Постанова

від 29.10.2013 по справі 826/14293/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 жовтня 2013 року № 826/14293/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовомПриватного підприємства «Відеолюкс» до відповідачаДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.08.2013 р. № 38726552207

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Приватне підприємство «Відеолюкс» звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.08.2013 р. № 38726552207.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/14293/13-а та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 24.09.2013 р., яке в подальшому було відкладено на 03.10.2013 р. у зв'язку з відсутністю представника відповідача.

В позовній заяві позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23.08.2013 р. № 38726552207.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач в позовній заяві зазначає про те, що при проведенні перевірки, відповідач дійшов помилкового висновку про порушення ПП «Відеолюкс» вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями), щодо заниження у перевіряємому періоді (січні, березні 2012 р.) податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 403 634 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було включено до складу податкового кредиту в періоді: січень, березень 2012 року суму ПДВ в загальному розмірі 403 634 грн., сплачену по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс» (щодо поставки товару: мультимедійного та комп'ютерного (електронного) обладнання), що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість; установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними; відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента; правовідносини відбувалися на підставі договору поставки, належне виконання якого підтверджується належним чином виписаними та виданими видатковими та податковими накладними, а також довіреністю на отримання позивачем ТМЦ від ТОВ «Астеріт Плюс», а сплата коштів за таким договором, що відбувалася у безготівковій формі на рахунок контрагента, підтверджується відповідними виписками по банківських рахунках, та не заперечувалась відповідачем під час здійснення перевірки, та товарність таких господарських операцій з поставки товару (мультимедійного та комп'ютерного (електронного) обладнання) підтверджується використанням позивачем такого товару, придбаного у ТОВ «Астеріт Плюс», в подальшій господарській діяльності ПП «Відеолюкс» при його подальшому продажу іншому контрагенту ТОВ «Ярославів Вал», що в свою чергу також підтверджується наданими до справи доказами (договір поставки, видаткові та податкові накладні в розрізі контрагента ТОВ «Ярославів Вал» щодо поставки позивачем на користь останнього придбаного в ТОВ «Астеріт Плюс» товару).

Крім того, як зазначив представник позивача в судовому засіданні 24.09.2013 р., в даному випадку відповідач не може посилатися на неможливість виконання таким контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс» взятих на себе договірних зобов'язань по взаємовідносинах із ПП «Відеолюкс» щодо поставки товару, зважаючи на встановлення в Акті перевірки останнього відсутності в нього матеріально-технічної можливості для здійснення такого виду діяльності (вантажного транспорту, інше), оскільки фактична поставка такого товару на адресу позивача (м. Київ) з місця його завантаження (м. Дніпропетровськ) здійснювалась не ТОВ «Астеріт Плюс», а ліцензованим перевізником ТОВ «Інтаск», що не заборонялося умовами договору поставки із ТОВ «Астеріт Плюс» № 12/11-7 від 21.12.2011 року, та за умовами зазначеного договору поставки в обов'язки Продавця (ТОВ «Астеріт Плюс») входило виключно передача товару Покупцю (позивачу) на складі в м. Дніпропетровську, проте як до самого постачання такого товару з м. Дніпропетровська до м. Києва Покупець був вправі залучати ліцензованих перевізників, що і було здійснено позивачем в даному випадку, та докази зазначеного підтверджуються наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні 24.09.2013 р. представник позивача також зазначив, що відповідачем не було надано суду жодних доказів того, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання відносно недодержання вимог статей Цивільного кодексу України щодо чинності правочинів, які встановлені в Акті перевірки, були б визнані в судовому порядку, а тому такі висновки відповідача не можуть слугувати підставою для визнання правочинів між позивачем та ТОВ «Астеріт Плюс» з ознаками нікчемності.

Також, на обґрунтування заявлених позовних вимог, представник позивача, крім вже зазначеного, наголосив також на тому, що відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо невизначення контрагентом позивача ТОВ «Астеріт Плюс» сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно не було доведено завдання жодної шкоди Державному бюджету за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Астеріт Плюс».

Однак, в судове засідання призначене на 03.10.2013 р., позивач не прибув та не скерував свого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Відповідачем, в свою чергу, були подані письмові заперечення проти позову, та в судовому засіданні 03.10.2013 р. представник відповідача проти задоволення позовних вимог позивача також заперечив, зазначивши про те, що наявними матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ «Астеріт Плюс», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначене товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Астеріт Плюс» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит.

На обґрунтування своїх заперечень представник відповідача наголосив, що за юридичною адресою такий контрагент позивача ТОВ «Астеріт Плюс» не знаходиться, про що контролюючим органом було складено відповідний Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Астеріт Плюс», та позивачем ні до перевірки, ні до матеріалів справи, не було надано передбачених чинним законодавством документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності) господарських операцій з контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс» щодо поставки (продажу) товару (мультимедійного та комп'ютерного (електронного) обладнання) від зазначеного контрагента до позивача, або від іншого перевізника саме до позивача (у разі укладення договору на перевезення товару з іншим перевізником), зокрема: товарно-транспортних накладних та довіреностей на отримання товару.

Зважаючи на неприбуття позивача в судове засідання 03.10.2013 р., що був повідомлений належним чином, суд, на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати дану адміністративну справу № 826/14293/13-а в порядку письмового провадження.

Про перехід до розгляду зазначеної справи в поряду письмового провадження, позивача було належним чином повідомлено листом від 03.10.2013 р., що був отриманий останнім 07.10.2013 р., згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.

За наслідками переходу судом до розгляду справи № 826/14293/13-а в порядку письмового провадження, позивачем 10.10.2013 р. до канцелярії суду було подано також клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, разом із додатками, що перелічені у зазначеному клопотанні.

Так, до вказаного клопотання про долучення додаткових доказів, позивачем, на підтвердження фактичності (реальності) господарських операцій з контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс» щодо поставки (продажу) останнім товару (мультимедійного та комп'ютерного (електронного) обладнання) на користь ПП «Відеолюкс», було надано зокрема договір на транспортно-експедиційні послуги (з м. Дніпропетровська до м. Києва, що було обумовлено договором поставки з ТОВ «Астеріт Плюс») та товарно транспортну накладу і довіреність на отримання товару від перевізника ТОВ «Інтаск», який фактично перевозив товар від Продавця (ТОВ «Астеріт Плюс» з пункту навантаження у м. Дніпропетровську) до Покупця (ПП «Відеолюкс» в місце розвантаження у м. Києві), що відповідає умовам договору поставки № 12/11-7 від 21.12.2011 року, укладеного позивачем з ТОВ «Астеріт Плюс».

Також, за наслідками переходу судом до розгляду справи № 826/14293/13-а в порядку письмового провадження, позивачем 25.10.2013 р. до канцелярії суду було подано клопотання про долучення копії податкової накладної № 20503 від 05.03.2012 р. (разом із самою копією такої податкової накладної), виписаної контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс» на адресу ПП «Відеолюкс», яка, зважаючи на великий обсяг документів у справі, випадково не була подана до матеріалів справи раніше.

Станом на 29.10.2013 р., інших документів від сторін по справі до канцелярії суду не надходило.

Отже, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін в минулих судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем Державною податковою інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі наказу № 796 від 06.08.2013 року та згідно службового посвідчення серії УКМ №050856, виданого 21.04.2009 року ДПІ у Печерському районі м. Києва, Корчуком Сергієм Віталійовичем, головним державним ревізором-інспектором, інспектором податкової служби І рангу відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві згідно із п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.4 п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 р. II Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ, було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача Приватного підприємства «Відеолюкс» (код ЄДРПОУ 33401794) з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, березень 2012 року по взаємовідносинах із контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс» (код за ЄДРПОУ 37588184).

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 08.08.2013 р. № 199/26-55-22-07/33401794, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями), щодо заниження у перевіряємому періоді (січні, березні 2012 р.) податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 403 634 грн., за наслідками правовідносин із контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс» (код за ЄДРПОУ 37588184).

Так, в Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді (січні, березні 2012 р.) позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «Астеріт Плюс» (код за ЄДРПОУ 37588184), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки (продажу та транспортування) товару, а саме: мультимедійного та комп'ютерного (електронного) обладнання, у великих обсягах та на значні суми.

На підставі вказаних висновків Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення:

- від 23.08.2013 р. № 38726552207, за платежем податок на додану вартість на загальну суму 504 543 грн., з яких 403 634 грн. - за основним платежем та 100 909 грн. за штрафними санкціями.

Однак, вважаючи таке податкове повідомлення-рішення рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ГУ Міндоходів від 23.08.2013 р. № 38726552207 - протиправним, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в якості єдиного обґрунтування висновків про порушення позивачем вказаних вимог податкового законодавства, а також висновків про нікчемність правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс», відповідачем в Акті перевірки позивача зазначено про фіктивну діяльність такого контрагента позивача ТОВ «Астеріт Плюс», з підстав відсутності останнього за місцем знаходженням та відсутності в останнього необхідних матеріально-технічних ресурсів (вантажного транспорту, інше) для здійснення такого виду діяльності, як поставка товару у великих обсягах та на значні суми.

Зважаючи на таке, податковий орган дійшов до висновку, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини ТОВ «Астеріт Плюс» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит.

Так, в даному випадку, обґрунтовуючи висновок про нікчемність (недійсність) правочинів між позивачем та ТОВ «Астеріт Плюс» щодо поставки (продажу) товару, відповідач посилається виключно на Акт ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС від 09.08.2012 р. № 277/2220/37588184 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Астеріт Плюс» (код ЄДРПОУ 37588184) з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.02.2012 року по 30.04.2012 року, в якому зазначено, що:

- за податковою адресою ТОВ «Астеріт Плюс» не знаходиться;

- матеріально-технічні ресурси (вантажний транспорт та інше) для здійснення такого виду діяльності, як поставка товару у великих обсягах та на значні суми, у ТОВ «Астеріт Плюс» відсутні.

Однак, перевіривши наявні матеріали справи, вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, та заслухавши пояснення представників сторін в минулих судових засіданнях, суд дійшов до висновку, що:

- відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було жодними допустимими доказами по справі доведено завдання будь-якої шкоди Державному бюджету внаслідок здійснення правовідносин між позивачем та ТОВ «Астеріт Плюс», та навпаки, відповідно до наданої відповідачем податкової звітності по контрагенту позивача ТОВ «Астеріт Плюс» (додатки № 5 до податкових декларацій з ПДВ за січень, березень 2012 р.), останнім було в повному обсязі визначено податкові зобовязання в розрізі правовідносин із позивачем для сплати до Державного бюджету;

- відповідачем не було роз'яснено та доведено суду, яким саме чином та на підставі яких нормативних актів позивач має нести відповідальність за порушення, встановлені самим же податковим органом в Акті перевірки контрагента позивача ТОВ «Астеріт Плюс», якщо в матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення щодо протиправної діяльності такого товариства;

- відповідачем жодними доказами у справі (крім посилання на висновки Ата перевірки по контрагенту) не було доведено неможливість виконання таким контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс» взятих на себе договірних зобов'язань по взаємовідносинах із ПП «Відеолюкс» щодо поставки товару: мультимедійного та комп'ютерного обладнання, як то відсутність матеріально-технічних та кадрових можливостей для здійснення задекларованого виду діяльності, та як підтверджується наявними матеріалами справи, фактична поставка такого товару на адресу позивача (м. Київ) з місця його завантаження (м. Дніпропетровськ) здійснювалась не ТОВ «Астеріт Плюс», а ліцензованим перевізником ТОВ «Інтаск», що не заборонялося умовами договору поставки із ТОВ «Астеріт Плюс» № 12/11-7 від 21.12.2011 року, та за умовами зазначеного договору поставки в обов'язки Продавця (ТОВ «Астеріт Плюс») входило виключно передача товару Покупцю (позивачу) на складі в м. Дніпропетровську, проте як до самого постачання такого товару з м. Дніпропетровська до м. Києва Покупець був вправі залучати ліцензованих перевізників, що і було здійснено позивачем в даному випадку;

- відповідачем не надано доказів, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання ТОВ «Астеріт Плюс», які викладені в Акті його перевірки, визнані в судовому порядку. А відтак, оскільки Акт перевірки це документ який висвітлює позицію контролюючого органу, але не має юридичних наслідків, тому тільки податкові повідомлення-рішення, правомірність прийняття яких встановлюється судом, мають юридичні наслідки і є обов'язковими для виконання судами в своїх рішеннях.

Таким чином, виключно висновки відповідача в Акті перевірки не можуть слугувати підставою для визнання правочинів між позивачем та ТОВ «Астеріт Плюс» з ознаками нікчемності.

Крім того, як було наголошено представником позивача в судовому засіданні 24.09.2013 р., та підтверджується наявними у справі доказами, Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2012 р. по справі № 2-а-10087/12/2070 за позовом ТОВ «Астеріт Плюс» до ДПІ у Московському районі м. Харкова про визнання протиправними дій, залишеною без змін Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2012 р., позов ТОВ «Астеріт Плюс» було задоволено в повному обсязі, а саме:

- визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Астеріт Плюс», за результатами якої складено Акт від 09.08.2012 року № 277/2220/37588184 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Астеріт Плюс» (код ЄДРПОУ 37588184) з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.02.2012 року по 30.04.2012 року;

- визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Астеріт Плюс», за результатами якої складено Акт від 17.08.2012 року № 298/2220/37588184 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Астеріт Плюс» (код ЄДРПОУ 37588184) з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.07.2011 року по 31.01.2012 року.

Тобто, зазначеним рішенням суду, що набрало законної сили, визнано протиправними дії податкового органу (ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС) щодо зустрічних звірок ТОВ «Астеріт Плюс», результатами яких стали Акти, на які посилається відповідач, як на підтвердження нікчемності укладених позивачем та ТОВ «Астеріт Плюс» правочинів.

Зважаючи на таке, зазначені посилання відповідача на нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Астеріт Плюс», що зроблені на підставі висновків Актів перевірки ТОВ «Астеріт Плюс», дії щодо проведення яких були визнані протиправними в судовому порядку та рішення набрало законної сили - є необґрунтованими та безпідставними, а відповідно судом до уваги братися не можуть.

По суті здійснених позивачем правовідносин із контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс» з матеріалів справи вбачається наступне.

Так, згідно наявних матеріалів справи, у перевіряємому періоді січні, березні 2012 р.) позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «Астеріт Плюс» (код за ЄДРПОУ 37588184), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки (продажу та транспортування) товару, а саме: мультимедійного та комп'ютерного (електронного) обладнання, у великих обсягах та на значні суми.

Проведеною перевіркою встановлено, що між позивачем ПП «Відеолюкс» та контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс» було укладено Договір № 12/11-7 від 21.12.2011 року, відповідно до умов якого ТОВ «Астеріт Плюс» (Продавець) зобов'язувалось поставити Позивачу (Покупцю) обладнання для системи інтерактивного телебачення в готелі на суму 2 421 801,26 грн.

На виконання умов зазначеного Договору, позивач перерахував ТОВ «Астеріт Плюс» авансові платежі (50%) від 24.01.2012 р. в сумі 410 900,63 грн., від 27.01.2012 р. в сумі 800 000,00 грн., а також в подальшому іншу частину коштів у розмірі 1 210 900,63 грн., що підтверджується відповідними виписками по банківських рахунках, та не заперечувалось відповідачем під час здійснення перевірки та в судовому засіданні.

Також, на виконання умов зазначеного Договору поставки, 05.03.2012 р. сторонами була підписана видаткова накладна № 05/03/12, яка саме засвідчила перехід права власності зазначеного в Договорі обладнання від Продавця до Покупця.

В подальшому, на виконання умов зазначеного Договору № 12/11-7 від 21.12.2011 року, ТОВ «Астеріт Плюс» було виписано на адресу позивача податкові накладні № 12501 від 25.01.2012 р., № 12701 від 27.01.2012 р., № 20503 від 05.03.2012 р. на загальну суму ПДВ 403 633,54 грн.

Отже, за наслідками зазначених правовідносин із контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс», та на підставі виписаних ТОВ «Астеріт Плюс» податкових накладних № 12501 від 25.01.2012 р., № 12701 від 27.01.2012 р., № 20503 від 05.03.2012 р. на загальну суму ПДВ 403 633,54 грн. (що оформлені належним чином, оскільки зауважень щодо оформлення таких податкових накладних відповідач в Акті перевірки не зазначав та в судовому засіданні не наголошував), позивачем в січні та березні 2012 р. було включено до складу податкового кредиту суму ПДВ в загальному розмірі 403 633,54 грн., в тому числі:

- у січні 2012 р. в розмірі 201 816,77 грн.;

- у березні 2012 р. в розмірі 201 816,77 грн.

Як вже зазначалося вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідно до наданої відповідачем податкової звітності по контрагенту позивача ТОВ «Астеріт Плюс» (додатки № 5 до податкових декларацій з ПДВ за січень, березень 2012 р.), таким контрагентом позивача було в повному обсязі визначено податкові зобовязання в розрізі правовідносин із позивачем для сплати до Державного бюджету, внаслідок чого не було завдано жодної шкоди інтересам Держави за наслідками таких правовідносин позивача з ТОВ «Астеріт Плюс».

Також, товарність таких господарських операцій між позивачем та ТОВ «Астеріт Плюс» з поставки товару (мультимедійного та комп'ютерного (електронного) обладнання) підтверджується використанням позивачем такого товару, придбаного у ТОВ «Астеріт Плюс», в подальшій господарській діяльності ПП «Відеолюкс» при його подальшому продажу іншому контрагенту ТОВ «Ярославів Вал», що в свою чергу також підтверджується наданими до справи доказами: договором поставки, видатковими та податковими накладними в розрізі контрагента ТОВ «Ярославів Вал» щодо поставки позивачем на користь останнього придбаного в ТОВ «Астеріт Плюс» товару.

Крім того, як підтверджується наявними матеріалами справи, на підтвердження фактичності (реальності) господарських операцій з контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс» щодо поставки (продажу) останнім товару (мультимедійного та комп'ютерного (електронного) обладнання) на користь ПП «Відеолюкс», позивачем було надано зокрема договір на транспортно-експедиційні послуги (з м. Дніпропетровська до м. Києва, що було обумовлено договором поставки з ТОВ «Астеріт Плюс») та товарно транспортну накладу і довіреність на отримання товару від перевізника ТОВ «Інтаск», який фактично перевозив товар від Продавця (ТОВ «Астеріт Плюс» з пункту навантаження у м. Дніпропетровську) до Покупця (ПП «Відеолюкс» в місце розвантаження у м. Києві), що відповідає умовам договору поставки № 12/11-7 від 21.12.2011 року, укладеного позивачем з ТОВ «Астеріт Плюс».

Таким чином, зважаючи на наявні у справі докази, суд вважає необґрунтованими та безпідставними посилання відповідача про те, що позивачем не було надано передбачених чинним законодавством документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності) господарських операцій з контрагентом ТОВ «Астеріт Плюс» щодо поставки (продажу) товару (мультимедійного та комп'ютерного (електронного) обладнання) від зазначеного контрагента до позивача, або від іншого перевізника саме до позивача (у разі укладення договору на перевезення товару з іншим перевізником), зокрема: товарно-транспортних накладних та довіреностей на отримання товару, оскільки всі зазначені, та передбачені чинним законодавством документи, були надані позивачем, та претензій щодо їх належного оформлення відповідачем не заявлялося.

Згідно вимог чинного податкового законодавства, та позиції Вищого адміністративного суду, що викладена в його рішеннях, Акт перевірки не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обов'язків суб'єктів господарювання, не містить обов'язкового для нього припису, та не є правовим актом індивідуальної дії, а відтак висновки Акта перевірки не можуть апріорі бути доказовою базою при розгляді справи в суді, крім випадків коли факти, встановлені в Акті, підтверджені відповідним судовим рішенням (що набрало законної сили), якого відповідачем в даному випадку надано не було. А отже, висновки, викладені в Акті перевірки, повинні підтверджуватися контролюючим органом в судовому засіданні допустимими доказами.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було жодними доказами заперечено відповідачем, під час здійснення таких правовідносин позивача із ТОВ «Астеріт Плюс», зазначений контрагент був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем із ТОВ «Астеріт Плюс» правочинів, податковий орган в Акті перевірки посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного» та «нікчемного» правочинів.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З приводу наведеного суд вважає, що оскільки відповідачем не надано допустимих доказів визнання укладених позивачем та ПП «БВССД» правочинів недійсними, посилання на їх фіктивність є безпідставним та до уваги братися не може.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, суд зазначає, що при здійсненні висновків в Акті перевірки позивача, контролюючим органом не було враховано, що із прийняттям Закону України 2 грудня 2010 року № 2756-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», ст. 228 Цивільного кодексу України була доповнена частиною третьою наступного змісту:

«У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Тобто, зазначені правочини після 01.01.2011 року мають визнаватися не нікчемними, а оспорюваними.

Проте, як видно з наявних матеріалів справи, відповідного рішення суду щодо визнання спірного правочину недійсним ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надано не було, що відповідно виключає право контролюючого органу посилатися на частину другу ст. 215 Цивільного кодексу України у висновках Акта перевірки.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного га всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, та не було жодними доказами заперечено відповідачем, укладені між позивачем та ТОВ «Астеріт Плюс» правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджений відповідачем допустимими доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

В силу положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб ТОВ «Астеріт Плюс», а посилання виключно на висновки Акта перевірки - не може бути єдиною та беззаперечною підставою для визнання правочинів нікчемними (недійсними) без наявності відповідного вироку суду, що набрав законної сили.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вже було зазначено вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, такий зв'язок між витратами на придбання товару, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг (товару), було відповідними доказами доведено позивачем суду, а саме при використанні зазначеного товару, отриманого від контрагента ТОВ «Астеріт Плюс», в подальшій господарській діяльності при його подальшому продажу іншому контрагенту ТОВ «Ярославів Вал», що в свою чергу також підтверджується наданими до справи доказами (договір поставки, видаткові та податкові накладні в розрізі контрагента ТОВ «Ярославів Вал» щодо поставки позивачем на користь останнього придбаного в ТОВ «Астеріт Плюс» товару).

Таким чином, наявними матеріалами справи підтверджується правомірність включення позивачем суми ПДВ в загальному розмірі 403 633,54 грн. по правовідносинах із ТОВ «Астеріт Плюс» до складу податкового кредиту в січні та березні 2012 р., на підставі належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності підтвердження допустимими доказами товарності такої господарської операції.

Суд також не може прийняти до уваги посилання відповідача на те, що позивач зобов'язаний нести відповідальність за порушення, встановлені податковим органом по контрагенту, які не підтверджуються будь-яким іншим чином (а саме рішенням суду), крім висновків самого ж податкового органу в Акті перевірки.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Також, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 112 11 13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», вбачається тенденція до індивідуалізації кваліфікації дій платників податків з формування податкового кредиту з ПДВ з огляду на добросовісність такого платника. У разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника ПДВ його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента. При цьому обізнаність платника податку щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів, необхідно з'ясувати з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).

Так, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на час здійснення правовідносин із позивачем, контрагент позивача ТОВ «Астеріт Плюс» був діючим підприємством, не перебував у стані припинення підприємницької діяльності, та відповідно здійснював господарську діяльність (подавав податкову звітність та сплачував податки).

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в порушення вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 71 КАС України, не виконав вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі щодо надання відповідних документів на підтвердження його правової позиції, та не довів суду правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 23.08.2013 р. № 38726552207.

Натомість позивач надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 23.08.2013 р. № 38726552207.

Зважаючи на викладене, та керуючись ч. 6 ст. 71 КАС України, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

В позовній заяві позивач не заявляв позовної вимоги щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23.08.2013 р. № 38726552207.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 29.10.2013 р.