Ухвала

від 15.10.2013 по справі 802/3384/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3384/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бершадський риборозплідник" (далі - позивач) до Бершадської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Бершадської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 0000062200, № 0000052200, № 0000042200, № 0000032200 від 10 липня 2013 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду 22.08.2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано вказані податкові повідомлення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату слухання справи повідомленні належним чином. При цьому представник позивача надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем була проведена позапланова документальна виїзна перевірка позивача, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року. За результатами проведеної перевірки складено Акт № 210/22/32465595 від 21.06.2013 року, де відповідачем зроблено висновки про наявність порушень вимог податкового законодавства зі сторони позивача, а саме: підпункту 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р., № 334/94-ВР, в результаті чого підприємством занижено суму податку на прибуток за перевіряємий період на 20360 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2010 року в сумі 20360 грн.; Статті 7 Закону України "Про плату за землю", ст. 21 Закону України "Про оренду землі", п.п. 288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, в результаті чого занижено суму податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності, заявленого в податковій декларації з плати за землю всього в сумі 104894,52 грн.; Статті 19 Декрету КМ України від 20.05.1993 року "Про місцеві податки і збори" та п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України від 22.12.2000 року "Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами", що полягало у неподанні до Бершадської МДПІ податкових розрахунків комунального податку за квітень 2010 року, травень 2010 року, червень 2010 року, липень 2010 року, серпень 2010 року, вересень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2010 року, грудень 2010 року; Статті 15 Декрету КМ України від 20.05.1993 року "Про місцеві податки і збори", що проявилося у заниженні суми податкового зобов'язання із комунального податку. Зазначені висновки, стали підставою для прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неповне встановлення обставин,

Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями, та вважає за доцільне проаналізувати правомірність цих доводів по відношенню до кожного податкового повідомлення-рішення.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000062200 від 10.07.2013 р. по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності на суму 55 216,19 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач відповідно до договору оренди землі №004-05/09 від 25.05.2009 року орендував земельну ділянку комунальної власності загальною площею 43,6472 га, яка розташована на території сільської ради с. Устя Бершадського району Вінницької області.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку, про заниження задекларованих позивачем сум орендної плати за земельні ділянки, що використовуються на підставі наведеного договору за період із квітня 2010 року по березень 2013 року. Разом із тим, податковий орган не встановив підстав для донарахування позивачу грошових зобов'язань із плати за землю за період 2012 року, оскільки податкове зобов'язання донараховано за результатами перевірки від 25.05.2012 року Акт № 139/153/32465595. Попри це, податкове зобов'язання за 2010 - 2011 роки та січень - березень 2013 року визначено на підставі норм ПК України.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що податковим органом при прийнятті оскаржуваного рішення допущено істотні порушення вимог податкового законодавства, які свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення. Так, визначаючи податкове зобов'язання у 2010 році та застосовуючи при цьому норми ПК України відповідач залишив поза увагою, що згідно п. 1 Розділу XIX "Прикінцеві положення" ПК України, цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2011 року. Тобто, при визначенні суми податкового зобов'язання у 2010 році відповідачем застосовано нормативно-правовий акт, який у 2010 році не був чинним. В свою чергу, визначивши податкове зобов'язання позивачу за 2011 рік відповідач залишив поза увагою, що саме податкове зобов'язання за вказаний період донараховано за результатами перевірки від 25.05.2012 року Акт № 139/153/32465595. Вказаним Актом встановлено порушення товариством вимог п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, заявленої у податковій декларації з плати за землю за 2011 рік, на суму 58 897,09 грн., в тому числі на суму 4908,10 грн. щомісячно.

12.06.2012 року на підставі вищезазначеного акту перевірки Бершадською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001721501 про збільшення позивачу грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб на суму 66 260,21 грн., з яких основний платіж в сумі 58 897,09 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7363,12 грн.

Оцінка підставам для визначення грошового зобов'язання із плати за землю яка нараховувалася на підставі договору оренди землі № 004-05/09 від 25.05.2009 року у 2011 році надавалася Вінницьким апеляційним адміністративним судом при розгляді адміністративної справи № 2а/0270/3333/12. При цьому приймаючи постанову від 27 вересня 2012 року у вказаній адміністративній справі, яка набрала законної сили, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про незаконність прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0001721501 та про безпідставність збільшення позивачу грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб на суму 66 260,21 грн., з яких основний платіж в сумі 58 897,09 грн. за 2011 рік.

Частиною ч. 2 ст. 14 КАС України передбачено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

За правилами ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є

обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідачем прийнято протиправне податкове повідомлення-рішення, на підставі фактів, які визнано необґрунтованими рішенням суду яке набрало законної сили у іншій адміністративній справі.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 10.07.2013 року № 0000052200 яким визначено грошове зобов'язанні із плати за землю в сумі 2280,60 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що приймаючи вказане рішення відповідач не враховував, що згідно договорів оренди землі № 01/07/06 від 01.07.2006 року, № 02/07/06 від 01.07.2006 року, № 03/07/06 від 01.07.2006 року, договору оренди водного об'єкта (ставка) з земельною ділянкою водного фонду від 04.10.2006 року без номера, укладених позивачем із Великокиріївською сільською радою, СТОВ "Бершадський риборозплідник" орендував водний об'єкт площею водного дзеркала 82,64 га, разом з земельною ділянкою водного фонду загальною площею 88,0855 га.

Згідно поданих позивачем податкових декларацій із орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності на 2013 рік, платником задекларовано орендну плату за земельні ділянки державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні позивача та знаходяться на території Великокиріївської сільської ради за період з 01.01.2013 року по 31.03.2013 року в сумі 11571,66 грн., в т.ч. січень 2013 року - 3857,22 грн., лютий 2013 року - 3857,22 грн., березень 2013 року - 3857,22 грн.

Відповідно Листа відділу Держземагенства у Бершадському районі Вінницької області № 2056 від 14.06.2013 року, нормативна грошова оцінка земель, водного фонду Великокиріївської сільської ради по СТОВ "Бершадський риборозплідник" площею 88,0855 га станом на 01.01.2013 року складає 7144605,72 грн. Враховуючи нормативно-грошову оцінку, сума орендної плати на 2013 рік за земельну ділянку земель водного фонду по Великокиріївській сільській раді на думку відповідача складає 53584,56 грн.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що розмір орендної плати за зазначену земельну ділянку за період з 01.01.2013 року по 31.03.2013 року не може бути меншим 13396,14 грн.

У зв'язку із вказаним, на думку відповідача, в порушення вимог п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 ПК України, СТОВ "Бершадський риборозплідник" занижено суму податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності, заявленого в податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за період з 01.01.2013 року по 31.03.2013 року всього в сумі 1824,48 грн.,

Проте, дійшовши вказаних висновків, податковий орган не враховував, що згідно із п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно із п. 288.5 ст. 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що визначаючи суму податкового зобов'язання на підставі Листа відділу Держземагенства у Бершадському районі Вінницької області № 2056 від 14.06.2013 року, податковий орган не врахував, що предметом договорів оренди № 05/11/06 та № 06/11/06 від 01.11.2006 р. є в т.ч. землі під об'єктами нерухомості.

Як вже встановлено загальна площа орендованих земель з водними об'єктами становить 88,0517 га., яку позивачем зазначено у податковій звітності. Проте залишилось поза увагою відповідача, що у склад земель які орендує позивач у Великокиріївської сільської ради входять сіножаті площею 0,7758 га., що повністю узгоджується із договором оренди землі.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розрахунки сум плати за землю, які застосовувалися відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 10.07.2013 року № 0000052200 не відповідають дослідженим судом фактичним обставинам, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 10.07.2013 року № 0000042200 яким визначено грошове зобов'язання позивачу по сплаті комунального податку на суму 1549,13 грн.

Як слідує з Акту перевірки № 210/22/32465595 від 21.06.2013 року, у вину позивачу податковим органом ставиться те, що підприємство не здійснювало нарахування комунального податку за період з 01.04.2010 року по 31.12.2010 рік та не виконувало у зв'язку із тим обов'язок із подання податкових розрахунків із комунального податку за вказаний період.

Визнаючи протиправними та скасовуючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач є сільськогосподарським підприємством, а тому не являється платником комунального податку. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Законом України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" визначено, що сільськогосподарське підприємство (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) - юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки (ст.1 вказаного вище Закону).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, основними видами діяльності позивача за КВЕД є рибництво, надання послуг у рибництві; змішане сільське господарство; рибальство, надання послуг у рибальстві; виробництво рибних продуктів; оптова торгівля іншими продуктами харчування; роздрібна торгівля з лотків та на ринках.

Статтею 15 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" передбачено, що комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

З наведеного слідує, що сільськогосподарські підприємства не є платниками комунального податку, а тому не несе пов'язаних із його сплатою податкових обов'язків.

Відтак, враховуючи, що позивач є сільськогосподарським підприємством, а тому не являється платником комунального податку, відповідно до ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" то податкове зобов'язання із сплати комунального податку визначене в податковому повідомленні-рішенні № 0000042200, є протиправним.

Щодо податкового повідомлення - рішення № 0000032200 від 10.07.2013 р. яким позивачу визначено грошове зобов'язання по сплаті податку на прибуток із посиланням на п.п.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994, № 334/94-ВР.

Як вірно встановлено судом першої інстанції підставою для прийняття оскаржуваного рішення є те, що позивачем не було збільшено валові доходи на суму непогашеної заборгованості, яка обліковується по кредиту рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" та відображає заборгованість за одержані від постачальників ТМЦ та послуги, та виникла у період з 2003 року по 2005 рік, що призвело до заниження валового доходу на загальну суму 81439 грн. в т.ч. ІІ квартал 2010 року в сумі 81439 грн.

Колегія суддів погоджується судом першої інстанції про безпідставність таких висновків відповідача, з огляду на таке.

В силу п.п. 12.1.5. п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", на порушення норм якого посилається відповідач, платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією; або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Як вже встановлено, заборгованість за одержані від постачальників ТМЦ та послуги, на не відображення у складі валових доходів якої посилається відповідач, виникла у період з 2003 року по 2005 рік.

Підпунктом 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що був чинний на було на момент виникнення заборгованості передбачено, що податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Частиною "г" підпункту 4.1.4. п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, що була чинної на момент виникнення заборгованості) було визначено, що річна декларація з податку на прибуток в якій відображається, подається протягом 60 днів за останнім днем звітного року.

З наведеного слідує, що не погашена кредиторська заборгованість, стала безнадійною в період до 01.01.2009 року, що не заперечується відповідачем.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що приймаючи податкове повідомлення - рішення № 0000032200 від 10.07.2013 р. та визначаючи податкове зобов'язання поза межами строків давності, податковий орган вийшов за межі наданих законом повноважень.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд І інстанції правильно застосував положення ч. 1 ст. 94 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення , а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.