Постанова

від 25.10.2013 по справі 826/15128/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 жовтня 2013 року № 826/15128/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К. Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРСЕРВІС" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000062240, №0000001175 від 06.06.2013 ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вторсервіс» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту - відповідач) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати недійсним податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 22.07.2013 року № 0001292201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 209576 грн., у тому числі за основним платежем - 167661 грн. та за штрафним санкціями - 41915 грн. та № 0001302201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 40906 грн., у тому числі за основним платежем - 32725 грн. та за штрафними санкціями - 8181 грн.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями - рішеннями, вважаючи їх протиправними, необґрунтованим та таким, що не відповідають вимогам чинного податкового законодавства й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження відсутності реальної можливості здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «Елтіс» та ТОВ «М-Центр-1». Реальність господарських операцій позивачем підтверджується належним чином оформленими документами.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з посиланням на їх безпідставність, просив суд відмовити у їх задоволенні. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, співпадають з висновками акта перевірки від 05.07.2013 року № 25/1/22-01-23523657 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Вторсервіс» (код ЄДРПОУ 23523657) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Елтіс» (код ЄДРПОУ 30782038) та ТОВ «М-Центр-1» (код за ЄДРПОУ 25409457) за період з 01.01.2012 по 28.02.2013 року (далі по тексту - Акт перевірки).

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, за клопотанням сторін, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вторсервіс» зареєстроване Відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Оболонського району реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві та перебуває на обліку в ДПІ в Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві як платник податків.

В період з 20.06.2013 по 27.06.2013 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Вторсервіс» (код ЄДРПОУ 23523657) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Елтіс» (код ЄДРПОУ 30782038) та ТОВ «М-Центр-1» (код за ЄДРПОУ 25409457) за період з 01.01.2012 по 28.02.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 05.07.2013 року № 25/1/22-01-23523657.

Як висновок проведеної перевірки встановлено наступні порушення:

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2012 рік на загальну суму 32725 грн.;

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження суми податку на додану вартість за період з 01.01.2012 по 28.02.2013 року на загальну суму 167661 грн.

На підставі Акту перевірки та за результатами розглянутих заперечень позивача податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення - рішення від 22.07.2013 року № 0001292201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 209576 грн., у тому числі за основним платежем - 167661 грн. та за штрафним санкціями - 41915 грн.,

- податкове повідомлення - рішення від 22.07.2013 року № 0001302201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 40906 грн., у тому числі за основним платежем - 32725 грн. та за штрафними санкціями - 8181 грн.

На думку позивача, у відповідача відсутні законні підстави для прийняття наказу про проведення перевірки, висновки акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірні податкові повідомлення - рішення та наказ є неправомірними та підлягають скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Елтіс», ТОВ «М-Центр-1», обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як встановлено судом, позивач згідно наявного в матеріалах справи витягу з ЄДРЮОФОП може займатися наступними видами діяльності: відновлення відсортованих відходів; оптова торгівля відходами та брухтом (основний); неспеціалізована оптова торгівля; оптова торгівля металами та металевими рудами; демонтаж машин та устаткування.

Як вбачається з матеріалів справи, господарська діяльність між позивачем та контрагентом ТОВ «Елтіс» здійснювалась на підставі укладеного між ними письмового договору та складання первинних документів у відповідності до вимог діючого на момент їх складення законодавства.

Так, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Елтіс» (Експедитор) укладено договір транспортного експедирування від 16.01.2012 року № 91, відповідно до умов якого Замовник та Експедитор виступають від імені та за дорученням організацій, з якими вони мають прямі договори. Конкретні умови по кожному перевезенню обумовлені в разовій заявці. Потягом січня - листопада 2012 року позивачем замовлено в рамках укладеного договору організацію транспортних перевезень у ТОВ «Елтіс», на підтвердження чого в матеріалах справи наявні докази, а саме: копії рахунків - фактур на підтвердження здійснення замовлень; накладні на відпуск товарів, видаткові накладні, на підтвердження фактичного надання ТОВ «Елтіс» обумовлених договором послуг; копії товаро - транспортних накладних на підтвердження транспортування товару.

На підставі вказаних накладних та за фактом здійснення перевезень складались акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) наявні в матеріалах справи. На підтвердження оприбуткування послуг в матеріалах справи містяться картки рахунку 281.

При цьому, ТОВ «Елтіс» виписало позивачу податкові накладні, що стали підставою для включення відповідної суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Оплата за надані ТОВ «Елтіс» послуги здійснювалась позивачем в порядку безготівкового розрахунку, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії банківських виписок.

Як вбачається з матеріалів справи, господарська діяльність між позивачем та контрагентом ТОВ «М-Центр-1» здійснювалась на підставі укладеного між ними письмового договору та складання первинних документів у відповідності до вимог діючого на момент їх складення законодавства.

Так, між позивачем (Покупець) та ТОВ «М-Центр-1» (Постачальник) укладено договір поставки від 18.12.2012 року № 13, відповідно до умов якого Постачальник поставляє, а Покупець приймає чушку алюмінієву, зливки свинцеві, чушку латунну, припій баббіт, чушка ЦАМ 4-1 в асортименті, лист С1 та оплачує їх вартість. Умови договору викладені у відповідності до вимог «Інкотермс». Асортимент товару та його кількість визначаються у видаткових накладних. Поставка товару здійснюється партіями по видаткових накладних.

Потягом грудня 2012 - лютого 2013 року позивачем закуплено в рамках укладеного договору у ТОВ «М-Центр-1» товар згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладних.

На підтвердження транспортування товарів, придбаних позивачем у ТОВ «М-Центр-1» в матеріалах справи наявні копії товарно-транспортних накладних.

На підтвердження оприбуткування товару в матеріалах справи містяться картки рахунку 281. При цьому ТОВ «М-Центр-1» виписало позивачу податкові накладні, що стали підставою для включення відповідної суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Оплата за надані ТОВ «М-Центр-1» послуги здійснювалась позивачем в порядку безготівкового розрахунку, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії банківських виписок.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість за період січень 2012 - лютий 2013 року на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами ТОВ «Елтіс», ТОВ «М-Центр-1» у зв'язку з отриманням послуг.

На підтвердження факту відображення сум ПДВ позивачем надано копії податкових декларацій з ПДВ.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «Елтіс» та ТОВ «М-Центр-1» були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг. В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Крім того, позивачем додано до матеріалів справи докази на підтвердження права ТОВ «Елтіс» та ТОВ «М-Центр-1» надавати послуги, обумовлені укладеними договорами, а саме: витяг з ЄДРЮОФОП із зазначенням видів діяльності за КВЕД ТОВ «Елтіс», згідно якого останнє має право займатися наступними видами діяльності: оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; театральна та концертна діяльність; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; діяльність із підтримання театральних та концертних заходів; вантажний та автомобільний транспорт (основний); витяг з ЄДРЮОФОП із зазначенням видів діяльності за КВЕД ТОВ «М-Центр-1», згідно якого останнє має право займатися наступними видами діяльності: інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; неспеціалізована оптова торгівля; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; надання інших допоміжних комерційних послуг; консультування з питань комерційної діяльності та керування; оптова торгівля металами та металевими рудами (основний).

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару та робіт й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «Елтіс», ТОВ «М-Центр-1» в матеріалах справи містяться докази подальшого використання отриманих у контрагентів товарів та послуг, дослідивши які, судом встановлено, що в подальшому придбаний у ТОВ «М-Центр-1», ТОВ «Елтіс» товар був реалізований покупцям, на підтвердження чого позивачем додано до позовної заяви копії картки рахунку 281, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача згідно наявного в матеріалах справи витягу з ЄДРЮОФОП є оптова торгівля відходами та брухтом, а отже має право на отримання робіт і послуг, визначених умовами укладених з контрагентами договорів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Елтіс» та ТОВ «М-Центр-1» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, судом встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Елтіс» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні наступні докази: свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Елтіс»; роздруківку з сайту www.minrd.gov.ua, з якої вбачається, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Елтіс» анульовано 10.04.2013 року, тобто, після здійснення господарських операцій між ним та позивачем.

На момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «М-Центр-1» було зареєстроване як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні наступні докази: свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «М-Центр-1»; роздруківку з сайту www.minrd.gov.ua, з якої вбачається, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «М-Центр-1» анульовано 26.03.2013 року, тобто, після здійснення господарських операцій між ним та позивачем.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на момент виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Крім того, суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства з підприємств по ланцюгу постачання не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали можливості на виконання господарських зобов'язань по перевезенню товару, наданню послуг та доказів відсутності фактичних дій останніх, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

На думку суду, позивач, як Замовник послуг, не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд зазначає, що акт від 15.03.2013 року № 1005/22-10/30782038 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Елтіс» та акт від 24.05.2013 року № 1535/2240/25409457 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «М-Центр-1» не є належними доказами на підтвердження нездійснення ними господарської діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Елтіс» та ТОВ «М-Центр-1», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 22.07.2013 року № 0001292201, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Вторсервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 209576 грн., у тому числі за основним платежем - 167661 грн. та за штрафним санкціями - 41915 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обґрунтованості прийняття податкового повідомлення - рішення від 22 липня 2013 року № 0001302201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 40906 грн., у тому числі за основним платежем - 32725 грн. та за штрафними санкціями - 8181 грн. суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, стаття 135 Податкового кодексу України встановлює порядок визначення доходів та їх склад, який є основою класифікації доходів платника податку, відображається у розрахунках до декларації з податку на прибуток підприємства і є уніфікованим переліком, яким керуються як платники податку, так і податкові органи.

До числа доходів, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відносяться доходи від операційної діяльності та інші доходи. Вони визначаються на основі первинних документів, що підтверджують отримання платником доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, визначених Податковим кодексом у розділі II.

Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи платника податків визначаються на основі первинних документів, завданням яких у податкових відносинах є підтвердження факту отримання доходів. Порядок ведення та зберігання таких документів визначається правилами ведення бухгалтерського обліку. Головними документами при цьому виступають рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконання робіт, виписки із банківських рахунків, прибуткові касові ордери та ін. статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 17 червня 1999 р. № 996 встановлює, що первинним документом є «документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення». Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та звітність несе власник або уповноважений орган (посадова особа), що здійснює керівництво підприємством.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.

Судом вже детально зазначалось, що матеріали справи містять копії укладених Договорів позивача із ТОВ «Елтіс» та ТОВ «М-Центр-1», копії податкових накладних, актів виконаних робіт на підтвердження реальності виконання умов вищезазначених договорів.

Таким чином, враховуючи, що судом встановлено правомірність сформування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Елтіс» та ТОВ «М-Центр-1», податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 22.07.2013 року № 0001302201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 40906 грн., у тому числі за основним платежем - 32725 грн. та за штрафними санкціями - 8181 грн. також є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вторсервіс» підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вторсервіс» задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 22.07.2013 року № 0001292201.

3. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 22.07.2013 року № 0001302201.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник