Рішення

від 29.10.2013 по справі 914/3725/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2013 р. Справа № 914/3725/13

За позовом:Державного підприємства „Львіввугілля", м.Сокаль Львівської області в особі Відокремленого підрозділу „Управління „Західвуглепостач" Державного підприємства „Львіввугілля", с.Острів Сокальського району Львівської області до відповідача:Приватного підприємства „Мідея", м.Львів про:стягнення 2 056,79 грн.,

Суддя Король М.Р.

Представники:

від позивача: Савка О.В.- представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні 29.10.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Державне підприємство „Львіввугілля", (м.Сокаль Львівської області) в особі Відокремленого підрозділу „Управління „Західвуглепостач" Державного підприємства „Львіввугілля" (с.Острів Сокальського району Львівської області) звернулось до господарського суду з позовною заявою до Приватного підприємства „Мідея" (м.Львів) про стягнення 2 056,79 грн. основної заборгованісті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором зберігання №142 від 21.10.2011 р. належним чином не виконав, зокрема, не сплатив суми грошових коштів за надані йому позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Відповідно до чинного законодавства, зокрема Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", „Про акціонерні товариства", „Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи органіхзації- юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу. (Постанова пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

З долученої до матеріалів справи копії Довіреності №59 від 16.08.2013 р., виданої начальнику відокремленого підрозділу „Управління „Західвуглепостач" ДП „Львіввугілля" Шипоті Володимиру Васильовичу вбачається, що начальник відокремленого підрозділу від імені державного підприємства має право підписувати позовні заяви, що подаються в інтересах ДП „Львіввугілля" до господарського, загального, адміністративного суду, представляти інтереси в господарських, загальних, адміністративних та третейських судах з правом вчинення всіх процесуальних дій, передбачених чинним законодавством України.

Ухвалою суду від 02.10.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 29.10.2013 року.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання 29.10.2013 року забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, вимоги ухвали суду від 02.10.2013р. виконав в повному обсязі.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, витребовуваних судом документів не подав, з клопотаннями та заявами до суду не звертався, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору.

Ухвала суду надсилалась відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний в матеріалах справи).

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце наступного судового засідання. (Постанова пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р.).

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

Між позивачем та відповідачем був укладений договір зберігання № 142 від 21.10.2011 р.

У відповідності до розділу 8 договору, термін дії договору- до 31 грудня 2011р., в частині взаєморозрахунків-до повного виконання зобов'язань сторонами.

Згідно розділу 1 договору, здавальник поставить зберігачу вугільну продукцію, яку зберігач зобов'язується прийняти, зберігати та за першою вимогою здавальника йому повернути або за його розпорядженням, або передати третій стороні.

Передача вугілля здавальником зберігачу проводиться за накладною з відміткою „на зберігання" і оформлення акта приймання-передачі. Приймання-передача вугілля за кількістю й якістю проводиться представниками двох сторін на підставі сертифіката якості (якісного посвідчення), виданого вугільним підприємством. Здавальник оплачує зберігачу протягом десяти днів після закінчення терміну зберігання за розцінками, визначеними додатками до даного договору. Сума договору орієнтовано складає 50 000 грн. За умови, якщо вугілля передане на зберігання за даним договором, після закінчення терміну зберігання переходить у власність зберігача або відпускається структурним підрозділом ДП „Львіввугілля", пункт 3.3 даного договору не застосовується (Розділ 3 даного договору).

Згідно п.п.2.1, 2.2. даного договору, до обов'язків зберігача входить: зобов'язаний вжити всіх заходів для зберігання вугілля; не має права користуватися переданим йому на зберігання вугіллям.

Як встановлено матеріалами справи, впродовж періоду з жовтня 2011 року по листопад 2011 року від відповідача було прийнято на зберігання вугілля. Надані послуги засвідчуються актами прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей на відповідальне зберігання від 24.10.2011 року, від 26.10.2011 року, від 31.10.2010 року та від 10.11.2011 року (копії актів містяться в матеріалах справи).

Дане вугілля було видане позивачем за вимогою відповідача, що підтверджується товарно-транспортними накладними: №0533 від 24.10.11р, №0532 від 24.10.11р, №0536 від 24.10.11р, №0537 від 24.10.11р, №0542 від 26.10.11р, №000701 від 26.10.11р, №000702 від 31.10.11р, №000703 від 10.11.11р.

У зв'язку із закінченням терміну зберігання відповідачу нараховано до оплати вартість послуг зберігання та відвантаження вугілля в сумі 2056,79 грн. згідно рахунку-фактури від 15.11.2011 р. № 59 т.

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 3-юр від 05.12.2012 року із вимогою про погашення заборгованості в сумі 2056,79 грн.. Дана претензія залишена відповідачем без відповіді .

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч.1 ст. 946 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, протягом жовтня 2011 р. - листопада 2011 р. надав відповідачу послуги, передбачені договором зберігання № 142 від 21.10.2011 року, а відповідач оплати за отримані послуги не здійснив, порушив взяті на себе договірні зобов'язання, в результаті чого заборгував перед позивачем 2056,79 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати наданих послуг згідно договору № 142 від 21.10.2011 року. Факт наявності заборгованості відповідача належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір покладається на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства „Мідея" (79070, м.Львів, вулиця Хоткевича, будинок 20, квартира 24, ідентифікаційний код 20839408) на користь Державного підприємства "Львівугілля" (80000, Львівська область, м. Сокаль, вулиця Б.Хмельницького, 26, ідентифікаційний код 32323256) в особі Відокремленого підрозділу „Управління „Західвуглепостач" Державного підприємства „Львіввугілля" (80051, Львівська область, Сокальський район, село Острів, ідентифікаційний код 26360693 ) 2056,79 грн. основного боргу та 1720,50 грн. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 01.11.2013 р.

Суддя Король М.Р.