Рішення

від 15.10.2013 по справі 905/6374/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.10.2013 Справа № 905/6374/13

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою: Шахтарського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України Державного підприємства "Шахтарськантрацит" відокремлений підрозділ "Автобаза", Донецька область, м.Шахтарськ,

до відповідача : Приватного підприємства "Схід- інвест 2009", Донецька область, м.Шахтарськ,

про стягнення 38479грн.83коп.

за участю прокурора: Блащик Г.Є. (посвідчення 015490);

за участю уповноважених представників:

від Позивача -- Українська Л.С. (довіреність №6 від 07.12.2012р.);

від Відповідача: - не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Шахтарський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України Державного підприємства "Шахтарськантрацит" відокремлений підрозділ "Автобаза", Донецька область, м.Шахтарськ (далі - позивач), звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Приватного підприємства "Схід- інвест 2009", Донецька область, м.Шахтарськ, про стягнення суми основного боргу у розмірі 24091грн.64коп., пені у розмірі 14093грн.61коп., індексу інфляції в сумі 62грн.90коп., 3% річних у розмірі 231грн.68коп.

В позовній заяві прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг вантажними автоперевезеннями № 56/261012 від 26.10.2012р. щодо своєчасної та повної оплати за отримані послуги.

27.09.2013р. позивач надав доповнення до позовної заяви №17-14-1/398 від 25.09.2013р. за змістом яких стверджує, що за умовами п.5.5 договору строк оплати послуг встановлений не пізніше 5-го числа місяця, наступного за тим, в якому ці послуги надавались. За поясненнями позивача рахунки на оплату надавались відповідачу нарочно.

14.10.2013р. Шахтарський міжрайонний прокурор в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 24091грн.64коп., пеню в сумі 18690грн.20коп., індексу інфляції 62грн.90коп. та 3% річних у сумі 231грн.68коп., що разом становить 43076грн. 42коп. Разом із заявою суду наданий розрахунок пені.

Відповідно до приписів ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Збільшення розміру позовних вимог здійснено позивачем внаслідок перерахування пені за кожним спірним актом прийому-передачі наданих послуг окремо.

Суд приймає до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог та у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

Під час судового засідання 01.10.2013р. відповідач усно проти виникнення суми основного боргу у розмірі 24091грн.64коп. не заперечив, заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені з посиланням на невірний розрахунок. Також під час судового засідання 01.10.2013р. представник відповідача підтвердив, що на час звернення позивача з позовною заявою до суду у відповідача вже виникло прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті суми основного боргу у розмірі 24091грн.64коп., що відображено у протоколі судового засідання.

Слухання справи відкладалося на 15.10.2013р.

15.10.2013р. представник відповідача надав заяву про розгляд справи за відсутністю відповідача, у якій не заперечує проти позовних вимог в частині основної заборгованості, але вимоги щодо пені не визнає з посиланням на те, що відповідач не отримував рахунки на оплату послуг. Зазначив, що твердження позивача щодо виставлення рахунків є безпідставним, оскільки це не підтверджується належними доказами, підписання акту приймання-передачі не є умовою виникнення зобов'язання, а лише підтверджує факт надання послуг.

В судовому засіданні 15.10.2013р. прокурор та позивач підтримали позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, у якості остаточного розрахунку заявленої до стягнення пені просили вважати розрахунок, наданий через канцелярію 14.10.2013р.

Під час судових засідань позивач підтвердив, що фактично спір між сторонами виник через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо остаточного розрахунку за надані послуги відповідно до п.5.5. договору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося. Прокурор та позивач під час судового засідання 15.10.2013р. повідомили про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної позиції по суті спору.

З врахуванням вищенаведеного суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Вислухавши під час розгляду справи прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

26.10.2012р. між Державним підприємством "Шахтарськантрацит" відокремлений підрозділ "Автобаза", (перевізник) та Приватним підприємством "Схід-інвест 2009" (замовник) був укладений договір № 56/261012 (далі - договір), згідно із яким перевізник зобов'язується надати послуги відповідно до умов даного договору, а замовник зобов'язується прийняти та сплатити ці послуги відповідно до умов даного договору (п.1.1 договору). Перевізник відповідно до даного договору надає автотранспортні послуги вантажними автомобілями КамАЗ (п.1.2 договору).

Відповідно до п.5.2 договору, замовник на підставі заявки та рахунка здійснює щомісячну попередню оплату у розмірі 50% від місячної оплати.

Згідно п.5.5. договору, остаточний розрахунок за користування автотранспортом відбувається на підставі виставленого рахунку перевізника не пізніше 5го числа наступного місяця. Крім того, перевізник зобов'язаний передати для підписання замовнику акт виконаних послуг не пізніше 5-го числа місяця, що слідує за місяцем виконання послуг автоперевезення вантажів.

Як встановлено п.9.1 договору, договір діє з моменту підписання по 31.12.2012. А в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Додатковою угодою від 24.12.2012р. до договору №56/261012 від 26.10.2012р. сторони продовжили строк дії договору на новий строк з 01.01.2013р. по 31.12.2013р.

Договір та додаткова угода до нього підписані сторонами без будь-яких заперечень та скріплені печатками підприємств.

В позовній заяві прокурор посилається на те, що за договором №56/261012 від 26.10.2012р. позивач на підставі актів приймання-передачи наданих послуг: №5 від 31.01.2013р. на суму 28404грн.59коп., № 4 від 28.02.2013р. на суму 12581грн.26коп., №3 від 31.03.2013р. на суму 6982грн.76коп., №1 від 19.11.2012р. на суму 9670грн.24коп., №7 від 30.11.2012р. на суму 12757грн.65коп., №6 від 31.12.2012р. на суму 18695грн.14коп., надав відповідачу послуги, однак відповідач не виконав свої зобов'язання щодо повного та остаточного розрахунку за надані послуги, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 24091грн.64,коп., яка і заявлена в тому числі до стягнення.

Оскільки заборгованість у розмірі 24091грн.64,коп. відповідачем не була сплачена, вказана обставина призвела до звернення з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Статтею 121 Конституції України на прокуратуру України покладено, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом

Відповідно до статті 20 Закону України „Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36 1 вказаного Закону унормовані підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до ст.ст. 2, 29 ГПК України (в редакції станом на час звернення з позовом) господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

У п.2 резолютивної частини Рішення КСУ зазначено, що під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник в кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. (абз.3,4 п.4 мотивувальної частини Рішення КСУ).

Шахтарським міжрайонним прокурором в інтересах держави у якості позивача по справі вказане Міністерство енергетики та вугільної промисловості України Державне підприємство "Шахтарськантрацит" відокремлений підрозділ "Автобаза".

За твердженням прокурора у позові, несплата боргу відповідачем завдає шкоди інтересам держави та позбавляє можливості ефективно використовувати кошти підприємства, що знаходиться у державній власності. Крім того, ДП «Шахтарськантрацит» є платником податку на додану вартість, який є найзначнішим за обсягом з усіх податків, що зараховуються до Державного бюджету. За позицією прокурора невиконання відповідачем договірних зобов'язань становить у скрутне матеріальне становище державне підприємство, наслідком якого може бути неспроможність виконання податкових зобов'язань, що в певній мірі становить загрозу бюджетної системи країни і може спричинити негативні наслідки в роботі підприємства, що знаходиться у державній власності, а саме - появи податкового боргу.

Судом також прийнято до уваги, що відповідно до наявного в матеріалах справи статуту Державного підприємства «Шахтарськантрацит» (дата реєстрації 17.07.2012р.), Державне підприємство «Шахтарськантрацит» засноване на державній власності згідно з наказом Мінпаливенерго України від 26 травня 2005р. №237 та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, отже невнесення відповідачем плати за отримані від позивача послуги товар порушує інтереси держави.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, є стягнення суми боргу в розмірі 24091грн.64коп., пені в сумі 18690грн.20коп., індексу інфляції в сумі 62грн.90коп., та 3% річних у сумі 231грн. 68коп. Підставою позову є договір № 56/261012 від 26.10.2012р.

Договір № 56/261012 від 26.10.2012р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору № 56/261012 від 26.10.2012р. позивач зобов'язується надати відповідачу послуги з вантажних автоперевезень, а відповідач оплатити ці послуги.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до актів приймання-передачи наданих послуг: №5 від 31.01.2013р. на суму 28404грн.59коп., № 4 від 28.02.2013р. на суму 12581грн.26коп., №3 від 31.03.2013р. на суму 6982грн.76коп., №1 від 19.11.2012р. на суму 9670грн.24коп., №7 від 30.11.2012р. на суму 12757грн.65коп., №6 від 31.12.2012р. на суму 18695грн.14коп., відповідач відповідно до умов договору № 56/261012 від 26.10.2012р. отримав від позивача послуги за період з листопада 2012р. по березень 2013р. на загальну суму 89091грн.64коп.

Вищезазначені акти скріплені печатками ДП "Шахтарськантрацит" відокремлений підрозділ "Автобаза" та ПП "Схід- інвест 2009" без будь-яких заперечень.

Господарський суд приймає до уваги, що замовником при отриманні послуг не подавалося жодних заперечень відносно виконання виконавцем прийнятих за договором зобов'язань. Зокрема, вищевказаними актами підтверджено, що сторони зауважень і претензій одна до одної не мають.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, враховуючи підписання актів прийому-передачі наданих послуг без жодних заперечень, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 56/261012 від 26.10.2012р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

За приписами ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п.5.2 договору, замовник на підставі заявки та рахунка здійснює щомісячну попередню оплату у розмірі 50% від місячної оплати.

За змістом позову вбачається, що послуги за вищевказаними актами приймання-передачи наданих послуг були частково оплачені відповідачем у сумі 65000грн.

Так, в матеріалах справи наявні банківські виписки, відповідно до яких відповідач перерахував позивачу грошові кошти: 19.11.2012р. у розмірі 10000грн.00коп., 21.12.2012р. у розмірі 12000грн.00коп., 08.01.2013р. у розмірі 18000грн.00коп., 04.02.2013р. у розмірі 25000грн.00коп.

Тобто, відповідачем перераховано позивачу грошові кошти у загальному розмірі 65000грн. 00коп., що складає приблизно 73% оплати від загальної суми наданих позивачем послуг.

З огляду на викладені обставини, враховуючи умови п.5.2 договору, фактично спір між сторонами виник у зв'язку з остаточним розрахунком за надані за договором послуги, що не спростовано сторонами під час слухання справи.

За приписами п.5.5. договору остаточний розрахунок за користування автотранспортом відбувається на підставі виставленого рахунку перевізника не пізніше 5го числа наступного місяця. Перевізник зобов'язаний передати для підписання замовнику акт виконаних послуг не пізніше 5-го числа місяця, що слідує за місяцем виконання послуг автоперевезення вантажів.

В матеріалах справи містяться рахунки на загальну суму 89091грн. 64коп: №1 від 31.08.2013р. на оплату послуг загальною вартістю 28404грн.59коп., №15 від 28.02.2013р. на суму 12581грн.26коп., №25 від 31.03.2013р. на суму 6982грн.76коп., №129 від 19.11.2012р. на суму 9670грн.24коп., №134 від 30.07.2012р. на суму 12757грн.65коп., №147 від 31.12.2012 на суму 18695грн.14коп. Загальна сума наданих послуг за спірними актами прийому-передачі послуг теж складає 89091грн. 64коп.

Позивач стверджує, що рахунки на оплату послуг надавались відповідачу нарочно.

Під час судового засідання 01.10.2013р. відповідач проти виникнення суми основного боргу у розмірі 24091грн.64коп. не заперечив, підтвердив, що на час звернення з позовною заявою до суду у нього перед позивачем вже виникло прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті суми основного боргу у розмірі 24091грн.64коп.

Наразі у поданій суду 15.10.2013р. заяві відповідач не спростовує факт отримання рахунків від позивача, а лише посилається на відсутність доказів їх передання відповідачу.

При цьому, саме підписання замовником (відповідачем) актів прийому-передачі наданих послуг, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Втім, доводи відповідача в частині того, що у нього не настав обов'язок здійснити оплату отриманих послуг оскільки позивач не виставив рахунки на їх оплату, суд до уваги не приймає, адже спір щодо отримання послуг за актами прийому-передачі послуг на загальну суму 89091грн. 64коп. між сторонами відсутній. Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача в частині вартості отриманих послуг свідчить про те, що відповідач на момент підписання спірних актів приймання-передачі послуг був обізнаний з сумою до сплати. Наразі дії відповідача з оплати послуг на підставі договору № 56/261012 від 26.10.2012р. на суму більш, ніж 70% від загальної суми послуг, свідчать про обізнаність підприємства з сумою до сплати та платіжними реквізитами, на які потрібно перерахувати грошові кошти.

Відповідач жодних претензій щодо не передання рахунків на оплату позивачу не пред'являв. По суті рахунки лише містять платіжні реквізити утримувача коштів.

Таким чином, оскільки акти приймання-передачі наданих послуг є самостійною підставою виникнення обов'язку із здійснення розрахунку, відповідач не має підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення остаточного платежу за отримані послуги відповідно до визначених у п. 5.5. договору строків - не пізніше 5 числа місяця, наступного за тим, у якому ці послуги надавалися.

Враховуючи передбачені п. 5.5 умови договору щодо строків оплати, граничний строк оплати послуг за актами №1 від 19.11.2012р., №7 від 30.11.2012р наступив для відповідача 05.12.2012р., а вже з 06.12.2012р. почалося прострочення виконання свого грошового зобов'язання; за актом №6 від 31.12.2012р. граничний строк оплати наступив для відповідача 05.01.2013р., а вже з 06.01.2013р. почалося прострочення виконання свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку; за актом №5 від 31.01.2013р. граничний строк оплати наступив для відповідача 05.02.2013р., а вже з 06.02.2013р. почалося прострочення виконання свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку; за актом №4 від 28.02.2013р. граничний строк оплати послуг наступив для відповідача 05.03.2013р., а вже з 06.03.2013р. почалося прострочення виконання свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку; за актом №3 від 31.03.2013р. граничний строк оплати послуг наступив для відповідача 05.04.2013р., а вже з 06.04.2013р. почалося прострочення виконання свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку.

Тобто станом на час звернення з позовом вже почалося прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку за отримані послуги.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що факт отримання послуг відповідачем підтверджується матеріалами справи, докази оплати послуг в сумі 24091грн.64коп. суду не представлені, заявлений розмір боргу не спростований відповідачем, суд дійшов висновку, що на момент прийняття рішення господарське зобов'язання належним чином перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 24091грн.64коп. підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, прокурор просить суд, стягнути з відповідача 3% річних у сумі 231грн.68коп., які нараховані відповідно до наданого 27.09.2013р. остаточного розрахунку наступним чином за період з 06.04.2013р. по 31.07.2013р. на суму 24091грн.64коп.та та індекс інфляції в сумі 62грн.90коп., які нараховані за грудень 2012р. на суму 12757грн.65коп., за січень 2013р. на суму 18695грн.14коп.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.

Враховуючи те, що суд не має права виходити за межі періодів нарахування прокурором інфляційних збитків, суд, перевіривши представлений позивачем розрахунок цих вимог, встановив, що заявлений до стягнення розмір інфляційних не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний позивачем період, внаслідок чого вимоги в цій частині у розмірі 62грн.90коп. підлягають задоволенню.

Суд перевіривши арифметичний розрахунок прокурора в частині стягнення 3% річних, за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, встановив, що наданий позивачем розрахунок є вірним, у зв'язку з чим заявлена позивачем сума 3% річних у розмірі 231грн.68коп. підлягає задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо своєчасної оплати поставленої продукції, прокурор на підставі п. 6.1 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 18690грн.20коп, яка нарахована відповідно до наданого 14.10.2013р. як остаточний розрахунку наступним чином: за період з 06.12.2012р. по 20.12.2012р. на суму 12427грн.89коп., за період з 06.12.2012р. по 07.01.2013р. на суму 427грн.89коп., за період з 06.01.2013р. по 07.01.2013р. на суму 17572грн.11коп., за період з 06.01.2013р. по 03.02.2013р. на суму 1123грн.03коп., за період з 06.02.2013р. по 31.07.2013р. на суму 4527грн.62коп., за період з 06.03.2013р. по 31.07.2013р. на суму 12581грн.26коп., за період з 06.04.2013р. по 31.07.2013р. на суму 6982грн.76коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Так, у п. 6.1 договору у разі несвоєчасної оплати наданих послуг замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі 0,5 % від неоплаченої суми, але не більше 2-х облікових ставок НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши здійснений прокурором розрахунок пені за кожним спірним актом суд встановив, що прокурором вірно обраний початок періоду нарахування пені. Однак, як вбачається з розрахунку, прокурор здійснив подвійне нарахування пені у період з 06.12.2012р. до 20.12.2012р. на суму боргу у розмірі 427грн.89коп., яка виникла за актом №7 від 30.11.2012р., у зв'язку з чим в межах обраного періоду позивач має право здійснювати нарахування пені на суму 427грн.89коп. (враховуючи здійснену 21.12.2012р. оплату) з 22.12.2012р. по 07.01.2013р.

Відповідно до розрахунку пені, прокурор здійснював нарахування пені у розмірі 0,5% від неоплаченої сум, що більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У частині 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказується на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п.п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

З урахуванням висновків суду, зробивши власний розрахунок пені, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", в межах обраних позивачем періодів нарахування, вважає, що обґрунтованою є сума пені у розмірі 1501грн.32коп. Отже, суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення пені на загальну суму 1501грн.32коп., у зв'язку з чим відмовляє в частині стягнення пені в сумі 17188грн.88коп.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Шахтарського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України Державного підприємства "Шахтарськантрацит" відокремлений підрозділ "Автобаза", Донецька область, м.Шахтарськ до Приватного підприємства "Схід- інвест 2009", Донецька область, м.Шахтарськ про стягнення основного боргу в розмірі 24091грн.64коп., 3% річних у сумі 231грн.68коп., індексу інфляції у розмірі 62грн.90коп. та пені в сумі 18690грн.20коп.- задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Схід- інвест 2009" (адреса: 86203, Донецька обл., м. Шахтарськ, вул. Театральна, будинок 35, код ЄДРПОУ 36525814) на користь Державного підприємства "Шахтарськантрацит" (адреса:86211, Донецька область, м.Шахтарськ, вул..Крупської, 20, код ЄДРПОУ 32299510) в особі відокремленого підрозділу "Автобаза" (адреса: 86200, Донецька обл., м. Шахтарськ, вул. Капустіна, будинок 1, код ЄДРПОУ 37885393) суму основного боргу в розмірі 24091грн.64коп., 3% річних у сумі 231грн.68коп., індексу інфляції у розмірі 62грн.90коп. та пеню в сумі 1501грн.32коп.

Стягнути з Приватного підприємства "Схід- інвест 2009" (адреса: 86203, Донецька обл., м. Шахтарськ, вул. Театральна, будинок 35, код ЄДРПОУ 36525814) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1033грн.97коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 15.10.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 17.10.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова