Постанова

від 23.10.2013 по справі 813/4319/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року № 813/4319/13-а

14 год. 05 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Ячмінська Я.О.

з участю:

представника позивача Петролюк А.М.

представник відповідача Чижевський М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "Західенергоремонт" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби.

Обставини справи.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "Західенергоремонт", звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000882230 та №0000872230 прийнятих 21.05.2013 р. відповідачем, Дрогобицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Львівської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просить позов задовольнити.

У зв'язку з проведеною реорганізацією відповідача, судом відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративно судочинства України допущено заміну відповідача правонаступником - Дрогобицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області та роз'яснено, що усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для правонаступника в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмовому запереченні, суть яких зводиться до того, що позивачем не підтверджено фактичності здійснення господарських операцій із вказаними у акті перевірки контрагентами, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності, та

встановив:

Відповідачем, Дрогобицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Львівської області Державної податкової служби з 03.04.2013р. по 09.04.2013 року проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельної фірми «Західенергоремонт» (31505804) з питань дотримання вимог податкового законодавствам по операціях щодо придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтехметал», код за СДРПОУ 37398974, за період липень-травень 2011 року, Приватного підприємства «Екоенергобуд», код за ЄДРПОУ 35009599. за період липень-серпень та жовтень 2010 року, Приватного підприємства «Аеромакс - сервіс», код за СДРПОУ 35897868 за період липень-грудень 2010 року, ТзОВ «Лідерком», код за ЄДРПОУ 35197074 за період вересень 2011-лютий 2012 року, ТзОВ «Викуп», код за СДРПОУ 35917680 за період серпень-жовтень 2011 року, ТзОВ «Ейс Констракшен Менеджмент», код за ЄДРПОУ 36757122 за листопад 2011 року та ТзОВ «Будівельна компанія «АРС», код за ЄДРПОУ 37264634 за період серпень-вересень2011 року товарів (робіт, послуг) та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності вказаного платника податків, про що 29.04.2013 р. складено акт №179/22-30/31505804 (т.1 а.с.18-91).

На підставі складеного за результатами перевірки акта, відповідачем 21.05.2013р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000882230 (т.1 а.с.12) про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 197148 грн. - основний платіж, 28053 грн. - штрафна санкція та податкове повідомлення-рішення №0000872230 (т.1 а.с.11) про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 162163 грн. - основний платіж, 58564 грн. - штрафна санкція.

Підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є викладений у акті перевірки висновок відповідача (т.1 а.с.91) про порушення позивачем:

- п. 5.1, пп.5.2.1 п.5.2 та пп.5.3.9 п. 5.3, ст.5 Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств", із змінами та доповненнями та 138.2 ст.132 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями занижено суму податку на прибуток , що підлягає сплаті в бюджет в сумі 197148грн., у тому числі за 3 квартали 2010 року в сумі 64583грн., за 2010 рік у сумі 109897 грн., за І квартал 2011 року в сумі 229 грн., III квартал 2011 року в сумі 38767 грн., II-IV квартал 2011 року в сумі 85867 грн. та за І квартал 2012 року в сумі 1155 грн.

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3. п. 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст..200 Податкового Кодексу України № 2755-VI від 02.12.10 (із змінами і доповненнями) та п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість'' №168/97-ВР від 03.04.97р. із змінами та доповненнями підприємством занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 162163 грн., в тому числі по звітних періодах: серпень 2010 року у сумі 51667 грн., за жовтень 2010 року у сумі 27694 грн., за листопад 2010 року у сумі 6480 грн. та за грудень 2010 року в сумі 286 грн., лютий 2011 року в сумі 1973грн., за серпень 2011 року в сумі 13998грн., за вересень 2011 року в сумі 18009грн., за жовтень 2011 року в сумі 6866грн., за листопад 2011 року в сумі 34090грн. та за лютий 2012 року в сумі 1100грн.

Зазначені у акті перевірки порушення полягають у тому, що позивачем не підтверджено реальність здійснення операцій з наступними контрагентами постачальниками, а саме з ПП «Екоенергобуд», ПП«Аеромакс-сервіс», ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Лідерком», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «Ейс Констракшен Менеджмент», ТзОВ «БК «АРС» та контрагентами покупцями ТзОВ «Універсальна бурова техніка» (37349178).

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судом з матеріалів справи встановлено укладення позивачем:

- з відділом освіти Дрогобицької РДА (замовник) договору підряду від 10.08.2010 року (т.1 а.с.111-112) предметом якого є капітальний ремонт теплотраси Добрівлянської СЗШ І-ІІІ ст., договору підряду №237 від 17.12.2010 р. (т.1 а.с.113-114) предметом якого є монтаж насосів котельні і запірної арматури у Добрівлянській СЗШ І-ІІІ ст. та договору підряду від 08 листопада 2010 року (т.1 а.с.115-116), предметом якого є поточний ремонт теплотраси Попелівської СЗШ І-ІІІ ст.;

- з ПП "Заговда" (замовник) позивачем укладено 04.05.2011 року договір підряду (т.1 а.с.117-118) на підготовчі, пуско-налагоджувальні, режимно-налагоджувальні та еколого-теплотехнічні роботи на об'єктах ПЕК;

- з ВАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина" (замовник) позивачем укладено договір підряду від 17.02.2010 року з додатковою угодою та додатками (т.1 а.с.119, 120, 138,139,140,141, на ремонт та діагностику котлів;

- з КП "Моршинтеплоенерго" (замовник) договір підряду від 26.09.2011 року (т.1 а.с.121-122) на ремонт котла ДКВР;

- з спеціалізованим Трускавецьким санаторієм "Батьківщина" (замовник) позивачем укладено 12.12.2011 року договір на поточний ремонт та очистку резервуару запасу води ємністю 500 м. куб. (т.1 а.с.123);

- з Дрогобицьким державним навчально-курсовим комбінатом (замовник) договір від 02.09.2011 року на виготовлення і монтаж котла на тверде паливо (т.1 а.с. 124-125);

- з товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія - Новий розділ" (замовник) позивачем договір від 30.08.2011 року на заміну трубних систем підігрівачів мережевої води (т.1 а.с.126-127);

- з Дрогобицькою виправною колонією №40 (замовник) укладено договір від 11.10.2010 року на капітальний ремонт тепломережі (т.1 а.с.130-131);

- з ТзОВ "Передзвін" (замовник) договір від 09.08.2010 року на виготовлення згинів (т.1 а.с.132-133);

- з комунальним підприємством "Уж-тепло" (замовник) договору від 13.05.2010 року на капітальний ремонт котла (т.1 а.с.134-135);

- комунальним підприємством "Бориславтеплокомуненерго" (замовник) договору №24-09 на капітальний ремонт котла (т.1 а.с.136-137);

з Дрогобицькою РДА (замовник) укладено договір підряду від 01.12.2010 р. на поточний ремонт системи опалення архівного відділу (т.1 а.с.148-149).

Судом встановлено, що для виконання передбачених вказаними договорами робіт позивачем залучено ТзОВ "Будівельна компанія "АРС" згідно договору від 01.08.2011р. (т.3 а.с.81-82), ТзОВ "Лідерком" згідно договору від 20.09.2011р. (т.3 а.с.85-86)

Виконання робіт ТзОВ "Будівельна компанія "АРС" та ТзОВ "Лідерком" підтверджується актами виконаних робіт, відомостями ресурсів, договірними цінами (т.1 а.с.178, 182-184, 189, 199-200, 205-208, 216-217, 222-225, 230-231, 236, 240-241, 243-245, 247-248, т.2 а.с. 4, 8-9, 15-16, 78-91, 94-99) та отриманими позивачем податковими накладними (т.1 а.с.170, 177, 179, 180, 185, 201, 209, 218, 226, 232, 237, 242, 246, 249, т.2 а.с. 5, 10, 17).

Виконані роботи позивачем за вищими цінами передано замовникам згідно актів приймання виконаних робіт (т.1 а.с. 144-146, 152-153, 156-157, 158-159, 162-163, 166-167, 168-169, 180, 181, 186-187, 202-203, 210-213, 219-220, 227-228, 233-234, 238, т.2 а.с. 1-2, 6, 11-12, 18-19,) та видано податкові накладні (т.1 а.с. 173, 181, 182, 188, 204, 221, 215, 229, 177, 198, 235, 239, т.2 а.с. 3, 7, 13,14, 20).

Остаточне прийняття замовниками від позивача виконаних робіт, що передбачалися договорами, додатково підтверджується долученими до справи листами (т.3 а.с. 59, 61, 63, 65, 67, 69, 70, 71, 75, 76, 77, 100-104).

Для здійснення господарської діяльності позивачем придбавалися необхідні матеріали у ТзОВ «Ейс контракшен Менеджмент» на підставі укладеного 11.11.2011 року договору поставки (т.3 а.с.83), у ПП "Аеромакс-Сервіс" на підставі договору поставки від 01.10.2010 року (т.1 а.с.147), у ТзОВ «Промтехметал» на підставі договору від 15.03.2011 року (т.3 а.с.87), у ТзОВ "Викуп" на підставі договору поставки від 02.08.2011 року (т.3 а.с.84) згідно видаткових накладних (т.2 а.с. 36, 44, 53, 58, 142, 150, 154, 160, 164) та податкових накладних (т.2 а.с. 37, 54, 65, 59, 143,151, 155, 161, 165), використання яких відображено у актах приймання виконаних робіт (т.2 а.с. 38-39, 55-56, 60-62).

На придбану продукцію у позивача є в наявності сертифікати відповідності ( т.2 а.с250, т.3 а.с.1-10, 16-25, 88-99), а транспортування підтверджується товаротранспортними накладними (т.2 а.с.113-114, 118-122).

Також судом встановлено укладення позивачем (продавець) з ТзОВ "Універсальна бурова техніка" (покупець) договору від 23.03.2011 року предметом якого є продукція виробничо-технічного призначення (т. 1 а.с.128-129). Продукція (пиломатеріали, ящики піддони, флюс) позивачем продана згідно видаткових накладних (т.2 а.с.23,24, 28, 30, 34, 43, 47, 51,66,), отримана згідно долучених довіреностей (т.2 а.с.24, 28, 43, 47, 51, 66) і позивачем виписано податкові накладні (т.2 а.с.25, 29, 31, 35, 44, 48, 52, 67).

З матеріалів справи судом встановлено, що пиломатеріали, ящики піддони, флюс позивачем попередньо придбані у ТзОВ "Викуп" на підставі договору поставки від 02.08.2011 року (т.3 а.с.84) згідно видаткової накладної (т.2 а.с.21, 26, 32, ) та податкової накладної (т.2 а.с.22, 27, 33), транспортування підтверджується товаротранспортною накладною (т.2 а.с.104-106) та у ТзОВ «Промтехметал» на підставі договору від 15.03.2011 року (т.3 а.с.87) згідно видаткової накладної (т.2 а.с.41, 45, 49, та податкової накладної (т.2 а.с.42, 46, 50) транспортування підтверджується товаротранспортною накладною (т.2 а.с.109-111).

Розрахунки позивачем із всіма контрагентами проводилися у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (т.2 а.с.73-76, 92-93, 100-103, 107-108, 112, 115-117, 123-126).

Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закону України №283/97-ВР), валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України №283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми, будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України №283/97-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій позивача з контрагентами щодо придбання товарів і надання послуг, якщо витрати на їх придбання підтверджені первинними документами, у матеріалах справи є докази використання їх у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, договори позивача не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку своїх валових витрат, є безпідставними.

Також у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з абзацом четвертим п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР та Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а вищевказані договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів та послуг не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п. 198.3.ст.198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податковий кредит у відповідності до п. 1.7 ст. 1 названого Закону та п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону, п.201.6 Податкового Кодексу України)).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).

Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем з контрагентами укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив виписані ТзОВ «Ейс контракшен Менеджмент», ПП "Аеромакс-Сервіс", ТзОВ «Промтехметал» та ТзОВ "Викуп" податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем від ТзОВ «Ейс контракшен Менеджмент», ПП "Аеромакс-Сервіс", ТзОВ «Промтехметал» ТзОВ "Викуп" та виписані позивачем ТзОВ «Універсальна бурова техніка» оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість'' та Податкового кодексу України і містять всі необхідні реквізити.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку правочинів позивача, а в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб ТзОВ «Ейс контракшен Менеджмент», ПП "Аеромакс-Сервіс", ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ "Викуп" та ТзОВ «Універсальна бурова техніка» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Ейс контракшен Менеджмент», ПП "Аеромакс-Сервіс", ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ "Викуп" та ТзОВ «Універсальна бурова техніка».

Більше того, судом з матеріалів справи встановлено, що постановою від 22.10.2012 року (т.3 а.с.14-15) закрито кримінальну справу №41/0279 в частині пред'явленого обвинувачення ОСОБА_4 за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.5 ст.27 ч.2 ст. 205 КК України. Відповідно до вказаної постанови створення ОСОБА_4 або іншими особами ТзОВ «Будівельна компанія «АРС», ТзОВ "Викуп", ТзОВ «Лідерком», ТзОВ «Ейс контракшен Менеджмент» із злочинною метою об'єктивно не підтверджується.

Відтак висновки акта перевірки про відсутність господарських операцій позивача з ТзОВ «Ейс контракшен Менеджмент», ПП "Аеромакс-Сервіс", ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ "Викуп" та ТзОВ «Універсальна бурова техніка» не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Належні та допустимі докази в спростування факту здійснення господарських операцій позивачем у матеріалах справи відсутні.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 2294 грн. (т.1 а.с.9), такий відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби №0000882230 та №0000872230 від 21.05.2013 р..

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "Західенергоремонт" (Львівська область, м. Дрогобич, вул. Стрийська 21, ЄДРПОУ 31505804) судовий збір в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 28.10.2013 року о 17:00 год.

Суддя Коморний О.І.