Постанова

від 17.10.2013 по справі 826/11547/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 жовтня 2013 року № 826/11547/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Бюро альянс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.02.2013 №0000752260, від 10.09.2013 №0000332204. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюро альянс» (надалі - позивач, Товариство), з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 25.02.2013 №0000752260, від 10.09.2013 №0000332204.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2013 відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в попередньому судовому засіданні на 09.09.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Ухвалою суду від 30.09.2013 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Судом протокольно замінено неналежного відповідача на Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та виключено зі складу учасників по справі ГУ Міндоходів у м. Києві та Міндоходів України.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.4 ст. 122 КАС України, за письмовим клопотанням сторін про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25 лютого 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №457/22-621-21522702 від 04.01.2013, прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000752260, яким позивачу, за порушення п.198.2, 198.3, 198.6 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 249337грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 199470гн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 49867грн.

Крім того, на підставі того ж акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000332204 від 10.09.2013, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на загальну суму 229390грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 229390грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 0грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах недійсності правочинів між позивачем і ТОВ «Майвін» та нікчемності правочинів між позивачем і ПП «БК «Мрія».

Недійсність та нікчемність правочинів, в свою чергу, ґрунтується на обставинах, викладених в акта ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Майвін» та про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ЕВМ «Сервіс» №1457/22-2/30305092 від 23.05.2013.

Згідно вказаних актів про неможливість проведення зустрічних звірок, посадовим особам контролюючого органу вбачається, що господарська діяльність контрагентів позивача здійснюється поза межами правового поля, що сприймається як беззаперечний доказ протиправності формування позивачем податкового кредиту та витрат.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає такі висновки відповідача помилковими, враховуючи наступне.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на ст.203, 228 ЦК України є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Більш того, посадовими особами контролюючого органу не вірно застосовано положення ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, адже з внесенням змін до статті 228 Цивільного кодексу України з 01.01.2011, для кваліфікації правочину як такого, що порушує інтереси держави (в силу частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України), вказаний правочин повинен бути визнаний недійсним в судовому порядку. Однак таких доказів відповідачем суду не надано, а Окружним адміністративним судом м. Києва такого не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності угод та/або укладення між позивачем Контрагентами угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку або фіктивному підприємництві є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч.4 ст.72 КАС України, наявності яких, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

Крім того, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Так, Так, у грудні 2011 між позивачем та ПП «ЕВМ Сервіс» у спрощений спосіб, відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, укладено договір поставки товару.

На виконання умов цього договору, 02.12.2011 ПП «ЕВМ Сервіс» поставлено позивачу товар на загальну суму 222070,80грн., про що виписано рахунок-фактура від 02.12.2011 №СФ-14.

Прийняття позивачем вказаного товару у його контрагента проводилось шляхом підписання видаткової накладної від 02.12.2011 №РН-0000213 на загальну суму 222070грн.

Оплату за придбані у ПП «ЕВМ Сервіс» товарно-матеріальні цінності проведено позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента платіжними дорученнями: від 02.12.2011 №114 на суму 61000,00грн, від 15.12.2011 №117 на суму 36800,00грн, від 22.12.2011 №119 на суму 92000,00грн, від 27.12.2011 №122 на суму 14000,00грн, від 08.02.2012 №2 на суму 18270,00грн, що підтверджується копіями банківських виписок за 02.12.2011, 15.12.2011, 22.12.2011, 27.12.2011 та 08.02.2012 на загальну суму 222070грн., які наявні в матеріалах справи.

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару за вказаними господарськими операціями, ПП «ЕВМ Сервіс» виписано та надано позивачу податкову накладну від 02.12.2011 №4780 на загальну суму 222070,80грн, в т.ч. ПДВ 37011,80 грн.

Крім того, у грудні 2011 між позивачем та ТОВ «Майвін» у спрощеній формі укладено три договори поставки товару.

На виконання умов даних договорів, ТОВ «Майвін» у грудні 2011 поставлено позивачу товар на загальну суму 974748,00грн, про що виписано рахунки фактури: від 05.12.2011 №5/12-3 на суму 370548,00грн, від 06.12.2011 №06/12-3 на суму 418200,00грн, від 14.12.2011 №14/12-4 на суму 186000грн.

Прийняття позивачем вказаного товару даного контрагента проводилось шляхом підписання видаткових накладних від 05.12.2011 №120501, від 06.12.2011 №120602, від 27.12.2011 №122705 на загальну суму 974748,00 грн.

Оплату за придбані у ТОВ «Майвін» товарно-матеріальні цінності проведено позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента, платіжними дорученнями: від 07.12.2011 №115 на суму 100000,00грн, від 15.12.2011 №116 на суму 210000,00грн, від 16.12.2011 №118 на суму 208200,00грн, від 22.12.2011 №120 на суму 86000,00грн, всього на суму 974748,00 грн.

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару за вказаними господарськими операціями, ТОВ «Майвін» виписано та надано позивачу податкові накладні: від 05.12.2011 №120501 на суму 370548,00грн, в т.ч. ПДВ 61758,00грн.; від 06.12.2013 №120602 на суму 418200,00грн, в т.ч. ПДВ-69700,00грн; від 14.12.2011 №121402 на суму 100000,00грн, в т.ч. ПДВ-16666,67грн; від 27.12.2011 №122705 на суму 86000,00грн в т.ч. ПДВ-14333,33грн, всього на загальну суму 974748,00грн, в т.ч. ПДВ 162458,00грн.

Суму податку на додану вартість в розмірі 199470грн, з якої 37011,80 грн. на підставі однієї податкової накладної, виданої ПП «ЕВМ Сервіс» та 162458,00грн на підставі чотирьох податкових накладних, виданих ТОВ «Майвін», позивач включив до складу податкового кредиту за грудень 2011, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним податкових декларацій з податку на додану вартість позивача за відповідний податковий (звітній) період.

Кошти в загальній сумі 997349,00грн, що сплачені позивачем в оплату за надані товари на користь ПП «ЕВМ Сервіс» (185059,00грн) та ТОВ «Майвін» (812290,00грн.) позивач включив до валових витрат та врахував при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток згідно з податковими деклараціями з податку на прибуток за 4 квартал 2011 року.

Товари, придбані позивачем в грудні 2011 у ТОВ «Майвін» та ПП «ЕВМ Сервіс» були в подальшому реалізовані контрагентам: ТОВ «КОНЦЕРН АЛЕКС» та ТОВ «АЛЕКС РАДІО», що підтверджується наявними відповідними копіями первинних документів та регістрами бухгалтерського обліку, які позивачем в якості доказу долучено до матеріалів справи.

При цьому, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат, а зміни в бухгалтерському обліку позивача, за наслідками взаємовідносин з контрагентом, підтверджуються копіями карток-рахунків 631 по контрагенту.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податком на прибуток як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними/нікчемними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом, внаслідок чого спірні податкові повідомлення - рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особа були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 25.02.2013 №0000752260.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10.09.2013 №0000332204.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро Альянс» (код ЄДРПОУ 21522702, адреса: 02160, м.Київ, Дніпровський район, ХАРКІВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 8-А) судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири)грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів в м. Києві (код ЄДРПОУ 38730029 адреса: 02094, м.Київ, Дніпровський район, БУЛЬВАР ВЕРХОВНОЇ РАДИ, будинок 24-Б).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.