Рішення

від 28.10.2013 по справі 905/6816/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.10.2013 Справа № 905/6816/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Михайловій Ю.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово виробниче підприємство «Укрграфіт», м. Запоріжжя

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверський торговий дім», м. Сіверськ Донецької області

про: стягнення суми основного боргу у розмірі 22116,48грн., 3 % річних - 419,91грн.,

за участю уповноважених представників:

від позивача: Шурубур Є.С. (за довіреністю від 01.01.2013р.);

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово виробниче підприємство «Укрграфіт», м. Запоріжжя звернулось до Господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверський торговий дім», м. Сіверськ Донецької області про стягнення суми основного боргу у розмірі 22116,48грн., 3 % річних - 419,91грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати поставленого товару за видатковими накладними № РН-0004010 від 08.11.2010р. та № РН-0004445 від 16.12.2010р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав: видаткові накладні № РН-0004010 від 08.11.2010р., № РН-0004445 від 16.12.2010р.; рахунки-фактури № СФ-004010 від 08.11.2010р., № СФ-0004445 від 16.12.2010р.; довіреності № 10 від 05.11.2010р., № 37 від 15.12.2010р.; банківську виписку від 15.12.2010р.; лист № 11-11 від 11.12.2012р.; акт звірки заборгованості від 10.12.2012р.; реєстр відправлених листів; лист № 06-04 від 06.04.2012р.; акт звірки заборгованості від 02.04.2012р.; претензію № 23-04 від 23.01.2013р. з доказами її отримання відповідачем; правоустановчі документи.

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи: акт звірки взаємних розрахунків від 01.10.2013р. з доказами його направлення на адресу відповідача; довідку №10/10 від 25.10.2013р.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзиву та доказів слати заборгованості не надав, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи та витягом серії АВ № 914993.

Обізнаність відповідача про судовий розгляд підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання ухвали суду (а.с. 43).

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані Відповідачем документи та його неявка у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33, 77 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи, адже з огляду на тривіальність розгляду справи подальше зволікання із вирішенням спору є несумісним із приписами ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.

Наразі, відповідачеві було надано достатньою часу для доведення своєї позиції до відома суду, а встановлення правової визначеності у розглядуваному спорі не може перебувати у залежності від бажання учасника справи здійснювати свої процесуальні права.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи за усною домовленістю сторін позивачем було поставлено відповідачу товар, а саме: електроди графітовані у комплекті з ніпелями D 150 ЭГ у кількості 1.0760 на суму 25023,46грн. та електроди графітовані у комплекті з ніпелями D 150 ЭГ у кількості 1.0800 на суму 25116,48грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0004010 від 08.11.2010р. та № РН-0004445 від 16.12.2010р.

Зазначений вище товар був прийнятий відповідачем за видатковими накладними № РН-0004010 від 08.11.2010р., № РН-0004445 від 16.12.2010р. уповноваженою особою, яка діяла від відповідача на підставі довіреностей № 10 від 10.11.2010р., № 37 від 15.12.2010р.

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару у сумі 28023,46грн., що підтверджується випискою банку від 15.12.2010р. (а.с. 15).

Позивач неодноразово направляв на адресу відповідача акти звірки заборгованості від 02.04.2012р., від 10.12.2012р., а також звертався з претензію № 23-04 від 23.01.2013р., яка не була задоволена останнім.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленого товару, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у стягненні з відповідача заборгованості за товар поставлений відповідно до видаткових накладних № РН-0004010 від 08.11.2010р. та № РН-0004445 від 16.12.2010р. у розмірі 22116,48 грн., а також 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті товару.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу визначено, що правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За вимогами частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив на адресу відповідача рахунки-фактури № СФ-004010 від 08.11.2010р., № СФ-0004445 від 16.12.2010р., в яких визначено предмет поставки, кількість, ціна та загальна сума поставки.

За правовою природою виставлені рахунки-фактури № СФ-004010 від 08.11.2010р., № СФ-0004445 від 16.12.2010р. - є пропозицією укласти договір, яка в установлені строки не відкликана оферантом.

Виходячи з приписів статті 641 Цивільного кодексу України правові наслідки оферти пов'язуються не з самим фактом її здійснення оферантом, а з фактом її отримання іншою особою.

Крім того, відповідач частково оплатив виставлений йому рахунок, тобто вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, що підтверджується випискою банку від 15.12.2010р. (а.с. 15).

При цьому, в подальшому відповідач не скоїв дії, направлені на відкликання своєї згоди на прийняття пропозиції укласти договір, що кореспондується з приписами статті 642 Цивільного кодексу України.

Таким чином, між сторонами відбулось укладення договору поставки у спрощений спосіб відповідно до вимог частини 1 статті 181 Господарського кодексу України.

Суд дійшов висновку, що виниклі на його підставі правовідносини регламентуються нормами параграфу 3 глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-268 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків по оплаті поставленого товару, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що видаткові накладні № РН-0004010 від 08.11.2010р. та № РН-0004445 від 16.12.2010р. були отримані та підписані останнім на підставі виданої довіреності: № 10 від 10.11.2010р., № 37 від 15.12.2010р. на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово виробниче підприємство «Укрграфіт».

Пунктом 10 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей від 16.05.1996р. №99 визначено, що невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності.

При цьому, відповідач не надав доказів повернення довіреностей № 10 від 10.11.2010р., № 37 від 15.12.2010р.

Відповідачем дане у порядку встановлену господарським процесуальним законодавством не спростовано та під час розгляду справи не заперечувалось.

Поставка та приймання товару здійснюється відповідно до положень Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по кількості» № П-6 та Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по якості» № П-7.

Відповідно по п.п. 12, 14 Інструкцій П-6, П-7 приймання продукції по кількості та якості виробляється по транспортних і супровідних документах (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам і ін.) відправника (виготовлювача); приймання продукції по якості й комплектності виробляється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідних документах, що засвідчує якість і комплектність поставляється продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація й т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції.

З огляду на дані норми права та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача основного боргу в сумі 22116,48грн.

Щодо нарахованих 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Дані наслідки порушення зобов'язання передбачені і ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України. Згідно норм зазначених статей у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29.04.2013р. строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України. Отже, в силу ст. 253 Цивільного кодексу України, позивач здобув право вимоги сплати боргу за видатковою накладною № РН-0004010 - 08.11.2010р. та за видатковою накладною № РН-0004445 - 16.12.2010р.

На підставі статей 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані та заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 419,91 грн.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про задоволення цих вимог у розмірі визначеному позивачем.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 205, 509, 525, 610, 611, 625, 629, 638, 640, 641, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 181, 193, 216-218, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово виробниче підприємство «Укрграфіт», м. Запоріжжя (ЄДРПОУ 30201489) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверський торговий дім», м. Сіверськ Донецької області (ЄДРПОУ 34433586) про стягнення суми основного боргу у розмірі 22116,48грн., 3 % річних - 419,91 грн. задовольнити у повному обсягу.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверський торговий дім», (84523, Донецька область, м. Сіверськ, вул. Пушкіна, 6, ЄДРПОУ 34433586) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово виробниче підприємство «Укрграфіт» (69008, м. Запоріжжя, вул. Каліброва, 8а, ЄДРПОУ 30201489) суму основного боргу у розмірі 22 116,48 грн., 3 % річних - 419,91 грн., судовий збір у розмірі 1720,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 28.10.2013р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.10.2013р.

Суддя Я.О. Левшина

Вх: 23794/13

надруковано 3 прим.:

1 - ГСДО,

1 - позивачу

1 - відповідачу