Ухвала

від 17.10.2013 по справі 2а-12643/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/2319/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 17.10.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012

у справі № 2а-12643/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Олсервіс ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Олсервіс ЛТД" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 12.04.2012 №0000852250, №0000862250, №0000872250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2012 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з підприємствами, зазначеними в постанові старшого слідчого СВПМ ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 19.01.2012, за період з 01.01.2009 по 31.12.2011 та складено акт № 52/22-511/21625017 від 21.03.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000852250 від 12.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 822213, 75 грн.; №0000862250 від 12.04.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 748995 грн.; №0000872250 від 12.04.2012, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 31202 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено від'ємне значення об'єкта оподаткування на загальну суму 599196 грн., пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість на загальну суму 657771 грн.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є акт перевірки, яка призначена на підставі постанови СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва підполковника податкової міліції Братко Т.О. від 19.01.2012 винесеної в рамках кримінальної справи № 80-0263.

Відповідачем зроблено висновок, що взаємовідносини між ТОВ „Юридичне агентство „Авента" та ТОВ „Лоу Консалт" з позивачем не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

За визначенням пункту 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Вищенаведені норми не ставлять у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету іншим платником податку - постачальником товару, якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок в судовому процесі не спростована.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реєстрація контрагента позивача, як платника податку на додану вартість, була здійснена податковим органом відповідно до діючого законодавства, а на період проведення господарської операції контрагенти позивача перебував на податковому обліку як платники податків на додану вартість.

Статтею 10 Закону України „Про податок на додану вартість" чітко передбачено коло осіб, які відповідальні за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету.

Судами правомірно не прийняті до уваги доводи відповідача про те, що податок на додану вартість не сплачений до бюджету контрагентом позивача, оскільки, згідно з нормами Закону України „Про податок на додану вартість", не встановлено обов'язок покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Відповідно до положень Закону, сума податку на додану вартість, що включена в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок щодо сплати цього податку до бюджету.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача ТОВ „Лоу Консалт" та ТОВ „Юридичне агентство „Авента" зареєстрованими як платники податку на додану вартість.

Юридичні послуги, надані контрагентами позивачу, стосуються ведення його господарської діяльності та відносяться до складу валових витрат (витрат) того періоду, у якому здійснено надання послуг відповідно до договорів про надання юридичних послуг.

Отже, на підтвердження включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

У розгляді цієї справи Державною податковою інспекцією не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Також, не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Станом на день прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідного судового рішення по кримінальній справі, яке б набрало законної сили, не було прийнято, отже, у Державної податкової інспекції не було передбачених підстав для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень.

Укладені між позивачем та ТОВ „Лоу Консалт" та ТОВ „Юридичне агентство „Авента" договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 у справі № 2а-12643/12/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 у справі № 2а-12643/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко