Постанова

від 30.10.2013 по справі 810/4402/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2013 року № 810/4402/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» доВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України проскасування рішень, ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» (надалі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України (як правонаступника Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції ) (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 26.04.2013 № 0000922202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 5986,50 грн. (за основним платежем - 4264,00 грн. та за штрафними санкціями - 1722,50 грн.) та від 26.04.2013 № 0000932202, за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3163,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит і валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагент позивача здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам та не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів. Тому правочин, укладений між позивачем та ПП «Компанія «Агрофудтрейд» є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представники сторін у судове засідання 30.10.2013 не з'явилися. Водночас, матеріали справи містять письмові клопотання представників позивача та відповідача про розгляд справи за їх відсутності.

Наявність клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутності, відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши наявні матеріали справи, керуючись статтями 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача 11.04.2013 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Компанія «Агрофудтрейд» за листопад 2011 року та січень-лютий 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 11.04.2013 № 187/2202-24210297 (надалі - акт перевірки) (а.с.14-33).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ПП «Компанія «Агрофудтрейд» є нікчемним і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до донарахування позивачеві податку на прибуток у розмірі 4264,00 грн. та зменшенні розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3163,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача матеріалів перевірки його контрагента, а саме: акту ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 14.03.2013 № 112/2214/35672436 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Компанія «Агрофудтрейд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Кохана ЛТД», ТОВ «Сапа Проіайлс», ТОВ «Просвєт», ПАТ «Торгівельний комплекс «Ялта-Інтуріст», ТОВ «Інтерполітрейд», ТОВ «Страбіс-Агро» та ТОВ «ВСВ Трейд» за грудень 2010 року, серпень 2011 року та березень-жовтень 2012 року.

У свою чергу, висновки акту зустрічної звірки ґрунтуються на службовій інформації, отриманої від податкової міліції щодо місцезнаходження посадових осіб ПП «Компанія «Агрофудтрейд», аналізу податкової звітності контрагента та на підставі інформації, наявної у комп'ютерних базах даних та автоматизованих інформаційних системах державної податкової служби.

Так, як вбачається зі змісту акту зустрічної звірки, податковим органом встановлено відсутність ПП «Компанія «Агрофудтрейд» за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки. З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку, що господарські операції даного підприємства не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв 'язку з чим ПП «Компанія «Агрофудтрейд» не могло фактично здійснювати господарські операції.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.04.2013 № 0000922202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 5986,50 грн. (за основним платежем - 4264,00 грн. та за штрафними санкціями - 1722,50 грн.) та від 26.04.2013 № 0000932202, за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3163,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Головного управління Міндоходів у Київській області та Міністерства доходів і зборів України з відповідними скаргами.

За наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту отримання товарів за спірним правочином.

Так, судом встановлено, що у жовтні-листопаді 2011 року та січні-лютому 2012 року позивачем, на підставі усної угоди купівлі-продажу із ПП «Компанія «Агрофудтрейд» було отримано товар, а саме дріт порошковий ПП-АН1.

На підтвердження факту поставки товару позивачем надано суду виписані ПП «Компанія «Агрофудтрейд» рахунки-фактури для оплати товару (а.с.125-129), а саме;

від 26.01.2012 № 12 на суму 4984,36 грн.;

від 14.10.2011 № 130 на суму 4271,76 грн.;

від 23.12.2011 № 168 на суму 4976,88 грн.;

від 18.02.2012 № 31 на суму 4984,36 грн.;

від 21.11.2011 № 142 на суму 4742,40 грн.

На підтвердження факту отримання товару ПП «Компанія «Агрофудтрейд» виписано на адресу позивача видаткові накладні на поставку дроту порошкового: від 26.11.2011 № 157, від 18.10.2011 № 140, від 27.12.2011 № 182, від 16.02.2012 № 28, від 06.02.2012 № 24 (а.с.40, 46,53, 58, 62).

Поряд із цим, ПП «Компанія «Агрофудтрейд» виписало на адресу позивача податкові накладні (а.с.65-68), наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 23.12.2011 № 27 на загальну суму 4976,88 грн. (у тому числі ПДВ - 829,48 грн.);

від 16.02.2012 № 22 на загальну суму 4984,36 грн. (у тому числі ПДВ - 830,73 грн.);

від 17.10.2011 № 20 на загальну суму 4274,76 грн. (у тому числі ПДВ - 711,96 грн.);

від 22.11.2011 № 44 на загальну суму 4742,40 грн. (у тому числі ПДВ - 790,40 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.73-77 Том ІІІ).

Судом встановлено, що дані господарські операції відображено у податковому обліку позивача шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту та валових витрат.

Як то встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПП «Компанія «Агрофудтрейд» є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ПП «Компанія «Агрофудтрейд», недійсним у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ПП «Компанія «Агрофудтрейд» з підстав відсутності реальності поставки товару, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є здійснення перевезень вантажним залізничним транспортом.

Водночас, одними із основних видів діяльності ПП «Компанія «Агрофудтрейд» за КВЕД є, зокрема, роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.147-149).

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманого товару, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення з приводу підстав укладення спірного правочину та подальшого використання отриманих товарів позивачем.

Так, представником позивача зазначено, що основною діяльністю Державного центру залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» є надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом. На балансі підприємства обліковується близько 12 тисяч одиниць вагонів, серед них: криті вантажні вагони, вагони з утепленим кузовом, вагони-термоси, дизельелектростанції, вагони для перевезення пакетованих вантажів та інші. Для належного виконання своїх обов'язків перед клієнтами та забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті підприємство повинно утримувати в робочому стані вагони, які використовуються в процесі перевезення вантажів. Відповідно до нормативних документів та строків виконання планових видів ремонтів, проводиться поточний, деповський та капітальний ремонт вагонів. З урахуванням наведеного, позивачем зауважено, що придбання матеріалів, які використовуються при ремонті вагонів є необхідністю, пов'язаною із господарською діяльністю підприємства. Для придбання дроту порошкового ПІІ-АН1 діам.2,8 мм, який використовується для виконання зварювальних робіт, позивачем було укладено усну угоду із ПП «Компанія «Агрофудтрейд». До бухгалтерії було надано для оплати рахунки-фактури від постачальника, оплата по рахункам була проведена з розрахункового рахунку підприємства відповідними платіжними дорученнями.

Зазначений дріт отримано працівником відділу постачання ОСОБА_1, за оформленим відповідно до вимог чинного законодавства дорученням на його ім'я, про що свідчать записи у книзі реєстрації доручень. Отриманий матеріал було прийнято в комору підприємства, що підтверджено видатковими накладними та прибутковими ордерами. Окрім того позивачем надано до матеріалів справи сертифікати виробника, що підтверджують якість товару (а.с.69-72).

Також, за поясненнями представника позивача, подальше використання придбаного у ПП «Компанія «Агрофудтрейд» товару (дроту порошкового) підтверджуються вимогами на внутрішнє переміщення матеріалів: № 599 від 30.11.2011, № 506 від 04.10.2011 № 572 від 25.11.2011, № 322 від 19.01.2012, № 315 від 07.02.2012, № 336 від 17.02.2012; актами виконання ремонтних робіт, які підписано відповідною комісією та затверджено керівником підприємства та які містять інформацію щодо використання дроту порошкового під час виконання зварювальний робіт.

На підтвердження вищевказаних обставин позивачем надано до матеріалів справи належні докази, зокрема, прибуткові ордери, вимоги на внутрішнє переміщення, акти виконання ремонтних робіт та інше (а.с.39-64).

Щодо посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, суд звертає увагу на таке.

Як то зауважено позивачем товар, отриманий від ПП «Компанія «Агрофудтрейд», доставлявся власним автотранспортом шляхом самовивозу, що підтверджується подорожними листами та відповідними підписами уповноважених осіб позивача на видаткових накладних про отримання товару.

З огляду на вказане суд зауважує, що відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Проте, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 N 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, необхідні наступні документи: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

При цьому, наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Суд зауважує, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України «Про автомобільний транспорт» не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей

Окрім того, податкове законодавство не передбачає обов'язкову наявність ТТН як форми бухгалтерської звітності під час формування податкового кредиту та валових витрат при придбанні ТМЦ, вона є супровідним документом на підтвердження перевезення товару та не містить в собі контрольної звітності під час визначення підприємством показників за здійсненими господарськими операціями.

Ураховуючи обставини справи та положення вищевказаних нормативно-правових актів суд дійшов висновку, що законодавством не передбачено обов'язковості складання товарно-транспорних накладних при здійсненні перевезень вантажу автомобільним транспортом для власних потреб без залучення перевізника на договірних умовах.

Водночас, надані позивачем подорожні листи службових автомобілів є достатніми доказами на підтвердження транспортування придбаного у ПП «Компанія «Агрофудтрейд» товару.

З огляду вищевказане суд дійшов висновку, що факт отримання позивачем товарів підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Таким чином, враховуючи, що спірні правочини, предметом яких є купівля дроту порошкового, який у свою чергу використовувався позивачем для проведення зварювальних робіт під час ремонту залізничного складу, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Компанія «Агрофудтрейд» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента позивача, яким встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою, ненадання документів до перевірки. З огляду на вказане судом встановлено таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 12.12.2012 та 06.09.2013 не містять записів про відсутність за юридичною адресою ПП «Компанія «Агрофудтрейд» (а.с.147-149).

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Натомість, позивачем надано до матеріалів справи лист ПП «Компанія «Агрофудтрейд», адресований ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя з приводу проведення позапланової перевірки підприємства, а також копії договору суборенди приміщення від 01.12.2010, за умовами якого підприємство орендує приміщення за адресою: вул. Леніна, 17 м. Запоряжжя та договору оренди від 10.01.2010, згідно якого підприємство також орендує складське приміщення (а.с.140-144). Вказане спростовує твердження відповідача про відсутність підприємства за юридичною адресою.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ПП «Компанія «Агрофудтрейд»; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт.

Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акт податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Компанія «Агрофудтрейд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків.

Так, зі змісту статті 73 Податкового кодексу України та методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом державної податкової адміністрації України № 236 від 22.04.2011, вбачається, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема, у зв'язку з встановленням відсутності суб'єкта господарювання за місцезнаходженням (податковою адресою) складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначає Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232, з аналізу якого вбачається, що у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведеної зустрічної звірки контролю за додержанням податкового законодавства, а проведення звірки є лише заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, оскільки дії податкового органу щодо проведення зустрічної звірки полягають у співставленні даних та перевірці встановлених розбіжностей в податкових деклараціях, автоматизованих інформаційних системах органів державної податкової служби України, а також аналізі податкової інформації та документів.

Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту акту зустрічної звірки вбачається, що предметом даної звірки були господарські відносини ПП «Компанія «Агрофудтрейд» із платниками податків - ТОВ «Кохана ЛТД», ТОВ «Сапа Проіайлс», ТОВ «Просвєт», ПАТ «Торгівельний комплекс «Ялта-Інтуріст», ТОВ «Інтерполітрейд», ТОВ «Страбіс-Агро» та ТОВ «ВСВ Трейд» за грудень 2010 року, серпень 2011 року та березень-жовтень 2012 року, у той час як спірні правовідносини із позивачем відбувалися у листопаді 2011 року та січні-лютому 2012 року.

Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відтак, вищевказаний акт не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ПП «Компанія «Агрофудтрейд» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угоди, укладеної із позивачем, такою, що не спричинила реальних юридичних наслідків.

Водночас, з метою встановлення наявності у контрагента позивача трудових та виробничих ресурсів судом було зобов'язано відповідача надати належні та допустимі докази.

Проте, доказів, витребуваних судом, а саме, декларації з податку на прибуток ПП «Компанія «Агрофудтрейд» за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.

Між тим, на підтвердження відсутності у контрагента позивача трудових ресурсів відповідачем надано копію виписки з довідки 1-ДФ за І квартал 2012 року, згідно якої на підприємстві працює 1 особа.

Проте наданий витяг не може безумовно свідчити про неможливість здійснення ПП «Компанія «Агрофудтрейд» поставки товару з огляду на таке.

Так, відсутність матеріальних ресурсів у контрагента не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції та, як наслідок, завищення податкового кредиту та валових витрат, оскільки, по-перше, з характеру операцій вбачається можливість її здійснення без залучення значної кількості як трудових, так і матеріальних ресурсів, по-друге, як то вбачається з матеріалів справи, спірні взаємовідносини між сторонами виникли у період з жовтня 2011 року по лютий 2012 року, а не лише у І кварталі 2012 року. Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Підсумовуючи наведене суд зауважує, що податковий орган переважно обґрунтовано правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ПП «Компанія «Агрофудтрейд», посилаючись при цьому виключно на порушення, вчинені контрагентом позивача. Сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цими контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладеного правочину не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням йому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Наявність у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведена.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірний правочин не може визнаватися нікчемним, оскільки відповідає волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямований на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.

Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем із ПП «Компанія «Агрофудтрейд», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством , що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, суд зазначає таке.

Як то встановлено судом, внаслідок операцій з ПП «Компанія «Агрофудтрейд» сформовано податковий кредит у розмірі 3163,00 грн.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Водночас, відповідачем встановлено порушення позивачем формування валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 4264,00 грн.

Так, згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, за приписами пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, видаткові накладні, договори та платіжні документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем товарів за спірним правочином документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 138, 139, 185, 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є безпідставними.

Окрім того суд звертає увагу, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає, зокрема, витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено достатніх доводів та не подано доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності свого рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в: .

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України від 26.04.2013 № 0000922202, за яким Державному підприємству «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 5986,50 грн. (за основним платежем - 4264,00 грн. та за штрафними санкціями - 1722,50 грн.) та від 26.04.2013 № 0000932202, за яким Державному підприємству «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3163,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» (код ЄДРПОУ 24210297) сплачений судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.