ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
----------------------
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 липня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/4517/13-а
Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:
Судді доповідача - Потапчука В.О.
суддів - Коваля М.П.
- Семенюка Г.В.
при секретарі - Алексєєвої Н.М.
представника відповідача Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області - Биковської С.О.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Люкс» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Люкс» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.01.2013 року № 0000042250 та № 0000032250, -
ВСТАНОВИЛА:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Люкс» (далі - ТОВ «Мега-Люкс») до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області (далі - ІОДПІ Одеської області), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.01.2013 р. № 0000042250, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток з урахуванням штрафних санкцій на загальну суму 5186 грн. та податкове повідомлення-рішення від 21.01.2013 р. № 0000032250, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій на загальну суму 4939 грн., винесені ІОДПІ Одеської області.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги позивача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 783408 ТОВ «Мега-Люкс» зареєстровано як юридична особа 08.01.2002 р. за № 1 553 120 0000 000636 (а.с. 61).
Відповідно до п. 2.4 акту перевірки підприємство взято на податковий облік 01.02.2002 р. за № 2421 та на момент проведення перевірки перебувало на обліку в ІОДПІ в Одеській області; згідно зі свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200033912 (іпн - 318474115020) підприємство зареєстроване платником податку на додану вартість 01.02.2002 р.
Відповідно до п. 4 акту перевірки ТОВ «Мега-Люкс» у перевіряємий період фактично здійснювало такі види діяльності за КВЕД: виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок з тривалим терміном зберігання, інші види оптової торгівлі.
Згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст. 78 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.
Так, у період з 29.11.2012 р. по 05.12.2012 р. на підставі направлення від 29.11.2012 р. № 906 (а.с. 100), виданого Ізмаїльською ОДПІ Одеської області, Проценко Л.Ф., головним державним податковим ревізором-інспектором 1 рангу відділу перевірок платників податків управління податкового контролю ІОДПІ Одеської області ДПС, згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та наказу ІОДПІ Одеської області ДПС від 20.11.2012 р. № 1048 (а.с. 101), проведено документальну перевірку ТОВ «Мега-Люкс» (код ЄДРПОУ - 31847415) з питань підтвердження відомостей, отриманих від контрагента ТОВ «Веста Максимум» (код ЄДРПОУ - 37145541) за грудень 2011 р., за результатами якої складено акт від 11.12.2012 р. № 1977/2250/31847415 (а.с. 24-36).
Зазначеним актом перевірки встановлено порушення ТОВ «Мега-Люкс» п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Мега-Люкс» занижено податок на прибуток у сумі 4149 грн. за 1 кв. 2012 р., п. 186.1, п. 186.2 ст. 186, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Мега-Люкс» занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за грудень 2011 р. у сумі 3951 грн.
Не погодившись із зазначеними висновками акту перевірки від 11.12.2012 р. № 1977/2250/31847415 позивач подав заперечення до вищевказаного акту від 09.01.2013 р. № 1 до ІОДПІ в Одеській області, в яких просив скасувати згаданий акт перевірки (а.с. 35-36).
У відповідь на вказані заперечення від 16.01.2013 р. № 535/10/22 (а.с. 37-41) податковим органом було зазначено, що висновок оскаржуваного акту перевірки був складений відповідно до фактичних обставин справи та згідно чинного законодавства України, у зв'язку з чим ІОДПІ в Одеській області залишає висновок акту перевірки ТОВ «Мега-Люкс» без змін.
На підставі згаданого акта перевірки ОДПІ в Одеській області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.01.2013 р. № 0000042250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 4149 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 1037 грн. (а.с. 23) та податкове повідомлення-рішення від 21.01.2013 р. № 0000032250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 3951 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 988 грн. (а.с. 24).
При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до абзацу 2 ст. 55 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження рішень органів державної податкової служби є дворівневою.
З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що у серпні 2010 р. між ТОВ «Мега-Люкс» (покупець) та ТОВ «Веста Максимум» (постачальник) було укладено договір купівлі-продажу від 02.08.2010 р. № 2/8/10, предметом якого є поставка продовольчих та непродовольчих товарів (а.с. 53-54).
Відповідно до розділу 2 вищезгаданого договору покупець завчасно узгоджує з постачальником обсяг поставки необхідних товарів, а також можливі дати поставки конкретних партій. Після узгодження покупець подає заявку постачальнику на необхідну кількість та асортимент товару. Постачальник після отримання такої заявки здійснює заходи з підготовки товару до поставки. Заявки повинні бути складені у письмовій формі та повинні містити найменування покупця товару, найменування товару, його характеристику, кількість, дату можливої поставки та інше.
Доставка товарів здійснюється транспортом покупця зі складу постачальника.
До кожної партії товару постачальник надає наступні документи: накладні, сертифікати якості, інші документи, що підтверджують якість товару, податкові накладні та інше.
На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано: рахунок-фактуру від 19.12.2011 р. № 1912203 з найменуванням товару: борошно, дріжджі, мак, сода, цукор, пакети, на загальну суму 23710 грн., в т.ч. ПДВ - 3951,67 грн. (а.с. 55), видаткову накладну від 19.12.2011 р. № 1912119 з найменуванням товару борошно, дріжджі, мак, сода харчова, цукор, пакети п/є на загальну суму 23710 грн., в т.ч. ПДВ - 3951,67 грн. (а.с. 57), податкову накладну від 19.12.2011 р. № 119 на загальну суму 23710 грн., в т.ч. ПДВ - 3951,67 грн. (а.с. 56) та квитанцію банку про сплату грошових коштів ТОВ «Веста Максимум» за товар (а.с. 58).
Крім того, на підтвердження транспортування товару та відповідно до п. 2.4 договору купівлі-продажу позивачем надано посвідчення про відрядження водія ТОВ «Мега-Люкс», б/н терміном на 2 дні: з 15.12.2011 р. по 16.12.2011 р. (а.с.59) та подорожній лист вантажного автомобіля від 15.12.2011 р. № 183398 (а.с. 60).
Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» № 742/11/13-11 від 02.06.2011р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Так, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч.2 ст.3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Як зазначено в ст.9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, діяльність якої, безумовно, здійснюється в межах правової відповідальності, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції та під час здійснення господарської операції.
Крім того, відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що надані ТОВ «Мега-Люкс» первинні документи на підтвердження господарських операцій з ТОВ «Веста Максимум» не відповідають один одному. Так, як було зазначено вище, ТОВ «Мега-Люкс» в якості підтвердження доставки товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Веста Максимум» надано посвідчення про відрядження водія підприємства на термін 2 дні: з 15.12.2011 р. по 16.12.2011 р. до м. Одеса. Однак, контрагент позивача ТОВ «Веста Максимум» знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 1-а.
З матеріалів справи колегія суддів не вбачає будь-якого письмового розпорядження, додатку до договору купівлі-продажу № 2/8/10 від 02.08.2010 року чи інших документів про те, що пункт відвантаження товарно-матеріальних цінностей та їх місцезнаходження на момент здійснення господарських операцій з ТОВ «Мега-Люкс» є м. Одеса, а не м. Київ. Крім того, на самому посвідченні не має печатки та підпису уповноваженої особи ТОВ «Веста Максимум» про прибуття та вибуття робітника ТОВ «Мега-Люкс» за товарно-матеріальними цінностями. У подорожньому листі вантажного автомобіля також не зазначено про отримання товару у ТОВ «Веста Максимум» з м. Києва.
Таким чином, колегія суддів вважає непідтвердженим факт транспортування товару відповідно до вищевказаного договору.
З матеріалів справи колегія суддів вбачає , що згідно видаткової накладної від 19.12.2011 р. № 1912119 товарно-матеріальні цінності від ТОВ «Веста Максимум» були отримані позивачем 19.12.2011 р., тобто вже після закінчення терміну відрядження робітника ТОВ «Мега-Люкс» та прибуття його до м. Ізмаїлу.
Колегія суддів зазначає, що порушення пп. 2.1, 2.2 договору купівлі-продажу № 2/8/10 позивачем не надано заявок ТОВ «Мега-Люкс» контрагенту на отримання товару із зазначенням його кількості, якості та інших характеристик. З наданих до суду рахунку-фактури, видаткової накладної та податкової накладної взагалі не вбачається характеристик товару, з чого суд не може зробити висновок який саме товар закуповувався у ТОВ «Веста Максимум» та чи використовувався він у подальшій господарській діяльності позивача.
Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.
Відповідно до п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано до матеріалів справи документального підтвердження витрат по операції з ТОВ «Веста Максимум».
З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що відповідно до рахунку-фактури, видаткової та податкової накладної, виписаних ТОВ «Веста Максимум» позивачу, останній придбав борошно у кількості 7000 кг, дріжджі у кількості 10 кг, мак у кількості 100 кг, соду у кількості 40 кг, цукор у кількості 400 кг, пакети п/є у кількості 2000 шт.
Колегія суддів не вбачає як позивач використовував товар, придбаний у ТОВ «Веста Максимум» у своїй подальшій господарській діяльності.
Відповідно до п.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно п.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Таким чином, несплачений підприємством податок на додану вартість внаслідок невірного формування податкового зобов'язання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до Листа Вищий адміністративний суд, від 20.07.2010, № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо ж у процесі встановлення обставин у справі буде з'ясовано, що в діях платника податку, який заявляє право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, вбачається спрямованість на незаконне одержання коштів з державного бюджету або необґрунтоване зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у задоволенні подібної вимоги повинно бути відмовлено. Наявність цивільно-правового договору не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції у тому разі, якщо такий договір не визнаний недійсним у судовому порядку. З урахуванням вимог статей 219, 228 Цивільного кодексу України суд повинен виходити з того, що договір, який суперечить публічному порядку, є нікчемним, а отже, не породжує передбачених ним правових наслідків. Визнання такого договору недійсним у суді не вимагається. При цьому наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.
Як вже зазначалось вище, в ході перевірки встановлено, що відповідно до акту перевірки від 12.06.2012 р. № 549/22-20/37145541 «Про неможливість проведення перевірки ТОВ «Веста Максимум» (код ЄДРПОУ - 37145541) з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит за жовтень, грудень 2011 р.» ТОВ «Веста Максимум» не знаходиться за юридичною та фактичною адресою та не має матеріальних ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів для здійснення економічної діяльності, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.
Надані позивачем до суду рахунок фактури, податкові накладні, договір купівлі- продажу, посвідчення для відрядження не свідчать про фактичне здійснення господарських операцій, оскільки крім вказаного вище нічим іншим не підтверджуються, а у ТОВ «Веста Максимум» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торгівельне приміщення, а отже позивачем не надано доказів на спростування висновків податкового органу, викладені в акті перевірки позивача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 206 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Люкс» - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Люкс» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.01.2013 року № 0000042250 та № 0000032250, - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Повний текст ухвали виготовлено 09 липня 2014 року.
Суддя-доповідач: Потапчук В.О.
Судді: Коваль М.П.
Семенюк Г.В.
Суд | Одеський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 08.07.2014 |
Оприлюднено | 18.07.2014 |
Номер документу | 39773812 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Одеський апеляційний адміністративний суд
Потапчук В.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні