Постанова

від 28.10.2013 по справі 801/7081/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 жовтня 2013 р. о 14:56 Справа №801/7081/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Лоза М.С., за участю представників сторін: від позивача - Ісаєва Ю.О., від відповідача - Одабаші А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримкомплекс"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримкомплекс" (далі - позивач) звернулось 12.07.2013 року до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.07.2013 року №0006352203, №0006342203.

Позов мотивовано тим, що висновки ДПІ в акті перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, зроблені на підставі нічим не підтверджених допущень про нікчемність укладених між позивачем та контрагентом договорів з порушенням норм права.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.07.2013 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 07.10.2013 року відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби замінено на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим.

Представник позивача у судовому засіданні 28.10.2013 року позов підтримав.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву (а.с. 117-124).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 34581673, взятий на облік в органах державної податкової служби та зареєстрований платником ПДВ (а.с. 40-43, 128).

Посадовою особою податкового органу проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Генбудінвест» (ЄДРПОУ 37318658) за серпень 2012р.

За результатами перевірки складено акт від 06.06.2013 року №3470/22.3/34581673 (далі - Акт) (а.с. 9-25).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (із змінами та доповненнями в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за серпень 2012 року у сумі 42666 грн.;

- п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 із змінами і доповненнями, донараховано податку на прибуток за 3 кв. 2012р. на загальну суму 44799 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0006352203 від 01.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 63999 грн. (у тому числі 42666 грн. за основним платежем та 21333 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); №0006342203 від 01.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 67198,50 грн. (у тому числі 44799 грн. за основним платежем та 22399,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 7,8).

Перевіряючи правомірність вказаних доводів податкового органу та обґрунтованість його висновків суд встановив наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Розділом III цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств, а Розділом V цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на додану вартість.

В п. 1 Розділу XIX Прикінцеві положення ПК України зроблено зауваження про те, що Розділ III цього Кодексу набирає чинності 01.04.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України передбачено, що у Розділі III об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно з п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу

Підпунктом 138.1.1. пункту 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, виходячи з наведених норм податкового законодавства до валових витрат звітного податкового періоду законодавець відносить, зокрема, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, формування яких здійснюється в тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, та при наявності первинних бухгалтерських документів, підтверджуючих їх здійснення.

Відповідно до п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно зі ст.198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна, а для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток, оформлені належним чином первинні документи, що підтверджують продаж товарів (робіт, послуг).

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16.07.1999 року №996-XIV, із змінами та доповненнями.

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів (робіт, послуг), що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Статтею 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Судом встановлено, що 22 серпня 2012 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Генбудінвест» (продавець) було укладено договір №2208/1, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити відповідно до умов договору продукцію, що в подальшому іменується товар. Номенклатура, кількість, вартість, строк і умови передачі товару узгоджується сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною договору (додаток №1) (а.с. 86-87).

Згідно з додатком №1 предметом договору є трансформатор ТМ3-1600кВА у кількості 4 штук загальною вартістю 200000 гривень, у тому числі ПДВ 33333,33 грн., масло трансформаторне кількістю 2545,45 літрів вартістю 56000,04 грн., у тому числі ПДВ 9333,33 грн. (а.с. 88).

На підставі цього договору ТОВ «Генбудінвест» видано видаткові накладні №РН-310804 від 31.08.2012 року на транспортну олію у кількості 2545,450 л. на суму 56000,00 грн., у тому числі ПДВ 9333,33 грн.; №РН-220802 від 22.08.2012 року на трансформатор ТМЗ 1600 60/0,4 у кількості 4 штук на загальну суму 200000,00 грн., у тому числі ПДВ 33333,33грн. (а.с. 32, 33).

Отримання товару супроводжувалось оформленням податкових накладних №96 від 22.08.2012 року на суму 200000,00 грн., у тому числі ПДВ 33333,33 грн., №190 від 31.08.2012 року на суму 56000,00 грн., у тому числі ПДВ 9333,33 грн. (а.с. 30,31).

Отримання податкових накладних підтверджується реєстрами виданих та отриманих накладних (а.с. 65, 67).

Сплата придбаних товарів підтверджується платіжним дорученням №84 від 22.08.2012 року на суму 200000,00 грн., №112 від 31.08.2012 року на суму 56000,00 грн. (а.с. 34, 35).

Таким чином, документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується фактичне придбання у ТОВ «Генбудінвест» трансформатора та трансформаторної олії на загальну суму 256000,00 грн.

Придбані товари були використані позивачем у власній господарській діяльності на виконання умов договору поставки №1708/1 від 17.08.2012 року, укладеного між ТОВ «Будсервіс-Груп» (покупець) та ТОВ «Кримпкомплекс» (постачальник).

Відповідно до умов договору постачальник зобов'язується виготовити і передати у визначений строк у власність покупцю обладнання (товар), а покупець зобов'язаний прийняти товар та сплатити його.

Найменування, номенклатура, вартість, кількість, технічні характеристики товару вказані у специфікації на товар (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору (а.с. 109-110).

Відповідно до додатку №1, предметом договору є трансформатори у кількості 4 штук загальною вартістю 480000,00 грн. (зв.бік а.с. 110).

На виконання умов договору позивачем були виписані податкові накладні №РН-0000086 від 17.09.2012 року на трансформатор ТМ 1600кВа 10/04 Y/Y у кількості 2 штук, на суму 240000,00 грн., у тому числі ПДВ 40000,00 грн., №РН-0000110 від 09.11.2012 року на трансформатор масляний ТМЗ 1600/6/04 у кількості 2 штук, на суму 240000,00 грн., у тому числі ПДВ 40000,00 грн. (а.с. 37,38).

Зазначені трансформатори, відповідно до карток №4877, №4882 складського обліку матеріалів вибули зі складу ТОВ «Кримкомплекс» 17.09.2012 року та 09.11.2012 року (а.с. 89, 90).

Досліджені під час розгляду справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача мають всі необхідні реквізити, повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні".

З метою визначення правомірності відображення позивачем у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Генбудінвест» судом також були з'ясовані обставини щодо наявності у контрагента цивільної дієздатності.

Так, згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи названий вище контрагент зареєстрований у якості юридичні особи та не перебуває у процесі припинення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Юридична особа є такою, що припинилася, лише з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (п.2 ст.33 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року №755).

На підставі вказаного судом встановлено, що контрагент позивача є юридичною особою, що має належний обсяг цивільної право та дієздатності.

Отже, у відповідності до положень Закону України "Про податок на додану вартість" названий вище контрагент мав право на складення податкових накладних.

Підсумовуючи зазначене вище, суд зазначає, що наданими позивачем доказами підтверджується фактичне отримання позивачем товару від ТОВ «Генбудінвест», його оплата та подальше використання у господарській діяльності.

Відтак, під час розгляду справи спростовано висновки перевірки відносно відсутності настання реальних наслідків за зазначеними правочинами.

Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Генбудінвест» були реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за 3 кв. 2012р. на загальну суму 44799 грн.

А у зв'язку з тим, що ТОВ «Генбудінвест» зареєстроване як юридична особа та не перебуває у процесі припинення, то й висновки відповідача про заниження податку на додану вартість на загальну суму 42666 грн. суд вважає необґрунтованими та помилковими.

Позиція ДПІ щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та продавцем (ТОВ «Генбудінвест») сформована на підставі висновків Актів «Про неможливість проведення зустрічної звірки» №273/2240/37318654 від 28.03.2012 року, в якому зазначено, що ТОВ «Генбудінвест» відсутнє за місцезнаходженням.

Такі факти як відсутність контрагента за місцезнаходженням та несплата ним відповідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника (покупця) та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди. Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб". Факт відсутності контрагента за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Зазначеної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 16.05.2012 року по справі №К-9991/6724/12, від 17.07.2012 року №К/9991/1812/12 та від 17.01.2012 року №К-15283/09 ВАСУ ; від 24.01.2013 року по справі №К-20928/10.

Вищий адміністративний суд України у Постанові від 03.04.2013 року по справі №К/9991/32753/12 дотримується наступної думки: "Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на формування валових витрат і з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою".

Більш того, у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, приміщень та інших необоротних активів у контрагентів, а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у контрагентів (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 року по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 року по справі №К-26345/10, від 13.01.2011 року по справі №К-28642/10, від 23.11.2011 року по справі №К/9991/49204/11).

На підставі викладеного суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є належними доказами на підтвердження фіктивності проведених позивачем господарських операцій з вказаними контрагентами, а за відсутністю інших доказів з боку відповідача та враховуючи надані позивачем докази, вважає доведеними належними чином реальність проведених господарських операцій позивачем.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Неприпустимість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й рішенням Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" в пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації - заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач, при проведенні господарських операцій зі своїм постачальником, оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Враховуючи викладене, матеріалами справи спростовано висновки перевірки про завищення позивачем податкового кредиту за серпень 2012 року у сумі 42666 грн.; про заниження позивачем податку на прибуток за 3 кв. 2012 року на загальну суму 44799 грн. по правочинах з ТОВ «Генбудінвест».

Отже, збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 63999,00 грн. (у тому числі 42666,00 грн. за основним платежем та 21333,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), визначене у податковому повідомленні-рішенні №0006352203 від 01.07.2013 року; збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 67198,50 грн. (у тому числі 44799,00 грн. за основним платежем та 22399,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), визначене у податковому повідомленні-рішенні №0006342203 від 01.07.2013 року суперечить матеріалам справи та діючому законодавству.

Застосування штрафних (фінансових) санкцій у спірних податкових повідомленнях-рішеннях обумовлено визначенням суми грошового зобов'язання за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення від 01.07.2013 року №0006352203 та №0006342203 визнаються протиправними та підлягають скасуванню.

До того ж, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність правочину, укладеного з ТОВ «Генбудінвест».

При цьому суд виходить з наступного.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Матеріали справи свідчать про те, що спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнано, а відтак є дійсними.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Слід зазначити, що у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Зазначена позиція викладена в Ухвалі ВАСУ від 14.11.2012 року у справі №К/9991/50772/12.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення №0006352203 від 01.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 63999,00 грн. (у тому числі 42666,00 грн. за основним платежем та 21333,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); №0006342203 від 01.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 67198,50 грн. (у тому числі 44799,00 грн. за основним платежем та 22399,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України та є протиправними.

Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення від 01.07.2013 року №0006352203 та №0006342203 визнаються протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 1312,00 грн. (Одна тисяча триста дванадцять гривень).

Відповідно до пп.3 п.9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п.19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача.

В судовому засіданні 28.10.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 01.11.2013 року.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0006352203 від 01.07.2013 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Кримкомплекс» (ідентифікаційний код 34581673) суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 63999,00 грн. (у тому числі 42666,00 грн. за основним платежем та 21333,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0006342203 від 01.07.2013 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Кримкомплекс» (ідентифікаційний код 34581673) суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 67198,50 грн. (у тому числі 44799,00 грн. за основним платежем та 22399,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримкомплекс» (ідентифікаційний код 34581673) судовий збір у розмірі 1312,00 грн. (Одна тисяча триста дванадцять гривень) з Державного бюджету України (шляхом їх безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.