товару, його характеристику, кількість, дату можливої поставки та інше.

Доставка товарів здійснюється транспортом покупця зі складу постачальника.

До кожної партії товару постачальник надає наступні документи: накладні, сертифікати якості, інші документи, що підтверджують якість товару, податкові накладні та інше.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано: рахунок-фактуру від 19.12.2011 р. № 1912203 з найменуванням товару: борошно, дріжджі, мак, сода, цукор, пакети, на загальну суму 23710 грн., в т.ч. ПДВ - 3951,67 грн. (а.с. 55), видаткову накладну від 19.12.2011 р. № 1912119 з найменуванням товару борошно, дріжджі, мак, сода харчова, цукор, пакети п/є на загальну суму 23710 грн., в т.ч. ПДВ - 3951,67 грн. (а.с. 57), податкову накладну від 19.12.2011 р. № 119 на загальну суму 23710 грн., в т.ч. ПДВ - 3951,67 грн. (а.с. 56) та квитанцію банку про сплату грошових коштів ТОВ «Веста Максимум» за товар (а.с. 58).

Крім того, на підтвердження транспортування товару та відповідно до п. 2.4 договору купівлі-продажу позивачем надано посвідчення про відрядження ОСОБА_1, водія ТОВ «Мега-Люкс», б/н терміном на 2 дні: з 15.12.2011 р. по 16.12.2011 р. (а.с.59) та подорожній лист вантажного автомобіля від 15.12.2011 р. № 183398 (а.с. 60).

В ході офіційного з'ясування обставин справи суд прийшов до висновку про правомірність прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень з огляду на наступне.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» № 742/11/13-11 від 02.06.2011р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

В судовому засіданні досліджені надані представником позивача копії первинних документів по спірним взаємовідносинам.

Суд зазначає, що досліджені докази не підтверджують належним чином здійснення господарських операцій між ТОВ «Мега-Люкс» та ТОВ «Веста Максимум» відповідно до укладеного договору купівлі-продажу № 2/8/10, від 02.08.2010 року.

Так, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.2 ст.3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як зазначено в ст.9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, діяльність якої, безумовно, здійснюється в межах правової відповідальності, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції та під час здійснення господарської операції.

Крім того, відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Проте, надані до суду ТОВ «Мега-Люкс» первинні документи на підтвердження господарських операцій з ТОВ «Веста Максимум» не відповідають один одному. Так, як було зазначено вище, ТОВ «Мега-Люкс» в якості підтвердження доставки товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Веста Максимум» надано посвідчення про відрядження водія підприємства ОСОБА_1 на термін 2 дні: з 15.12.2011 р. по 16.12.2011 р. до м. Одеса. Однак, контрагент позивача ТОВ «Веста Максимум» знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 1-а. У матеріалах справи не міститься будь-якого письмового розпорядження, додатку до договору купівлі-продажу № 2/8/10 від 02.08.2010 року чи інших документів про те, що пункт відвантаження товарно-матеріальних цінностей та їх місцезнаходження на момент здійснення господарських операцій з ТОВ «Мега-Люкс» є м. Одеса, а не м. Київ. Крім того, на самому посвідченні не має печатки та підпису уповноваженої особи ТОВ «Веста Максимум» про прибуття та вибуття робітника ТОВ «Мега-Люкс» за товарно-матеріальними цінностями. У подорожньому листі вантажного автомобіля також не зазначено про отримання товару у ТОВ «Веста Максимум» з м. Києва.

Таким чином, позивачем не надано документів, які відповідно до п. 2.4 договору купівлі-продажу № 2/8/10 підтверджують транспортування товару ТОВ «Мега-Люкс» зі складу ТОВ «Веста Максимум».

До того ж, згідно видаткової накладної від 19.12.2011 р. № 1912119 товарно-матеріальні цінності від ТОВ «Веста Максимум» були отримані позивачем 19.12.2011 р., тобто вже після закінчення терміну відрядження робітника ТОВ «Мега-Люкс» та прибуття його до м. Ізмаїлу.

Також суд зазначає, що на порушення пп. 2.1, 2.2 договору купівлі-продажу № 2/8/10 позивачем не надано заявок ТОВ «Мега-Люкс» контрагенту на отримання товару із зазначенням його кількості, якості та інших характеристик. З наданих до суду рахунку-фактури, видаткової накладної та податкової накладної взагалі не вбачається характеристик товару, з чого суд не може зробити висновок який саме товар закуповувався у ТОВ «Веста Максимум» та чи використовувався він у подальшій господарській діяльності позивача.

Так, згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Отже, на порушення зазначених законодавчих положень, позивачем документально не підтверджено витрати по операції з ТОВ «Веста Максимум».

Крім того, як зазначає відповідач, відповідно до акту перевірки від 12.06.2012 р. № 549/22-20/37145541 «Про неможливість проведення перевірки ТОВ «Веста Максимум» (код ЄДРПОУ - 37145541) з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит за жовтень, грудень 2011 р.» ТОВ «Веста Максимум» не знаходиться за юридичною та фактичною адресою та не має матеріальних ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів для здійснення економічної діяльності.

Поряд з цим, відповідно до рахунку-фактури, видаткової та податкової накладної, виписаних ТОВ «Веста Максимум» позивачу, останній придбав борошно у кількості 7000 кг, дріжджі у кількості 10 кг, мак у кількості 100 кг, соду у кількості 40 кг, цукор у кількості 400 кг, пакети п/є у кількості 2000 шт. Проте для такої кількості товару необхідна наявність складських приміщень для його зберігання, які у ТОВ «Веста Максимум» відсутні.

Також з матеріалів справи не вбачається, як позивач використовував товар, придбаний у ТОВ «Веста Максимум» у своїй подальшій господарській діяльності.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач не підтвердив належним чином господарські операції з ТОВ «Веста Максимум» і не мав права відносити суми податку на додану вартість по операціям з цим контрагентом до податкового кредиту у перевіряємому періоді.

Крім того, наявність податкової накладної дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, на що посилається позивач, але не вичерпною обставиною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

З урахуванням зазначеного на платника податку на додану вартість покладається обов'язок довести фактичність та реальність здійснюваної ним господарської операції, за наслідками якої він формує податковий кредит.

Проте, з урахуванням вищенаведених обставин, ТОВ «Мега-Люкс» не було доведено фактичність та реальність господарських операцій з ТОВ «Веста Максимум».

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Надані до суду докази не підтверджують належним чином фактичність та реальність господарських операцій ТОВ «Мега-Люкс» з ТОВ «Веста Максимум», оскільки позивач не довів транспортування товару від контрагента до м. Одеси, з наданих первинних документів не вбачається жодних характеристик придбаного у ТОВ «Веста Максимум» товару, не надано документів щодо його подальшої реалізації, а також представником позивача не надано пояснення стосовно того, як ТОВ «Веста Максимум», не маючи відповідних матеріальних ресурсів зберігало товар, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Мега-Люкс».

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2,4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Люкс» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.01.2013 року № 0000042250 та № 0000032250 - відмовити повністю.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано суддею 28 жовтня 2013 року.

Суддя П.П. Марин