Рішення

від 29.10.2013 по справі 910/14310/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14310/13 29.10.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрім Тім»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа»

про стягнення 15 752, 89 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Закревський А.Ю. за довіреністю № 68 від 25.10.2013 р.;

від відповідача: Чехонадський А.О. за довіреністю б/н від 01.04.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дрім Тім» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (далі - відповідач) про стягнення 15 752, 89 грн., в тому числі 11 739, 30 грн. основного боргу, 2 788, 49 грн. пені, 557, 70 грн. 3 % річних та 657, 40 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2013 р. порушено провадження у справі № 910/14310/13, розгляд справи призначено на 15.08.2013 р.

13.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі, а також письмові пояснення, відповідно до яких, зокрема, зазначається, що відповідач у відповідності до п. 6.1. Договору повинен був 1 раз на місяць надавати письмову інформацію про залишки нереалізованого товару, у зв'язку з чим, оскільки така інформація жодного разу від відповідача не надходила, на думку позивача, відповідний товар є повністю оплаченим в 30-денний строк від дати його отримання. При цьому, позивач звертає увагу на те, що 31.07.2011 р. відповідач підписав Акт звіряння розрахунків, яким визнав борг на суму 21 739, 30 грн., що в подальшому був погашений на суму 10 000, 00 грн. - 20.07.2012 р.

15.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що сторони встановили строк виконання грошового зобов'язання за Договором з урахуванням відкладальної обставини, а тому застосуванню підлягають норми ч. 1 ст. 530 ЦК України. При цьому, звертає увагу, що підписаний ним Акт звірки з позивачем не може підтверджувати реалізацію товару, оскільки є лише документом бухгалтерської звірки обліку операцій.

Крім того, 15.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності, вказуючи на те, що позивач безпідставно нараховує пеню за три роки періоду 01.12.2010 р. - 01.07.2013 р.

У судовому засіданні 15.08.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 11.09.2013 р.

09.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких він звертає увагу на те, що стосовно суми основного боргу строк виконання не настав, доказів реалізації товару позивачем не надано, усі пропозиції відповідача щодо фіксування факту нереалізації товару позивачем проігноровано. До пояснень додано примірник направленого на адресу позивача листа від 16.08.2013 р. з пропозицією провести інвентаризацію товару.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 11.09.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків справу № 910/14310/13 передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2013 р. суддею Любченко М.О. прийнято справу № 910/14310/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 29.10.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 17.09.2013 р. справу № 910/14310/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/14310/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 29.10.2013 р.

20.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він звертає увагу на те, що відповідно до підписаного сторонами Акту звірки від 31.07.2013 р. відповідач підтвердив наявність у нього боргу перед позивачем в сумі 11 739, 30 грн.

У судовому засіданні 29.10.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.02.2010 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № NF 4600029801, відповідно до п. 1.1. якого в редакції Протоколу розбіжностей постачальник зобов'язався поставляти товари по цінах і в асортименті вказаними в Специфікації, разом з товаросупровідною документацією, відповідно до поданих покупцем та підтверджених постачальником замовлень, а покупець зобов'язався приймати такі товари і оплачувати (в 30-дений термін з моменту реалізації).

Згідно з п. 2.1 Договору ціни на товар визначається у специфікаціях і товарних накладних, які з моменту їх підписання є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 6.1. Договору в редакції Протоколу розбіжностей сторони погодили, що при наданні постачальником всіх належним чином оформлених накладних і товаросупровідних документів, покупець оплачує поставлений товар через 30 календарних днів з моменту реалізації товару. При цьому, покупець зобов'язаний предоставити постачальнику залишки товару, який він поставляє, не рідше 1 разу на місяць. Різниця залишків за початок і кінець періоду складає кількість проданого товару.

Відповідно до п. 9.1. Договору він набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2010 р. Договір вважається пролонгованим на один календарний рік, якщо жодна із сторін не попередила іншу сторону про припинення його дії за один календарний місяць до закінчення зазначеного терміну.

Згідно з п. 9.2. Договору кожна сторона має право достроково розірвати договір, письмово повідомивши про це за 30 календарних днів до запланованої дати розірвання. Протягом цього періоду сторони проводять звірку взаємних розрахунків. Покупець має право припинити платежі постачальникові до закінчення проведення звірки. Остаточні розрахунки повинні бути завершені протягом 10 календарних днів з моменту підписання акту звірки взаємних розрахунків.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 51 235, 86 грн. за наступними накладними: № Рбн-0000103 від 25.02.2010 р. на суму 13 182, 06 грн., № Рбн-0000291 від 27.04.2010 р. на суму 994, 68 грн., № Рбн-0000414 від 01.06.2010 р. на суму 2 100, 42 грн., № Рбн-0000461 від 16.06.2010 р. на суму 5 380, 42 грн., № Рбн-0000540 від 14.07.2010 р. на суму 2 409, 66 грн., № Рбн-0000541 від 14.07.2010 р. на суму 3 651, 36 грн., № Рбн-0000542 від 14.07.2010 р. на суму 2 731, 62 грн., № Рбн-0000824 від 21.09.2010 р. на суму 2 394, 24 грн., № Рбн-0000825 від 21.09.2010 р. на суму 3 765, 48 грн., № Рбн-0000826 від 21.09.2010 р. на суму 4 778, 88 грн., № Рбн-0000827 від 21.09.2010 р. на суму 2 400, 48 грн., № Рбн-0001005 від 27.10.2010 р. на суму 821, 52 грн., № Рбн-0001006 від 27.10.2010 р. на суму 1 657, 80 грн., № Рбн-0001007 від 27.10.2010 р. на суму 1 651, 44 грн., № Рбн-0001009 від 27.10.2010 р. на суму 1 572, 84 грн., № Рбн-0001010 від 27.10.2010 р. на суму 1 742, 72 грн.

Відповідач частково оплатив вказаний товар на суму 39 496, 56 грн., що підтверджується виписками банку по рахунку позивача від 02.06.2010 р. на суму 2 896, 56, від 14.09.2010 р. на суму 5 000, 00 грн., від 13.10.2010 р. на суму 6 600, 00 грн., від 02.02.2011 р. на суму 15 000, 00 грн., від 20.07.2012 р. на суму 10 000, 00 грн.

Таким чином, відповідно до пояснень позивача, не спростованих відповідачем, неоплаченим залишився товар на суму 11 739, 30 грн.

04.07.2013 р. позивач направив відповідачу Претензію № 39 від 04.07.2013 р., якою вимагав провести погашення існуючої заборгованості, відповіді на яку однак не отримав.

Сторонами було підписано Акт звірки розрахунків станом на 31.07.2013 р., відповідно до якого сальдо на користь позивача складає 11 739, 30 грн.

Листом від 16.08.2013 р. відповідач звернувся до позивача з пропозицією направити уповноваженого представника для проведення інвентаризації реалізованого товару.

У відповідь листом за № 51 від 27.08.2013 р. позивач запропонував відповідачу самостійно провести інвентаризацію нереалізованого товару з повідомленням про залишки у письмовому вигляді.

Станом на момент вирішення даного спору по суті, сторонами відповідних документів, які б підтверджували наявність нереалізованого товару, поставленого позивачем відповідачу за спірним Договором, не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що покупець оплачує поставлений товар через 30 календарних днів з моменту реалізації товару.

Слід зазначити, що відповідач в обґрунтування своїх заперечень в порушення приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України не надає суду належних та допустимих доказів того, що поставлений позивачем товар не був ним реалізований та обліковується на бухгалтерському обліку відповідача.

Ненадання доказів реалізації товару, як і доказів його зберігання суперечить принципу добросовісності господарських зобов'язань та може бути розцінено як зловживання процесуальними правами з метою ухилення від обов'язку з оплати відповідного товару.

Враховуючи вказані обставини, а також те, що відповідач в тому числі не виконував визначеного Договором обов'язку щодо надання постачальнику не рідше 1 разу на місяць залишків товару, який він поставляє, суд приходить до висновку, що такий товар є реалізованим та підлягає оплаті.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 2 788, 49 грн. пені, 557, 70 грн. 3 % річних та 657, 40 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Так, пунктом 8.15. Договору сторони визначили, що за порушення термінів оплати покупець зобов'язується виплатити постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочки.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

В даному випадку укладеним між сторонами Договором не передбачено можливості нараховувати штрафні санкції на строк, більший від шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, позивачем без достатніх на те правових підстав нараховано пеню за період з 01.12.2010 р. по 01.07.2013 р., оскільки за змістом встановлених судом обставин строк прострочення грошових зобов'язань за накладними від вересня 2010 року почався з 01 листопада 2010 року, за накладними від жовтня 2010 року - з 01 грудня 2010 року й відповідно штрафні санкції можуть бути нараховані лише за період перших шести місяців від дати початку прострочення зобов'язань.

При цьому, слід враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У застосуванні вказаної норми потрібно також зважати на те, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з даним позовом звернувся до суду 23.07.2013 р., а отже строк позовної давності відносно вимог про стягнення пені, нарахованої на суму основного боргу, сплив, у зв'язку з чим такі вимоги не можуть бути задоволені.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 557, 70 грн. 3 % річних та 657, 40 грн. інфляційних втрат, при цьому розмір останніх визначений невірно в силу допущених методологічних та арифметичних помилок.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з розрахунком інфляційних втрат, проведеним судом, на суму 11 739, 30 грн. за період з грудня 2010 року по червень 2013 року включно, вони мають становити 638, 18 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (01103, місто Київ, Печерський район, Залізничне шосе, будинок 57; код ЄДРПОУ 36387249) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрім Тім» (02660, місто Київ, Дніпровський район, проспект Визволителів, будинок 3, офіс 20; код ЄДРПОУ 36240764) 11 739 (одинадцять тисяч сімсот тридцять дев'ять) грн. 30 коп. основного боргу, 557 (п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 70 коп. 3 % річних, 638 (шістсот вісімнадцять) грн. 18 коп. інфляційних втрат та 1 412 (одну тисячу чотириста дванадцять) грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.11.2013 р.

Суддя В.С. Ломака