Ухвала

від 08.06.2015 по справі 826/11946/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2015 року м. Київ К/800/9167/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року

у справі № 826/11946/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метіз Україна»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метіз Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2013 року у справі № 826/11946/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 29.03.2013 року № 0002202220 в частині основного платежу в сумі 8 667, 00грн., штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2 167, 00 грн., всього в сумі 10 834, 00 грн.; № 0002212220 в частині основного платежу в сумі 9 100, грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2 275, 00 грн., всього в сумі 11 375, 00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Метіз Україна» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Унісон дизайн», ТОВ «СВН-Антарекс», ТОВ «Транспорт-експрес», ТОВ «Трейдтех», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Соло-25», ТОВ «ТК Смарт» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 13.03.2013 року № 918/22-221-33445077, яким встановлено порушення пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 10 738, 00 грн., п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 10 227, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.03.2013 року № 0002202220, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 12 784, 00 грн., № 0002212220, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 13 422, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентами, ТОВ «Транспорт-експрес», ТОВ «Соло-25», ТОВ «Магреб Україна».

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними частково, у зв'язку з правомірним формуванням позивачем даних податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «Транспорт-експрес», ТОВ «Магреб Україна».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Магреб Україна» укладено договір поставки товару. Виконання умов договору підтверджується рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями.

З метою забезпечення подальшої реалізації придбаного товару у вказаного контрагента, позивачем залучено ТОВ «Транспорт-експрес» в якості перевізника товару. На підтвердження договірних зобов'язань позивачем надано рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), податковими накладними, платіжними дорученнями.

Надання ТОВ «Транспорт-експрес» послуг з перевезення товарів підтверджується і видатковими накладними, довіреностями на отримання товару третіми особами - покупцями товару у позивача, з яких вбачається наявність причинно-наслідкового зв'язку між купівлею позивачем товару у «Магреб Україна» та його подальшим перевезенням ТОВ «Транспорт-експрес» з метою реалізації на користь третіх осіб.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Тому вірним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірного формування позивачем даних податкового обліку по контрагентам - ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Транспорт-експрес».

Оскільки судами встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження виконання договірних зобов'язань з ТОВ «Соло-25», колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку по вказаному контрагенту.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Транспорт-експрес» підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року у справі № 826/11946/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук