Ухвала

від 12.05.2015 по справі 826/11547/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.05.2015р. м. Київ К/800/6223/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2013 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 у справі № 826/11547/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Бюро альянс» доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюро альянс» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000752260 від 25.02.2013, №0000332204 від 10.09.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо правильності нарахування повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податків за період грудень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 04.01.2013 №457/22-621-21522702;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення від 25.02.2013 №0000752260, яким позивачу за порушення п.198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 249 337 грн., з яких: 199 470 грн. - основний платіж та 49 867 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи);

2) податкове повідомлення-рішення від 10.09.2013 №0000332204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на 229 390 грн., з яких: 229 390 грн. - основний платіж.

Підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток слугував висновок відповідача щодо недійсності правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Майвін», та нікчемності правочинів, укладених позивачем з ПП «БК «Мрія», які обґрунтовуються обставинами, викладеними в актах про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Майвін» та ПП «ЕВМ «Сервіс», зокрема, що господарська діяльність контрагентів позивача здійснюється поза межами правового поля.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що матеріалами справи підтверджується факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Майвін» і ПП «ЕВМ «Сервіс», а акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача не є беззаперечним доказом на підтвердження неправомірності формування платником податку даних податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у грудні 2011 позивачем у спрощений спосіб, відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, було укладено договори поставки товару з ПП «ЕВМ Сервіс» та ТОВ «Майвін».

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження правомірності формування сум податкового кредиту та валових витрат за результатами здійснення господарських операцій з ПП «ЕВМ Сервіс» та ТОВ «Майвін», суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що наданими позивачем доказами підтверджено факт реального здійснення господарських операцій з його контрагентами, а первинні документи, в тому числі, податкові накладні, складені на підставі їх здійснення, оформлені з дотриманням вимог чинного законодавством.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що суми податкового кредиту за грудень 2011 сформовані позивачем на підставі податкових накладних, виписаних ПП «ЕВМ Сервіс», ТОВ «Майвін» та відображених у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним податкових декларацій з податку на додану вартість позивача за відповідний податковий (звітній) період, а сплачені позивачем суми в оплату придбаних товарів включено платником податку до валових витрат та враховано при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток згідно з податковими деклараціями з податку на прибуток за 4 квартал 2011 року.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як суб'єкти господарювання, взяті податковими органами на облік як платники податку на додану вартість.

Крім того, судами встановлено, що податними доказами підтверджено факт подальшої реалізації позивачем товару, придбаного за спірними операціями, ТОВ «КОНЦЕРН АЛЕКС» та ТОВ «АЛЕКС РАДІО».

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих своїх доводів.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний