Ухвала

від 10.10.2013 по справі 2а-14554/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/15545/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 10.10.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Норма ЛТД" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2011

у справі № 2а-14554/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Норма ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Норма ЛТД" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва з позовом про скасування податкового повідомлення - рішення №0000852304/0 від 13.09.2010.

Постановою Окружного адміністративного суд м. Києва від 03.11.2010 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000852304/0 від 13.09.2010.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2011 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.11.2010 скасовано, прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правових відносин з ТОВ „Міра Плюс", за період з квітня по травень 2010 року та складено акт № 779/1-23-40-33936213 від 30.08.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000852304/0 від 13.09.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2540368 грн., застосовано штрафні санкції на суму 1216265 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість за перевіряємий період у загальній сумі 2540268 грн., порушення ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Дані, наведені у декларації з податку на додану вартість за квітень, травень 2010 року про обсяги придбання є недійсним.

Результатами автоматизованого співставлення по результатами аналізу даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України по декларації ТОВ „Норма ЛТД" встановлено відхилення між задекларованими податковими зобов'язаннями та задекларованим податковим кредитом: ТОВ „Міра Плюс" на загальну суму 2543416 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 2543416 грн.

Відповідачем зроблено висновок про те, що законодавчо обґрунтованого формування податкового кредиту підприємством ТОВ „Норма ЛТД" на суму 2543416 грн., не задекларовану контрагентом ТОВ „Міра Плюс" в складі податкових зобов'язань, не може надати права платнику на формування податкового кредиту звітного періоду.

Також відповідач дійшов висновків про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ „Міра Плюс", оскільки спрямовані на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходили з того, що відповідачем не доведено ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, порушенням кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходи в з того, що у позивача відсутні первинні бухгалтерські документи.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

За визначенням пункту 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Вищенаведені норми не ставлять у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету іншим платником податку - постачальником товару, якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок в судовому процесі не спростована.

Судом першої інстанції встановлено, що реєстрація контрагента позивача, як платника податку на додану вартість, була здійснена податковим органом відповідно до діючого законодавства, а на період проведення господарської операції контрагент позивача перебував на податковому обліку як платник податку на додану вартість.

Статтею 10 Закону України „Про податок на додану вартість" чітко передбачено коло осіб, які відповідальні за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету.

Судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги доводи відповідача про те, що податок на додану вартість не сплачений до бюджету контрагентом позивача, оскільки, згідно з нормами Закону України „Про податок на додану вартість", не встановлено обов'язок покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Відповідно до положень Закону, сума податку на додану вартість, що включена в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок щодо сплати цього податку до бюджету.

Крім того, реальність господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами які було досліджено судом першої інстанції.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Норма ЛТД" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2011 слід задовольнити, судове рішення скасувати, а постанову Окружного адміністративного суд м. Києва від 03.11.2010 у справі № 2а-14554/10/2670 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Норма ЛТД" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2011 у справі № 2а-14554/10/2670 скасувати .

Постанову Окружного адміністративного суд м. Києва від 03.11.2010 у справі № 2а-14554/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко