Постанова

від 19.09.2013 по справі 809/687/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2013 р. Справа № 809/687/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представників сторін:

позивача - Голика Б.В., Маринчака О.С.,

відповідача - Джоголика Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом приватного підприємства «Геотест»

до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.12.2012 року за №0000612204,-

ВСТАНОВИВ:

28.02.2013 року приватне підприємство «Геотест» (надалі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.12.2012 року за №0000612204.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. У листопаді 2012 року державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області проведена планова виїзна перевірка приватного підприємства «Геотест» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року. За результатами перевірки складений акт від 07.12.2012 року за №11696/22-4/25072176 про порушення підприємством податкового законодавства. Висновки ДПІ у м. Івано-Франківську, викладені в акті перевірки від 10.08.2012 року про порушення позивачем податкового та іншого законодавства і встановлення йому в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку додану вартість на загальну суму 312602,50 грн. не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать нормам законодавства України, що регулюють правовідносини в сфері оподаткування. Угоди з ТОВ «Олекс» щодо виконання науково-технічних розробок були укладені відповідно до вимог закону, оформлені належним чином, їх виконання підтверджено первинними бухгалтерськими документами. Придбаний в ТОВ «Торгсервіспосач» прилад МІГ-95 облікований підприємством та використовується у його господарській діяльності. Також, реально придбавалися товари в ТОВ «Комфорт меблі плюс» Тому, висновки податкового органу, викладені в акті перевірки щодо нікчемності угод з вказаними суб'єктами господарювання, не відповідають нормам законодавства України та є безпідставними. Рішень судів щодо визнання недійсними угод позивача з його контрагентами немає. У зв'язку з цим, податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську від 21.12.2012 року за №0000612204, відповідно до якого позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 312602,50 грн. є неправомірним та підлягає скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, зазначених в позовній заяві та просили задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому заперечені від 01.04.2013 року за №6598/10/10-039, позовні вимоги вважає необґрунтованими та безпідставними, тому в задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, показання свідка, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Судом установлено, що приватне підприємство «Геотест» (надалі - ПП «Геотест») 23.01.1998 року зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 25072176, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру (а.с. 78-79, т.1).

Підприємство взяте на податковий облік 30.01.1998 року та на даний час перебуває на обліку в державній податковій інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - ДПІ у м. Івано-Франківську) і є платником податків, зборів та інших обов'язкових платежів, у тому числі податку на додану вартість.

Відповідно до статуту та ліцензії серії АВ за №507007, виданої Державною геологічною службою України 28.12.2009 року (строк дії - до 29.12.2014 року) ПП «Геотест» має право займатися господарською діяльністю, пов'язаною з пошуком (розвідкою) корисних копалин (а.с. 148-153, 154 т.1).

З 19.11.2012 року по 30.11.2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена планова виїзна перевірка приватного підприємства «Геотест» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки податковим органом складений акт від 07.12.2012 року за №11696/22-4/25072176 (а.с. 16-36).

Перевіркою встановлені порушення позивачем пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 1988.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.5, 201.6,201.10 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 250082,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки 21.12.2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську винесено податкове повідомлення-рішення за №0000612204, яким позивачу встановлені зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 312602,50 грн., в тому числі: на 250082,00 грн. - за основним платежем та на 62520,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 37, т.1).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки податкового органу, викладені в акті планової виїзної перевірки позивача від 07.12.2012 року за №11696/22-4/25072176 не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України, введений в дію Законом від 02.12.2010 року за 2755-VI, із змінами та доповненнями (надалі - Кодекс), регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно підпункту 54.3 статті 54 Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Правовідносини позивача щодо порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість, сплати до бюджету цього податку тощо були регламентовані нормами Кодексу.

Так, згідно пункту 187.1 статті 187 Кодексу, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, серед іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Порядок оформлення та видачі податкової накладної регламентовані нормами статті 201 Кодексу та аналогічні зазначеним вище нормам Закону №168/97-ВР.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.4 цієї статі встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 201.5 статті 201 Кодексу, для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Згідно пункту 201.6 податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Головними аргументами податкового органу щодо порушення позивачем норм Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства і, як наслідок, збільшення йому зобов'язань зі сплати податку на додану вартість, є посилання в акті перевірки позивача від 07.12.2012 року за №11696/22-4/25072176 на те, що його контрагенти ТОВ «Олекс» та ТОВ «Торгсервіспостач» в силу різних причин не можуть здійснювати господарської діяльності та угоди, укладені з ними мають ознаки нікчемності. При цьому, податковий орган посилається на акти перевірок контрагентів позивача, проведені за місцем їх реєстрації та рішення суду від 20.09.2012 року в справі №106444/12/9104 стосовно контрагента ТОВ «Торгсервіспостач» - товариства з обмеженою відповідальністю ПК «Екопродукт» (а.с. 113-118, 119-123, 124-127 т.1).

Однак, на переконання суду вказані вище висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів не можуть братися до уваги з огляду на наступне.

По-перше, зазначене вище рішення суду не стосується операцій позивача з ТОВ «Торгсервіспостач», тому суд не бере його до уваги.

По-друге, що стосується висновків податкового органу про нікчемність угод позивача з його контрагентами, суд звертає увагу на наступне.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України, зокрема, статтями 203, 215, 216, 228 Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно частини 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

У судовому засіданні встановлено, що вказані вище контрагенти на момент укладання з ПП «Геотест» правочинів щодо створення науково-технічних розробок, придбання приладу МІГ-95 та інших товарів були зареєстровані в ЄДРПОУ як юридичні особи та перебували на обліку як платники податків, в тому числі ПДВ, у відповідних податкових органах за місцем їх реєстрації.

Між позивачем та ТОВ «Олекс» було укладено ряд угод про створення науково-технічних розробок. Зокрема: від 11.012012 року за №48/01-12 ТР предметом якої є виконання роботи на тему «Використання моделювання природних електричних та радіоактивних полів для визначення ємнісних властивостей продуктивних відкладів»; від 11.01.2012 року за №48-1/01-12 ТР, предметом якої є виконання роботи на тему «Методологічні аспекти визначення пористості порід-колекторів складної будови за даними метода розсіяного гамма-випромінення на нафтогазових родовищах України»; від 12.01.2012 року за №49/01-12 ТР, предметом якої є виконання роботи на тему «Методичні основи встановлення літологічної неоднорідності за даними геофізичних досліджень та оцінка впливу на процес обводнення нафтогазових родовищ»; від 27.01.2012 року за №50/01-12 ТР, предметом якої є виконання роботи на тему «Дослідження можливостей геотехнічного контролю для підвищення ефективності буріння свердловин (на прикладі Кружилівського газоконденсатного родовища)»; від 08.02.2012 року за №51/01-12 ТР, предметом якої є виконання роботи на тему «Аналіз ефективності використання геофізичних методів досліджень при контролі обводнення продуктивних пластів (на прикладі Коржівського родовища ДДЗ)» (а.с. 43-54, 244-245 т.1).

Вказані вище угоди оформлені відповідно до вимог закону, підписані сторонами та завірені гербовими печатками суб'єктів господарювання. Договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вони не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Угоди позивача були направлені на настання реальних юридичних наслідків - придбання науково-технічної продукції.

Слід також зазначити, що укладанню угод передувала певна робота, яка полягала в погодженні позивачем та ТОВ «Олекс» технічного завдання, календарного плану наукових розробок та погодження договірної ціни (а.с. 133-147 т.1).

Виконання угод підтверджується дослідженими судом актами приймання-передачі виконаних робіт та науково-технічними звітами (а.с. 55-58, 247, 222-240 т.1).

Відповідно до банківських платіжних доручень від 12.04.2012 року за №№34, 35, 36, від 15.05.2012 року за №№50, 51 та від 07.06.2012 року за №63 позивачем були перераховані відповідні грошові кошти ТОВ «Олекс» в оплату за виконані роботи (а.с. 156-159 т.1).

Перерахування грошових коштів також підтверджується довідкою ПАТ «Банк «Київська Русь» від 19.06.2013 року за №782/43.3 (а.с. 242 т.1).

Дослідженням у судовому засіданні оригіналів податкових накладних від 30.04.2012 року за №№133, 134 від 30.03.2012 року за №№152, 153 та від 31.03.2012 року з №175 установлено, що вони оформлені відповідно до вимог статті 201 Кодексу.

Судом установлено, що в подальшому матеріали наукових розробок, придбаних у ТОВ «Олекс» використовувалися позивачем під час участі в тендерах із закупівлі геологічних, геофізичних та пов'язаних з ними пошукових і консультативних послуг, які проводилися публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» протягом 2012-2013 років (а.с. 243 т. 1; 1-11, 37-53 т.2).

При цьому, за результатами тендерів позивачем укладено ряд угод з надання геологічних, геофізичних та пов'язаних з ними пошукових і консультативних послуг. Зокрема, такі договори були укладені з ТОВ «Надрагаз», ДП НАК «Надра України», державним геофізичним підприємством «Укргеофізика», ТОВ «Укрнафтогазінвест» (а.с. 12-22, 23-26, 30-33, 27-29, 34-36 т.2).

Окрім вказаного, у судовому засіданні встановлено, що придбання в ТОВ «Торгсервіспостач» геофізичного приладу марки «МІГ-95» в комплекті підтверджується видатковою накладною від 11.11.2010 року за №11/11-4 (а.с. 64, 162 т.1).

Грошові кошти в сумі 45000,00 грн. перераховані згідно платіжного доручення від 07.12.2010 року за №302 (а.с. 66 т.1).

Досліджена судом податкова накладна від 11.11.2010 року за №897, виписана ТОВ «Торгсервіспостач» на суму 45000,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 7500,00 грн., відповідає вимогам статті 201 Кодексу (а.с. 65, 163 т.1).

Аналогічно, документально підтверджується придбання позивачем вільхи темної у ТОВ «Комфорт меблі плюс» на суму 2500,00 грн., в тому числі ПДВ - 416,67 грн., та геофізичних послуг в державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на суму 132992,46 грн., в тому числі ПДВ - 22165,41 грн. (а.с. 160-161, 164-165 т.1).

У зв'язку з викладеним, суд вважає правомірним включення до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів сум ПДВ по вказаних вище операціях з придбання товарів та послуг.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка власник ПП «Геотест» громадянин Голик Богдан Васильович повністю підтвердив вказані вище фактичні обставини, установлені судом в ході дослідження письмових доказів. При цьому, він надав суду показання про те, що придбані в ТОВ «Олекс» науково-технічні розробки використовувалися та використовуються на даний час у господарській діяльності підприємства. Зокрема, при підготовці до тендерів, які регулярно проводяться нафтогазовидобувними компаніями.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні норми щодо ведення бухгалтерського обліку встановлені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88, із змінами та доповненнями.

Дослідженням в судовому засіданні документів первинного бухгалтерського обліку по спірних господарських операціях установлено, що вони оформлені відповідно до вимог закону.

Крім того, суд зазначає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Слід також зазначити, що визначення податковим органом позивачу фінансових зобов'язань, як наслідок встановлених порушень в акті перевірки від 07.12.2012 року за №11696/22-4/25072176, є недотриманням принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за які передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, у даному випадку, не може покладатися на покупця - позивача в справі.

Дана позиція викладена також у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява №3991/03), у якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, у разі якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 року в справі «Інтерсплав проти України»).

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, на підставі норм Цивільного кодексу України та податкового законодавством, що діяли на момент спірних правовідносин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що висновки ДПІ у м. Івано-Франківську, викладені в акті перевірки позивача від 07.12.2012 року за №11696/22-4/25072176 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам закону. Тому, податкове повідомлення-рішення від 21.12.2012 року за №0000612204 слід визнати протиправним та скасувати.

На підставі викладеного, враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини даної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позов ПП «Геотест» до ДПІ у м. Івано-Франківську підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому, на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2294,00 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 21.12.2012 року за №0000612204.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Геотест» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 25072176) судовий збір в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова в повному обсязі складена 24.09.2013 року.