Рішення

від 24.10.2013 по справі 922/3366/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2013 р.Справа № 922/3366/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Фірма "Т. М. М." Товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних сумішей, м. Харків , 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", м. Київ про розірвання договорів за участю представників сторін:

Представник позивача - Ульяненко І.Г., дов. від 18.02.2013р.;

1-го відповідача - Портік В.О., дов. № 1 від 06.01.2012р.;

2-го відповідача - не з"явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фірма «Т.М.М.» - ТОВ звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей», м. Харків (перший відповідач) та ТОВ «Ласка-Лізинг», м. Київ (другий відповідач), в якому просить суд:

1. Розірвати договір купівлі - продажу від 22.03.2008., укладений між Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ та ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грузковою Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за №2355, із змінами, внесеними Договором від 24.05.2011., посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грузковою Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за №1933. та зобов'язати ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей» повернути Фірмі «Т.М.М.» - ТОВ нежитлові будівлі літ. Б-2, загальною площею 1 327,7 кв. м; літ. А-2, загальною площею 1 427,4 кв. м; літ. Ц-1, загальною площею 74,8 кв. м, що знаходяться за адресою: місто Харків, вулиця Котлова, буд. №181, з рухомим майном, що знаходиться у цих будівлях згідно з переліком, що міститься у додатку №1 до договору купівлі - продажу від 22.03.2008.

2. Розірвати Іпотечний договір від 09.12.2002., укладений між ТОВ «Ласка-Лізинг» та ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей», посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. та зареєстрований в реєстрі за №3766.

3. Надати Фірмі «Т.М.М.» - ТОВ право здійснювати будь-які дії, вчинення яких необхідно для розірвання договору купівлі - продажу від 22.03.2008р., укладеного між Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ та ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей», посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грузковою Ю. В. та зареєстрованого в реєстрі за №2355, із змінами, внесеними Договором від 24.05.2011., посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грузковою Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за №1933., в т. ч. виключити із Державного реєстру іпотек та Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію Іпотечного договору від 09.12.2002., укладеного між ТОВ «Ласка-Лізинг» та ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей», посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. та зареєстрованого в реєстрі за №3766., і про заборону відчуження нерухомого майна за цим договором.

4. Стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору.

Ухвалами господарського суду від 28.08.2013р., 16.09.2013р., 10.10.2013р. розгляд справи відкладався.

Ухвалою господарського суду від 16.09.2013р. продовжено строк розгляду даного спору за межами двомісячного строку, в порядку ст. 69 ГПК України, до 24.10.2013р.

У призначеному судовому засіданні 24.10.2013р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник першого відповідача, присутній в судовому засіданні 24.10.2013р. проти позову Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю не заперечував.

Представник другого відповідача у призначене судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав. Матеріали справи містять докази належного повідомлення представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" про час та місце судового засідання.

Присутні в судовому засіданні 24.10.2013р. позивач та другий відповідач вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників другого відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та першого відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2008р. між Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ (за договором - продавець, позивач у справі) та ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей» (за договором - покупець, перший відповідач у справі) був укладений договір купівлі - продажу нерухомого майна. Договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грузковою Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за №2355 (далі - Договір купівлі - продажу).

Відповідно до пункту 1.1 цього Договору продавець продає, а покупець купує нежитлові будівлі літ. Б-2, загальною площею 1 327,7 кв. м; літ. В-1, загальною площею 848,1 кв. м; літ. А-2, загальною площею 1 427,4 кв. м; літ. Ц-1, загальною площею 74,8 кв. м, що знаходяться за адресою: місто Харків, вулиця Котлова, №181 (сто вісімдесят один), з рухомим майном, що знаходиться у цих будівлях згідно з переліком, що міститься у додатку №1 до Договору.

Умовами пункту 3.3 Договору визначено, що передача майна продавцем (позивачем) і прийняття майна покупцем (першим відповідачем) здійснюється протягом 3-х календарних днів з моменту нотаріального посвідчення Договору, шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі.

На виконання вказаних умов Договору, 25 березня 2013 року Фірма «Т.М.М.» - ТОВ (позивач) передала, а ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей» (перший відповідач) прийняло нежитлові будівлі разом з рухомим майном, яке в них знаходиться, про що сторонами Договору було складено акт приймання-передачі.

Таким чином, позивач виконав всі свої зобов'язання за Договором у повному обсязі та належним чином.

Пунктом 2.2 Договору сторони погодили, що продаж вчиняється за 7450 000,00 грн., з урахуванням ПДВ 1241666,67 грн., які перший відповідач зобов'язався перерахувати на поточний рахунок позивача протягом сорока п'яти банківських днів з моменту нотаріального посвідчення Договору, тобто - до 30 травня 2008р.

24 травня 2011 року, між сторонами укладено Договір про внесення змін до договору купівлі - продажу від 22.03.2008р., яким сторони погодили викласти пункт 2.2 договору в новій редакції, згідно якої змінено термін виконання грошових зобов'язань першого відповідача по оплаті придбаного майна (кінцевий термін -01.08.2012р.). Договір про внесення змін до договору купівлі - продажу посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грузковою Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за №1933.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано першим відповідачем, майно, яке було предметом договору купівлі - продажу, в повному обсязі залишилось не оплаченими.

25.09.2012р. позивачем на адресу першого відповідача направлено лист з вимогою сплатити визначену п.2.2 Договору суму коштів або розірвати Договір купівлі-продажу та повернути майно Фірмі «Т.М.М.» - ТОВ.

На момент прийняття рішення по справі перший відповідач не сплатив позивачу платіж, що відшкодовує вартість майна, та відмовився від пропозиції щодо розірвання договору, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного:

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст.509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України) .

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Глава 54 ЦК України закріплює загальні положення про купівлю-продаж. За визначенням ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст.657 ЦК України Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу,житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором. За нормою ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу.

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 ЦК України.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано першим відповідачем, останній впродовж п'яти років не здійснив на користь позивача жодного платежу на відшкодування вартості майна за договором купівлі - продажу, строк виконання грошового зобов'язання за договором закінчився 21.08.2012р. Таким чином, умова договору щодо строку виконання грошового зобов'язання за договором, першим відповідачем була істотна порушена, а позивач повністю позбавлений того, на що він розраховував при укладенні спірного договору.

Крім того, відповідно до положень ст. 638 ЦК України та ст.180 ГК України, істотними умовами договору є умови визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Так, згідно до вимог ст.ст. 655-657, 689, 691, 692 ЦК України та положень договору купівлі - продажу від 22.03.2008р. ціна віднесена до істотних умов договору, а обов'язок з її сплати є основним обов'язком покупця. Отже, істотне порушення покупцем такої умови договору купівлі - продажу, як здійснення оплати продавцеві повної ціни переданого товару, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору купівлі - продажу в судовому порядку та повернення майна продавцю (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №5021/966/2011 від 08.05.2012).

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що одним із способів захисту права є припинення господарських правовідносин.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що перший відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував відшкодування вартості майна по договору купівлі - продажу від 23.03.20008р., документів, що спростовують викладене у позові, суд визнає вимогу позивача щодо розірвання договору купівлі - продажу від 23.03.2008р. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про розірвання договору купівлі - продажу від 23.03.2008р. правомірна та обґрунтована, така що підтверджена матеріалами справи та не спростована першим відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК може бути застосована після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

За правилом ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Зважаючи на те, що перший відповідач набув нежитлові будівлі літ. Б-2, загальною площею 1 327,7 кв. м; літ. А-2, загальною площею 1 427,4 кв. м; літ. Ц-1, загальною площею 74,8 кв. м, що знаходяться за адресою: місто Харків, вулиця Котлова, буд. №181, з рухомим майном, що знаходиться у цих будівлях, за рахунок позивача за договором купівлі - продажу від 22.03.2008р., який підлягає розірванню в судовому порядку, про що вже зазначалося вище, а також, що за спірним договором зобов'язання було виконане тільки однією із сторін, позовні вимоги в частині повернення позивачу за актами нежитлових будівель літ. Б-2, загальною площею 1 327,7 кв. м; літ. А-2, загальною площею 1 427,4 кв. м; літ. Ц-1, загальною площею 74,8 кв. м, з рухомим майном, що знаходиться у цих будівлях та технічної документації на вказані нежитлові будівлі підлягають задоволенню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Щодо вимоги Позивача про розірвання Іпотечного договору від 09.12.2002., посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. та зареєстрованого в реєстрі за №3766, не може бути задоволена, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Іпотечний договір від 09.12.2009р. був укладений між ТОВ «Ласка Лізинг» (другий відповідач) та ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей» (перший відповідач), за яким перший відповідач (за договором іпотекодавець) передав нерухоме майно в іпотеку другому відповідачу (за договором іпотекодержатель) у якості забезпечення виконання позивачем зобов'язань за Договорами фінансового лізингу №689/03/2007 від 15.03.2007., №690/03/2007 від 15.03.2007., №693/03/2007 від 15.03.2007., №694/03/2007 від 15.03.2007., №698/03/2007 від 15.03.2007., №710/03/2007 від 20.03.2007., №805/04/2007 від 25.04.2007., №806/04/2007 від 25.04.2007., №807/04/2007 від 25.04.2007., №834/05/2007 від 15.05.2007., №961/08/2007 від 21.08.2007. №1120/12/2007 від 17.12.2007., №1117/12/2007 від 17.12.2007., №1123/12/2007 від 18.12.2007., №1124 від 18.12.2007., №1125/12/2007 від 18.12.2007., №1126/12/2007 від 18.12.2007., №1122/12/2007. від 18.12.2007., №1137/12/2007 від 21.12.2007., №1139/12/2007 від 25.12.2007., №1182/02/2008 від 13.02.2008., №1345/05/2008 від 16.05.2008., №1478/07/2008 від 11.07.2008., №1502/07/2008 від 17.07.2008., укладеними між другим відповідачем та позивачем.

За правилами ст. 651 ЦК України, ст.188 ГК України, ст.11 ГПК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду виключно на вимогу однієї із сторін. Так як, Фірма «Т.М.М.» - ТОВ не є стороною Іпотечного договору від 09.12.2009р., в зв"язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині заявлених позовних вимог.

Стосовно вимоги позивача про надання права здійснювати будь-які дії, вчинення яких необхідно для розірвання договору купівлі - продажу від 22.03.2008р., укладеного між Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ та ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей», в т. ч. виключити із Державного реєстру іпотек та Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію Іпотечного договору від 09.12.2002., укладеного між ТОВ «Ласка Лізинг» та ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей», і про заборону відчуження нерухомого майна за цим договором, суд зазначає наступне:

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. В даному разі, такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це не відповідає завданням суду визначеним ст.2, 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України). Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11 та ін..

Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позовні вимоги, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. Заявляючи вимогу про надання права здійснювати будь-які дії, вчинення яких необхідно для розірвання договору купівлі - продажу від 22.03.2008р., в т. ч. виключити із Державного реєстру іпотек та Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію Іпотечного договору від 09.12.2002., укладеного між ТОВ «Ласка Лізинг» та ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей», і про заборону відчуження нерухомого майна за цим договором Позивач не обґрунтував в чому полягає порушення його прав та у який спосіб суд повинен їх відновити. Крім того, вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як надання права здійснювати будь-які дії, вчинення яких необхідно для розірвання договору купівлі - продажу від 22.03.2008р. в т. ч. виключити із Державного реєстру іпотек та Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію Іпотечного договору від 09.12.2002., укладеного між ТОВ «Ласка Лізинг» та ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей», і про заборону відчуження нерухомого майна за цим договором.

Крім того, до 01.01.2013 року відомості про накладення арештів та обтяження вносились до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що функціонував на підставі Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.99 року № 31/5.

З 01.01.2013р. вступив в силу Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч.1 ст.9 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Підпункту 7.1. п.7 глави 1 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012р. за №282/20595, договір сторін про зміну або розірвання нотаріально посвідченого договору здійснюється шляхом складання окремого договору.

Частиною 5 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. За правилом ч.9. ст.15 названого Закону, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

За змістом п. 5 ч. 1 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з підстав для державної реєстрації прав та їх обтяжень є рішення суду, що набрало законної сили.

Враховуючи, наведені правові норми, а також ту обставину, що оспорюваний договір купівлі - продажу нерухомого майна від 23.03.2008р. є нотаріально посвідченим, суд приходить до висновку, що наявність обтяжень та заборони відчуження об'єктів нерухомого майна за іпотечним договором не перешкоджає Позивачеві вчиняти дії, пов'язані з розірванням договору купівлі - продажу від 22.03.2008р. і позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що даний спір виник з вини першого відповідача, суд вважає, що судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на першого відповідача. Але, з огляду на те, що позивачем не сплачений судовий збір в повному обсязі, відповідно до норм Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з позивача до Державного бюджету України суму несплаченого ним судового збору, у відповідності до заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 3, 41, 55, 129 Конституції України, статтями 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 598, 610, 611, 612, 626, 629, 638, 651, 655, 657, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 175, 179, 188 Господарського суду України, статтями 1, 4, 12, 33, 35, 43, 44, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Розірвати договір купівлі - продажу від 22.03.2008р., укладений між Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ та ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грузковою Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за №2355, із змінами, внесеними Договором від 24.05.2011., посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грузковою Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за №1933. та зобов'язати ТОВ «Харківський завод будівельних сумішей» повернути Фірмі «Т.М.М.» - ТОВ нежитлові будівлі літ. Б-2, загальною площею 1 327,7 кв. м; літ. А-2, загальною площею 1 427,4 кв. м; літ. Ц-1, загальною площею 74,8 кв. м, що знаходяться за адресою: місто Харків, вулиця Котлова, буд. №181, з рухомим майном, що знаходиться у цих будівлях згідно з переліком, що міститься у додатку №1 до договору купівлі - продажу від 22.03.2008р.

Стягнути з Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (61005, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2Б, код ЄДРПОУ 14073675) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 2294,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Повне рішення складено 29.10.2013 р.

Суддя Аюпова Р.М.

справа № 922/3366/13