Ухвала

від 30.10.2013 по справі 2-а-3019/10/0270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2013 р. м. Київ К-40444/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 по справі №2-а-3019/10/0270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сяйво-Маркет» до Державної податкової інспекції у місті Вінниці, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна податкова адміністрація у Вінницькій області про скасування податкового повідомлення - рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.08.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сяйво-Маркет» (далі - ТОВ «Сяйво-Маркет», позивач) до Державної податкової інспекції у місті Вінниці (далі - ДПІ у м.Вінниці, відповідач), третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна податкова адміністрація у Вінницькій області (далі - ДПА у Вінницькій області, третя особа) - задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.07.2010 №0000293500/0 та №0000283500/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Сяйво-Маркет» державне мито у розмірі 3,40грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 06.12.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 19.01.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п. 3.2.1 п.3.2 ст. 3 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон України №2181-III), п.п.1.22.1 п.1.22 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон України №334/94-ВР), ст.ст.216, 228, 626, 629, 658 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту №229/35-30/31414890 від 25.06.2010, складеного за результатом позапланової виїзної перевірки ТОВ «Сяйво-Маркет» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 31.03.2010, податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.07.2010 №0000283500/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 101898,00грн. (з них 67932,00грн. - за основним платежем та 33966,00грн. - штрафними (фінансовими) санкціями); №0000293500/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3600,00грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1800,00грн.

Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п. 4.1.1, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України №334/94-ВР, внаслідок чого підприємством протягом періоду з 4 кварталу 2005 року по 4 квартал 2007 року занижено податок на прибуток в загальній сумі 274913,00грн.; п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України №168/97-ВР), в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 196604,00грн., в т.ч.: у червні 2006 року на 5920,00грн., у серпні 2006 року - 17760,00грн., у січні 2007 року - 8280,00грн., у лютому 2007 року - 13700,00грн., у квітні 2007 року - 11040,00грн., у червні 2007 року - 13700,00грн., у листопаді 2007 року - 3600,00грн., у грудні 2007 року - 13700,00грн. та в березні 2008 року - 108904,00грн.; ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, 228, 628 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог зазначених статей. При цьому, податковий орган виходив з того, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Мастерхолд», ПП «Стел», ПП «Драглайн», ТОВ «Промтехпостач», ПП «Експосплав», ПП «Дельта-Ресайклінг» не спрямовані на настання реальних наслідків, з огляду на неможливість встановлення місцезнаходження вказаних осіб, анулюванням їх свідоцтв платників податку на додану вартість, банкрутства ТОВ «Мастерхолд» та відсутності товарно-транспортних накладних і шляхових листів за спірними господарськими операціями. Відповідачем також встановлено заниження валового доходу у зв'язку з не включення до нього сум поворотної та безповоротної фінансової підтримки, отриманої позивачем від ТОВ «Енерго-Менеджмент».

За змістом п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст.і 5 Закону України №334/94-ВР (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим п.п. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Судами встановлено, що на підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин з придбання у ТОВ «Мастерхолд», ПП «Стел», ПП «Драглайн», ТОВ «Промтехпостач», ПП «Експосплав», ПП «Дельта-Ресайклінг» товару (листів холоднокатаних) позивачем надано накладні та податкові накладні, розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку .

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

Вищий адміністративний суд вважає об'єктивним висновок судів про те, що доводи податкового органу, якими відповідач обґрунтовує свою правову позицію по справі, не спростовують фактичного виконання зазначених операцій.

Так, суди правильно зазначили, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних та шляхових листів не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Згідно п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно п.п. 7.2.3 п.7.2 ст.7 цього Закону - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз.1 п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

За результатом розгляду справи було встановлено, що спірні угоди укладались у 2005-2006 роках, а анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість зазначених контрагентів відбулось у 2009 році, банкрутство ТОВ «Мастерхолд» - 18.01.2008.

Отже, на момент винекння господарських відносин позивача з вищезазначеними контрагентами та видачі податкових накладних, останні були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Матеріалами справи також спростовується висновок податкового органу, що кошти отримані ТОВ «Сяйво-Маркет» від ТОВ «Енерго-Менеджмент» в сумі 116000,00грн. є безповоротною фінансовою допомогою, яка підлягає включенню до складу валового доходу в 3 кварталі 2007 року.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Сяйво-Маркет» та ТОВ «Енерго-Менеджмент» укладено договір доручення №1 від 22.08.2007 про доставку позивачем ТОВ «Енерго-Менеджмент» електричного обладнання, сума вказаного договору становить 201000,00грн. На виконання вказаного договору-доручення 22.08.2007 на рахунок ТОВ «Сяйво-Маркет» надійшли кошти від ТОВ «Енерго-Менеджмент» у сумі 201000,00грн., проте позивачем умови договору виконано не було.

Разом з тим, в 4-му кварталі 2007 року ТОВ «Сяйво-Маркет» повернуло на рахунок ТОВ «Енерго-Менеджмент» кошти у сумі 85000,00грн., решта коштів у сумі 116000,00грн., згідно даних бухгалтерського обліку позивача, відображено як кредиторська заборгованість по субрахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами».

Оскільки відповідачем не доведено, що невиконання умов договору доручення №1 від 22.08.2007 ТОВ «Сяйво-Маркет» фактично призвело до отримання позивачем безповоротної та поворотної допомоги від ТОВ «Енерго-Менеджмент», суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про неправомірність включення відповідачем до валових доходів ТОВ «Сяйво-Маркет» коштів, отриманих від ТОВ «Енерго-Менеджмент».

Відповідно до п.1.8 ст. 1 Закону України №168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст.7 Закону України №168/97-ВР, відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів пп. 7.4.5 п. 7.4, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а» п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 п.7.7. ст.7 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

При цьому, слід зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок щодо доказування фактичної відсутності надмірної сплати податку на додану вартість та ненадходження до Державного бюджету України сум податку на додану вартість покладається саме на суб'єкта владних повноважень.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 222, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці залишити без задоволення, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв