Постанова

від 17.10.2013 по справі 826/11946/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 жовтня 2013 року № 826/11946/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Метіз Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.2013 №№0002202220, 0002212220. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метіз Україна» (надалі - позивач, Товариство), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.03.2013 №№0002212220, 0002202220.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.08.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 09.09.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Судом протокольно замінено неналежного відповідача на Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.4 ст. 122 КАС України, за письмовим клопотанням сторін про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29 березня 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №918/22-221-33445077 від 13.03.2013, прийнято наступні спірні податкові повідомлення - рішення, а саме:

- 0002212220, яким позивачу, за порушення пп.139.1.9 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на загальну суму 13422грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 10738грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2684грн.

- 0002202220, яким позивачу, за порушення п.198.3, 198.6 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 12784грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 10227грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2557грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах нікчемності правочинів між позивачем і контрагентами.

Нікчемність правочинів, в свою чергу, ґрунтується на наступних обставинах.

Так, актом ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 13.06.2012 №572/22-40/30399950 угоди ТОВ «Соло-25» визнано нікчемними на підставі пояснень гр. ОСОБА_1, який, з його слів зареєстрував дане підприємство за грошову винагороду без мети здійснення господарської діяльності

По ТОВ «Магреб Україна» ДПІ у Шевченківському районі м. Києва складено акти від 21.09.2012 №1409/2240/36282249, від 02.08.2012 №973/2240/36282249, яким встановлено порушення даним підприємством ст.203, 215, 216, 228, 626, 629 ЦК України в частині недодержання вимог даних статей в момент вчинення правочинів, внаслідок чого податкові зобов'язання ТОВ «Магреб Україна» зменшено до нуля.

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Транспорт-експрес», відповідач посилається на акти про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Транспорт-експрес» по взаємовідносинам з ТОВ «Електропрессцентр», ТОВ «Консалтингова формація «Форсайт Альянс», ПП «Автоекспромт», в рамках яких встановлено порушення ТОВ «Транспорт-експрес» ст.203, 215, 216, 228 ЦК України, однак збільшено грошове зобов'язання саме позивачу, незважаючи на те, що з ТОВ «Електропрессцентр», ТОВ «Консалтингова формація «Форсайт Альянс», ПП «Автоекспромт» позивач у взаємовідносини не вступав.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає такі висновки відповідача помилковими, враховуючи наступне.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на ст.203, 215, 216, 228 ЦК України є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності угод та/або укладення між позивачем Контрагентами угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку або фіктивному підприємництві є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч.4 ст.72 КАС України, наявності яких, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

Втім, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Так, у травні - червні 2012 між позивачем та ТОВ «Магреб Україна» у спрощений спосіб, відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, укладено договір поставки товару.

На виконання умов цього договору, 07.05.2012, 21.05.2012, 14.06.2012 ТОВ «Магреб Україна» поставлено позивачу товар (шайби, само різи, анкера), про що виписано рахунки-фактури №№3-0705, 4-2105, 4-1406.

Прийняття позивачем вказаного товару у його контрагента проводилось шляхом підписання видаткових накладних: від 14.06.2012 №265, від 21.05.2012 №158, від 07.05.2012 №108.

Позивачем в повній мірі проведено оплату придбаного у ТОВ «Магреб Україна» товару, що підтверджується належним чином завіреними копіями платіжних доручень №2270 від 21.06.2012, №2269 від 21.06.2012, №2387 від 21.07.2012.

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару за вказаними господарськими операціями, ТОВ «Магреб Україна» виписано та надано позивачу податкові накладні від 14.06.2013 №103, №60 від21.05.2012, №12 від 07.05.2012.

Як зазначив позивач та не спростовано відповідачем, з метою забезпечення подальшої реалізації приданого у ТОВ «Магреб Україна» товару, ТОВ «Метіз Україна» залучило ТОВ «Транспорт-Експрес» в якості перевізника даного товару.

На підтвердження належного виконання ТОВ «Транспорт-Експрес» послуг з перевезення товару позивача, останнім до матеріалів справи долучено належним чином завірені копії рахунків-фактур: від 31.05.2012 №3105-05, від 30.03.2012 №303-02, №2706-03 від 27.06.2012, №284-04 від 24.04.2012; актів здачі-приймання робіт (надання послуг) за аналогічні дати.

Податковий кредит сформовано позивачем на підставі податкових накладних від 27.06.2012 №50, від 31.05.2012 №60, від 28.04.2012 №27, від 30.03.2012 №39.

Позивачем в повній мірі проведено оплату отриманих послуг з перевезення, що підтверджується належним чином оформленими платіжними дорученнями від 31.07.2012 №2388, від 09.04.2012 №2061, від 11.05.2012 №2152, від 21.06.2012 №2271.

При цьому, суд вважає за можливе погодитись з твердженням позивача з приводу належного виконання ТОВ «Транспорт-Експрес» послуг з перевезення товарів, адже, окрім вищевикладеного, матеріали справи містять в собі належним чином завірені копії видаткових накладних та довіреностей на отримання товару третіми особами - покупцями товару у позивача, зі змісту та обсягу, а також дат вчинення господарських операції яких (видаткових накладних та довіреностей) прослідковується наявність причинно - наслідкового зв'язку між купівлею ТОВ «Метіз - Україна» товару у ТОВ «Магреб - Україна» та його (товару) подальшим перевезенням ТОВ «Транспорт-Експрес» в інтересах позивача з метою реалізації на користь третіх осіб.

При цьому, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту.

Відповідно до ст.1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит в сумі 8667,00грн. та витрати в сумі 9100грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Магреб - Україна» та ТОВ «Транспорт-Експрес».

В той же час, суд позбавлений можливості, в даному випадку, погодитьсь з правомірністю формування позивачем податкового кредиту в сумі 1560грн. за квітень 2012 та витрат в сумі 7800грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Соло-25», враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження правомірності формування зазначених показників податкової звітності позивачем до матеріалі справи долучено: рахунок-фактура №2-2804 від 28.04.2012, акт здачі приймання робіт від 28.04.2012, податкову накладну №90 від 28.04.2012 та платіжне доручення №2182 від 21.05.2012.

Згідно вказаних документів, ТОВ «Соло-25» позивачу було надано юридичні послуги.

Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу представника позивача на необхідність надання додаткових документів, що можуть підтвердити зміст та обсяг наданих ТОВ «Соло-25» юридичних послуг, однак, окрім вищевказаних рахунку-фактури, акта здачі - приймання робіт, податкової накладної та платіжного доручення, інших документів, які передбачені Договором, позивачем надано не було. Не було також надано позивачем і опосередкованих доказів, що могли б підтвердити обставини отримання ТОВ «Метіз Україна» від ТОВ «Соло-25» певних юридичних послуг.

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових накладних та актів здачі приймання робіт, виписаних платником податку є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що наявність факту перерахування коштів на рахунок контрагента є належним доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого, в даному випадку, судом не встановлено, а позивачем, в порушення принципу змагальності (ст.11 КАС України), доведено не було.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності вчинення платником податку змін показників бухгалтерського обліку.

Так як в ході розгляду справи позивачем не представлено жодних документи, які б могли підтвердити надання ТОВ «Соло-25» юридичних послуг, суд вважає за можливе погодитьсь з твердженнями податкового органу про відсутність обставин фактичного отримання юридичних послуг позивачем від ТОВ «Соло-25», внаслідок чого позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 29.03.2013 №0002202220 в частині основного платежу в сумі 8667грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2167грн., всього в сумі 10834грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 29.03.2013 №0002212220 в частині основного платежу в сумі 9100грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2275грн., всього в сумі 11375грн.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити .

5. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метіз Україна» (код ЄДРПОУ 33445077, адреса: 02100, м. Київ, вул. Червоноткацька, 16, кв.24) судові витрати в сумі 222(двісті двадцять дві)грн. 09коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (адреса: 02094, м. Київ, бульвар Верховної Ради, 24-б).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.