Ухвала

від 17.12.2014 по справі 809/687/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 р. Справа № 876/13602/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Шавеля Р.М., Савицької Н.В.

за участю секретаря Керод Х.І.

представника позивача Маринчака О.С.

представника відповідача Ляховича Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.09.2013 р. у справі №809/687/13-а за позовом Приватного підприємства «Геотест» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.09.2013 р. у справі №809/687/13-а за позовом Приватного підприємства «Геотест» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.12.2012 року за №0000612204, позов було задоволено повністю.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову суду скасувати та задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована неврахуванням висновків акту перевірки, ненадання належних первинних документів для підтвердження реальності господарського зобов'язання та господарського ефекту, досягнутого внаслідок його стверджуваного виконання.

В судових засіданнях представник скаржника апеляційну скаргу підтримав із зазначених у ній мотивів.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечив за безпідставністю.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив та матеріалами справи підтверджується, що Приватне підприємство «Геотест» 23.01.1998 року зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 25072176, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру, взяте на податковий облік 30.01.1998 року та на даний час перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області і є платником податків, зборів та інших обов'язкових платежів, у тому числі податку на додану вартість; має ліцензію серії АВ за №507007, видану Державною геологічною службою України 28.12.2009 року (строк дії - до 29.12.2014 року) на право займатися господарською діяльністю, пов'язаною з пошуком (розвідкою) корисних копалин.

З 19.11.2012 року по 30.11.2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена планова виїзна перевірка Приватного підприємства «Геотест» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року. За результатами перевірки податковим органом складений акт від 07.12.2012 року за №11696/22-4/25072176. Перевіркою встановлені порушення позивачем пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 1988.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.5, 201.6,201.10 статті 201 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 250082 грн.

На підставі вказаного акта перевірки 21.12.2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську винесено податкове повідомлення-рішення за №0000612204, яким позивачу встановлені зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 312602,50 грн., в тому числі: на 250082,00 грн. - за основним платежем та на 62520,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно керувався нормами п. п. 187.1, 198.1 ПК України. Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Відповідно до пункту 198.1 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно з пунктом 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, серед іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору. Пунктом 201.4 цієї статі встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Пунктом 201.8 встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено внаслідок неврахування відповідачем наслідків господарської операції з контрагентами позивача: ТОВ «Олекс» та ТОВ «Торгсервіспостач», які, на думку скаржника, в силу різних причин не можуть здійснювати господарської діяльності та угоди, укладені з ними, мають ознаки нікчемності. При цьому, податковий орган посилається на акти перевірок контрагентів позивача, проведені за місцем їх реєстрації та рішення суду від 20.09.2012 року в справі №106444/12/9104 стосовно контрагента ТОВ «Торгсервіспостач» - Товариства з обмеженою відповідальністю ПК «Екопродукт».

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України, зокрема, статтями 203, 215, 216, 228 Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України). Згідно з частиною 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй - на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Судом першої інстанції було підставно встановлено, що вказані вище контрагенти на момент укладання з ПП «Геотест» правочинів щодо створення науково-технічних розробок, придбання приладу МІГ-95 та інших товарів були зареєстровані в ЄДРПОУ як юридичні особи та перебували на обліку як платники податків, в тому числі ПДВ, у відповідних податкових органах за місцем їх реєстрації. Між позивачем та ТОВ «Олекс» було укладено ряд угод про створення науково-технічних розробок. Зокрема: від 11.012012 року за №48/01-12 ТР, предметом якої є виконання роботи на тему «Використання моделювання природних електричних та радіоактивних полів для визначення ємнісних властивостей продуктивних відкладів»; від 11.01.2012 року за №48-1/01-12 ТР, предметом якої є виконання роботи на тему «Методологічні аспекти визначення пористості порід-колекторів складної будови за даними метода розсіяного гамма-випромінення на нафтогазових родовищах України»; від 12.01.2012 року за №49/01-12 ТР, предметом якої є виконання роботи на тему «Методичні основи встановлення літологічної неоднорідності за даними геофізичних досліджень та оцінка впливу на процес обводнення нафтогазових родовищ»; від 27.01.2012 року за №50/01-12 ТР, предметом якої є виконання роботи на тему «Дослідження можливостей геотехнічного контролю для підвищення ефективності буріння свердловин (на прикладі Кружилівського газоконденсатного родовища)»; від 08.02.2012 року за №51/01-12 ТР, предметом якої є виконання роботи на тему «Аналіз ефективності використання геофізичних методів досліджень при контролі обводнення продуктивних пластів (на прикладі Коржівського родовища ДДЗ)». Вказані вище угоди оформлені відповідно до вимог закону, підписані сторонами та завірені гербовими печатками суб'єктів господарювання. Договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вони не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним. Угоди позивача були направлені на настання реальних юридичних наслідків - придбання науково-технічної продукції. Укладанню угод передувала певна робота, яка полягала в погодженні позивачем та ТОВ «Олекс» технічного завдання, календарного плану наукових розробок та погодження договірної ціни. Виконання угод підтверджується дослідженими судом актами приймання-передачі виконаних робіт та науково-технічними звітами. Відповідно до банківських платіжних доручень від 12.04.2012 року за №№34, 35, 36, від 15.05.2012 року за №№50, 51 та від 07.06.2012 року за №63 позивачем були перераховані відповідні грошові кошти ТОВ «Олекс» в оплату за виконані роботи. В подальшому матеріали наукових розробок, придбаних у ТОВ «Олекс», використовувалися позивачем під час участі в тендерах із закупівлі геологічних, геофізичних та пов'язаних з ними пошукових і консультативних послуг, які проводилися Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» протягом 2012-2013 років. При цьому, за результатами тендерів позивачем укладено ряд угод з надання геологічних, геофізичних та пов'язаних з ними пошукових і консультативних послуг. Зокрема, такі договори були укладені з ТОВ «Надрагаз», ДП НАК «Надра України», державним геофізичним підприємством «Укргеофізика», ТОВ «Укрнафтогазінвест». Придбання в ТОВ «Торгсервіспостач» геофізичного приладу марки «МІГ-95» в комплекті підтверджується видатковою накладною від 11.11.2010 року за №11/11-4. Грошові кошти в сумі 45000 грн. перераховані згідно з платіжним дорученням від 07.12.2010 року за №302.

Аналогічно документально підтверджується придбання позивачем вільхи темної у ТОВ «Комфорт меблі плюс» на суму 2500,00 грн., в тому числі ПДВ - 416,67 грн., та геофізичних послуг в державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на суму 132992,46 грн., в тому числі ПДВ - 22165,41 грн.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Подані позивачем документи зазначеним вимогам відповідають.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Дана позиція викладена також у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява №3991/03), у якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.09.2013 р. у справі №809/687/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Шавель Р.М.

Савицька Н.В.

Повний текст ухвали складений 19.12.2014 року.